korotkij zmist na dni gorkij m 1 2 - Шкільний Всесвіт

П’єса

ДІЮЧІ ОСОБИ:

Михайло Іванов Костылев, 54 роки,

власник нічліжки.

Василиса Карпівна, його дружина, 26 років.

Наташа, її сестра, 20 років.

Медведєв, їхній дядько, поліцейський, 50 років.

Васько Попіл, 28 років.

Кліщ, Андрій Митрич, слюсар, 40 років.

Ганна, його дружина, 30 років.

Настя, дівиця, 24 роки.

Діжа, торговка пельменями, під 40 років.

Бубнов, картузник, 45 років.

Барон, 33 року.

Сатинактер одного віку, років під 40.

Лука, мандрівник, 60 років.

Алешка, швець, 20 років.

Кривій Зоб

Татарин

Трохи босяків без імен і мов.

ДІЯ ПЕРШЕ

Підвал, схожий на печеру. Потовк важкий, зі штукатуркою, що обвалилася. Світло від глядачів. Праворуч за загороддю комірка Попелу, поруч нари Бубнова, у куті більша російська пекти, навпроти двері в кухню, де живуть Діжа, Барон, Настя. За піччю — широке ліжко за ситцевою фіранкою. Навкруги нари. На першому плані на обрубку дерева лещата з ковадл — який. Поруч сидить Діжа, Барон, Настя, що читає книгу. На ліжку за фіранкою важко кашляє Ганна. На нарах розглядає старі розпороті штани Бубнов. Поруч із ним тільки що що прокинувся Сатин лежить і ричить. На грубці возиться Актор. Початок весни. Ранок.

Діжа, розмовляючи з Бароном, обіцяє вуж більше ніколи не выхо — дить заміж. Бубнов цікавиться в Сатину, чому той “хрюкає”? Діжа продовжує розвивати свою думку, що вона вільна жінка й ніколи не погодиться “у міцність себе віддати”. Кліщ грубо кричить їй: “Брешеш! Сама обвінчаєшся з Абрамкой”.

Барон вихоплює в читаючої Насті книгу й сміється над вульгарною назвою “Фатальна любов”. Настя й Барон б’ються через книгу.

Діжа лає Кліща старим козлом, доведшим дружину до смерті. Кліщ ліниво отругивается. Діжа впевнена, що Кліщ не хоче чути правди. Ганна просить тиші, щоб спокійно вмерти, Кліщ нетерпляче реагує на слова дружини, а Бубнов філософськи зауважує: “Шум — смерті не перешкода”.

Діжу дивує, як Ганна жила з таким “злыднем”? Умираюча просить дати їй спокій.

Діжа й Барон збираються на базар. Від пропозиції поїсти пельменів Ганна відмовляється, але Діжа все — таки залишає пельменів. Барон дражнять Настю, намагається неї розсердити, а потім квапливо йде за Діжею.

Остаточно, що прокинувся Сатин, цікавиться, хто його бив напередодні И за що. Бубнів міркує, чи не однаково, а били за карти. Актор кричить із печі, що один раз Сатину зовсім уб’ють. Кліщ кличе Актора злазити з печі й приступати до збирання підвалу. Актор заперечує, черга Барона. Барон, заглядаючи з кухні, відговорюється своєю зайнятістю — він іде з Діжею на базар. Нехай Актор попрацює, йому робити нема чого, або Настя. Настя відмовляється. Діжа просить Актора забрати, він не переломиться. Актор відговорюється хворобою: йому шкідливо дихати пилом, його організм отруєний алкоголем.

Сатин вимовляє незрозумілі слова: “сикамбр”1, “макробиотика”2, “трансцендентальний”3. Ганна пропонує чоловікові поїсти пельменів, залишених Діжею. Сама вона нудиться, передчуваючи швидкий кінець.

Бубнов запитує в Сатину, що позначають ці слова, але Сатин уже забув їхнє значення, і взагалі йому набридли всі ці розмови, всі “людські слова”, які він чув, напевно, тисячу разів.

Актор згадує, що колись він грав в “Гамлеті” гробаря, цитує звідти слова Гамлета: “Офелия! ПРО, пом’янь мене у твоїх молитвах!”

Кліщ, сидячи за роботою, поскрипує підпилком. А Сатин згадує, що колись замолоду він служив на телеграфі, читав багато книг, був освіченою людиною!

Бубнов скептично зауважує, що чув цю історію “сто разів!”, а от він сам був кушніром, свій заклад мав.

Актор переконаний, що утворення — нісенітниця, головне — талант і віра в себе.

Тим часом Ганна просить відчинити двері, їй задушливо. Кліщ не погоджується: йому холодно на підлозі, вона застуджений. До Ганни підходить Актор і пропонує вивести в покрову. Підтримуючи хвору, він відводить її на повітря. Що зустрівся Костылев сміється над ними, яка вони “чудова парочка”.

Костылев цікавиться в Кліща, чи не була тут ранком Василиса? Кліщ не видал. Костылев лає Кліща, що той займає в нічліжці місце на п’ять рублів, а платить два, треба б накинути півкарбованця; “краще петлю накинь” — парирує Кліщ. Костылев мріє, що на ці півкарбованця він купить масла лампадного й буде молитися за свої й чужі гріхи, адже Кліщ про свої гріхи не думає, от і дружину звів у могилу. Кліщ не витримує й починає кричати на хазяїна. Актор, Що Повернувся, розповідає, що добре прибудував Ганну в сінях. Хазяїн зауважує, що доброму Акторові все зарахується на тім світлі, але Актора більше б улаштувало, якщо Костылев зараз скостив йому половину боргу. Костылев відразу ж міняє тон і запитує: “Хіба доброту серця із грошима можна рівняти?” Доброта — це одне, а борг — це інше. Актор називає Костылева шельмою. — Хазяїн стукається в комірку Попелу. Сатин сміється, що Попіл відкриє, а Василиса в нього. Костылев гнівається. Відкривши двері, Попіл вимагає з Костылева гроші за годинники й коли довідається, що той грошей не приніс, — гнівається й лає хазяїна. Він грубо трясе Костылева, вимагаючи з “його борг у сім рублів. Коли хазяїн іде, Попелу пояснюють, що той шукав свою дружину. Сатин дивується, як Васько ще не прибив Костылева. Попіл відповідає, що “не стане через такий дряни життя собі псувати”. Сатин учить Попелу “умненько вбити Костылева, потім би женитися на Василисе й стати хазяїном нічліжки”. Попелу така перспектива не радує, нічліжники все його майно в шинку проп’ють, тому що він добрий. Попіл гнівається, що Костылев його розбудив не вчасно, він саме бачив сон, що піймав величезного ляща. Сатин сміється, що це не лящ був, а Василиса. Попіл посилає до чорта всіх разом з Василисой. Кліщ, що повернувся з вулиці, незадоволений холодом. Ганну він не привів — неї повела Наташа на кухню. Сатин просить у Попелу п’ятак, але Актор говорить, що їм на двох треба гривенник. Василь дає, поки рубля не попросили. Сатин захоплюється добротою злодія, “немає на світі людей краще”. Кліщ зауважує, що їм гроші легко дістаються, тому вони й добрі. Сатин заперечує: “Многим гроші легко дістаються, так деякі легко з ними розстаються”, він міркує, що якщо робота буде приємна, він, може бути, буде працювати. “Коли праця — задоволення, життя — гарна! Коли праця — обов’язок, життя — рабство!” Сатин і Актор ідуть у шинок. Попіл запитує в Кліща про здоров’я Ганни, той відповідає, що незабаром уже помре. Попіл радить Кліщеві не працювати. “А як жити?” — цікавиться той. “Живуть же інші”, — зауважує Попіл. Кліщ із презирством озивається про навколишніх, він вірить, що вирветься звідси. Попіл заперечує: навколишні не гірше Кліща, а “честь і совість їм ні до чого. Їх замість чобіт не одягнеш. Честь так совість тим потрібна, у кого влада так сила є”. Входить змерзлий Бубнов і на питання Попелу про честь і совість говорить, що йому совість не потрібна: “Я — не богатый”. Попіл погоджується з ним, а от Кліщ проти. Бубнів цікавиться: чи не хоче Кліщ зайняти совість? Попіл радить Кліщеві поговорити щодо совісті із Сатиным і Бароном: вони розумні, хоча й п’яниці. Бубнів упевнений: “Хто п’яний так розумний — два вгіддя в ньому”. Попіл згадує, як Сатин говорив, що зручно мати сусіда совісного, а самому бути совісним “не вигідно”. Наташа приводить мандрівника Луку. Той чемно здоровається із присутніми. Наташа представляє нового постояльця, пропонуючи йому пройти на кухню. Лука запевняє: старим — де тепло, там і батьківщина. Наташа говорить Кліщеві, щоб пізніше він прийшов за Ганною й був з нею ласкавий, вона вмирає і їй страшно. Попіл заперечує, що вмирати не страшно, а якщо Наташа його вб’є, так йому ще й радісно буде вмерти від чистої руки. Наташа не хоче його слухати. Попіл захоплюється Наташей. Дивується, чому вона його відкидає, однаково адже тут пропаде. “Через тебе й пропаде”, — запевняє Бубнов. Кліщ і Бубнов говорять, що, якщо Василиса прознає про таке відношення Попелу до Наташе, обох не поздоровится. На кухні Лука тягне тужливу пісню. Попіл дивується, чому на людей раптом туга нападає? Він кричить Луці, щоб той не вив. Васько любив слухати гарний спів, а це виття навіває тугу. Лука здивований. Він — Те думав, що добре співає. Лука розповідає, що на кухні сидить Настя й плаче над книгою. Барон запевняє, що по дурості. Попіл пропонує Баронові за полбутылки випивки гавкати собакою, уставши рачки. Барон здивований, яка радість від цього Ваську. Адже зараз вони ровня. Лука вперше бачить барона. Графів бачив, князів, а барона — уперше, “та й то зіпсованого”. Лука говорить, що в ніч