korotkij zmist moloda gvardiya fadyeyev a a - Шкільний Всесвіт

Під палючим сонцем липня 1942 р. ішли по донецькому степу зі своїми обозами, артилерією, танками відступаючі частини Червоної Армії, ішли дитячі будинки й сади, череди худоби, вантажівки, біженці… Але переправитися через Донець вони вже не встигли: до ріки вийшли частини німецької армії. І вся ця маса людей заюшила назад. Серед них були Ваня Земнухов, уля Громова, Олег Кошовий, Жора Арутюнянц.

Але не всі залишали Краснодон. Співробітники госпіталю, у якому залишилося більше ста неходячих поранених, розміщали бійців по квартирах місцевих жителів. Пилип Петрович Лютиков, залишений секретарем підпільного райкому, і його товариш по підпіллю Матвій Шульга тихо осіли на явочних квартирах. Комсомолець Сережа Тюленин вернувся додому з риття окопів. Трапилося так, що він взяв участь у боях, сам убив двох німців і мав намір убивати їх надалі.

Німці ввійшли в місто вдень, а вночі згорів німецький штаб. Підпалив його Сергій Тюленин. Олег Кошової вертався від Дінця разом з директором шахти № 1 — біс Валько й по дорозі попросив його допомогти зв’язатися з підпільниками. Валько й сам не знав, хто залишений у місті, але був упевнений, що знайде цих людей. Більшовик і комсомолець домовилися тримати зв’язок.

Кошовий незабаром познайомився з Тюлениным. Хлопці швидко знайшли загальну мову й виробили план дій: шукати шляхи до підпілля й одночасно самостійно створювати молодіжну підпільну організацію.

Лютиков тим часом про людське око став працювати в німців в електромеханічних майстернях. Прийшов у давно знайому йому сім’ю Осьмухіних — кликати на роботу Володю. Володя рвався на боротьбу й порекомендував Лютикову для підпільної роботи своїх товаришів Толю Орлова, Жору Арутюнянца й Івана Земнухова. Але коли мовлення про збройний опір зайшла з Іваном Земнуховым, той відразу став просити дозволу залучити в групу й Олега Кошового.

Вирішальна нарада відбулася в «бур’яні під сараєм» в Олега. Ще кілька зустрічей — і нарешті все ланки краснодонского підпілля замкнули. Утворилася молодіжна організація, названа «Молодою гвардією».

Проценко в цей час був уже в партизанському загоні, що базувався по ту сторону Дінця. Спочатку загін діяв, і діяв непогано. Потім потрапив в оточення. У групу, що повинна була прикривати відхід основної частини людей, Проценко в числі інших направив комсомольця Стаховича. Але Стахович злякався, утік через Донець і пішов у Краснодон. Зустрівшись із Осьмухіним, своїм товаришем по школі, Стахович повідомив його, що боровся в партизанському загоні й офіційно посланий штабом організувати партизанський рух у Краснодоне.

Шульгу моментально видав хазяїн квартири, що був кулака й схованого ворога Радянської влади. Явка, де ховався Валько, провалилася випадково, але поліцай Гнат Фомін, що проводив обшук, відразу пізнав Валько. Крім того, у місті й у районі були арештовані майже всі не встигли евакуюватися члени більшовицької партії, радянські працівники, громадські працівники, багато вчителів, інженери, знатні шахтарі й дехто з військових. Багатьох із цих людей, у тому числі Валько й Шульгу, німці стратили, закопавши живими.

Любов Шевцова загодя була висунута в розпорядження партизанського штабу для використання в тилу ворога. Вона закінчила військово — десантні курси, а потім курси радистів. Одержавши сигнал, що повинна їхати у Ворошиловград і зв’язана дисципліною «Молодої гвардії», доповіла про свій від’їзд Кошовому. Ніхто, крім Осьмухіна, не знав, з ким з дорослих підпільників зв’язаний Олег. Але Лютиков відмінно знав, для якої мети Любка залишена в Краснодоне, з ким зв’язана у Ворошиловграді. Так «Молода гвардія» вийшла на штаб партизанського руху.

Яскрава зовні, весела й товариська, Любка щосили заводила тепер знайомства з німцями, представляючись дочкою шахтовласника, репресованого Радянською владою, а через німців добувала різні разведданные.

Молодогвардійці прийнялися за роботу. Вони розклеювали підривні листівки й випускали зведення Совинформбюро. Повісили поліцая Гната Фоміна. Звільнили групу радянських військовополонених, що працювали на рубанні лісу. Збирали зброя в районі боїв на Дінці й крали його. Уля Громова відала роботою проти вербування й викрадення молоді в Німеччину. Була підпалена біржа праці, і разом з нею згоріли списки людей, яких німці збиралися гнати в Німеччину. На дорогах району й за його межами діяли три постійні бойові групи «Молодої гвардії». Одна нападала переважно на легкові машини з німецькими офіцерами. Керував цією групою Віктор Петров. Друга група займалася машинами — цистернами. Цією групою керував звільнений з полону лейтенант Радянської Армії Женя Мошков. Третя група — група Тюленина — діяла всюди. У цей час — листопад, грудень 1942 р. — завершувалася битва під Сталінградом. Увечері 30 грудня хлопці виявили німецьку машину, вантажену новорічними подарунками для солдатів рейха. Машину обчистили, а частина подарунків вирішили відразу пустити в продаж на ринку: організації потрібні були гроші. По цьому сліді й вийшла на підпільників давно, що шукала їхня поліція. Спочатку взяли Мошкова, Земнухова й Стаховича. Довідавшись про арешт, Лютиков негайно віддав наказ — іти з міста всім членам штабу й тим, хто близький до арештованих. Випливало ховатися в селі або намагатися перейти лінію фронту. Але багато хто, у тому числі Громова, по молодої безтурботності залишилися або не змогли знайти надійного притулку й змушені були повернутися додому. Наказ був відданий у той час, як під катуваннями Стахович став давати показання. Почалися арешти. Піти змогли деякі. Стахович не знав, через кого Кошовий здійснював зв’язок з райкомом, але випадково згадав зв’язну, і в підсумку німці вийшли на Лютикова. У руках катів виявилася група дорослих підпільників на чолі з Лютиковим і члени «Молодої гвардії». Ніхто не зізнався у своїй приналежності до організації й не показав на товаришів. Олег Кошовий був узятий одним з останніх — нарвався в степу на жандармський пост. При обшуку в нього виявили комсомольський квиток. На допиті в гестапо Олег повідомив, що був керівником «Молодої гвардії», один відповідає за всі її акції, а потім мовчав навіть під катуваннями. Ворогам не вдалося довідатися, що Лютиков був главою підпільної більшовицької організації, але вони почували, що це сама велика людина із захоплених ними. Всіх молодогвардійців страшно били й катували. В Ули Громовий на спині вирізали зірку. Напівлежачи на боці, вона вистукувала в сусідню камеру: «Кріпитеся… Однаково наші йдуть…» Лютикова й Кошового допитували в Ровеньках і теж катували, «але можна сказати, що вони вже нічого не почували: дух їх ширяв безмежно високо, як тільки може ширяти великий творчий дух людини». Всі арештовані підпільники були страчені: їх скинули в шахту. Перед смертю вони співали революційні пісні. 15 лютого в Краснодон увійшли радянські танки. У похоронах молодогвардійців брали участь деякі підпілля, що залишилися в живі члени краснодонского

Додав: