korotkij zmist mishel sinyagin zoshhenko po - Шкільний Всесвіт

Михайло Синягин народився в 1887 році. На імперіалістичну війну він не потрапив через обмеження грижі. Він пописує віршики в дусі символістів, декадентствует і естетствує, прогулюючись із квіткою в петлиці й стеком у руці. Він живе під Псковом, у маєтку « Зати — Шье», у суспільстві матері й тітки

Маєток незабаром відбирають, посколь — ку починається революція, але невеликий будинок у Мішеля, його матері й тітки все — таки залишається. Тут, у Пскові, в 1919 р. він знайомиться із Симочкой М., батько кото — рій за два роки до того вмер, залишивши на руках у матері, енергійної рябої вдовиці, шістьох дочок. Симочка незабаром завагітніла від Мішеля ( щовіддавалося з нею, здавалося б, таким безневинним заняти — ям, як читання віршів і бегание наввипередки по лісі), і мати її відвідала Мішеля ввечері, вимагаючи женитися на її дочці. Симагин відмовився, і вдова сплигнула на підвіконня, загрожуючи поетові самогубством. Ви — Нужденный погодитися, Мішель у ту ж ніч пережив важкий нерв — ный припадок

Його мати й тітка в сльозах записували його розпорядження відносно «Пелюстків і незабудок» і іншого літературного насле — дия. Однак уже ранком він був цілком здоровий і, одержавши від Симочки записку із благанням про побачення, пішов до неї. Симочка просила в нього прощення за поводження матері, і вони одружилися без яких — небудь заперечень із боку Мішеля і його рідні. Але тітка була все — таки незадоволена поспішністю й змушений — ностью шлюбу. Мати Мішеля, тиха, непомітна жінка, умерла, а тітка, енергійна й, що сподівається на швидке повернення маєтку й вооб — ще старих часів, вирішує їхати в Петербург. Петербург, говорять у народі, незабаром повинен відійти до Фінляндії або взагалі стати вільним містом у складі якої — небудь держави Північної Європи. У дорозі тітку грабують, про що вона повідомляє Мішелю листом

Тим часом Мішель стає батьком. Це його на короткий час займає, але незабаром він перестає цікавитися сім’єю й реша — ет виїхати до тітки в Петербург. Та зустрічає його без особливого ентузіазму, тому що в нахлібниках не має потреби. Не думаючи вернутися до беззавітно закоханої в нього Симочке, що пише йому листа без усякої надії на відповідь, Синягин улаштовується на скромну канцелярську посаду в Петербурзі, закидає вірші й знайомиться з молодою й гарною дамочкою, що пародійно кличуть Ізабеллою Охрімівною. Ізабелла Охрімівна створена «для витонченого життя».

Вона мріє виїхати разом із Синягиным, перейти з ним перську границю й потім бігти в Європу. Вона грає на гітарі, співає романси, витрачає гроші Мішеля, а той всі небрежней виконує свої службові обя — занности, до яких почуває глибоку відразу. Але він ні до чого толком не здатний, існує на злидарську платню й подачки тітки. Незабаром його виганяють із роботи, тітка відмовляється його содер — жати, і Ізабелла Охрімівна збирається його кинути

Але отут прихо — дит порятунок: тітка втрачає розум, неї відвозять у божевільний будинок, і Синягин починає проживати її майно. Так триває біля року, і тітка усе глибше поринає в божевілля, але раптом неї привозять додому видужалу. Мішель старий — ется не пустити її в її кімнату, щоб вона не побачила картини пол — ного руйнування, що він учинив там. Тітка, однак, проникає до себе в кімнату й побачивши спустошення (тому що Мішель встиг прожити з Ізабеллою Охрімівною майже все) остаточно підсунулася розумом. Ізабелла Охрімівна однаково незабаром кинула Мішеля, оскільки грошей у нього не залишилося, а служити він не вмів і не хотів

Так він почав просити милостиню, не почуваючи всієї глибини свого падіння, тому що «мільйонер не усвідомить, що він мільйонер, і пацюк не усвідомить, що вона пацюк». Просячи милостиню (страх такого кінця, як і образ жебрака, завжди переслідував Зощенко), Синягин непогано живе й навіть дозволяє собі нормально харчуватися. Для додання собі « интел — лигентного виду» він незмінно носить із собою парусиновий портфель. Але сорока двох років від роду він раптом розуміє весь жах свого життя й вирішує повернутися в Псков, до дружини, про яку він шість років не згадував

Дружина його, думаючи, що він пропав у Петрограді, давно вийшла заміж за інший, начальника тресту, літнього й блідого чоловіка. Побачивши занепалого, брудного, голодного Мішеля, що зі слізьми від — крывает рідну хвіртку, дружина прийнялася ридати й ламати руки, а її другий чоловік вирішив прийняти в Мішелеві участь. Його годують ситним обідом, а згодом знаходять йому місце в керуванні кооперати — вов, де він і працює в останні місяці свого життя. А потім він умирає від запалення легенів «на руках у своїх дру — зей і благодійників» — першої дружини і її другого чоловіка

Могила його вбирається живими квітами. Цією іронічною фразою автор закан — чивает свою повість про падіння інтелігента