korotkij zmist lyudin z restoranu shmelov i z - Шкільний Всесвіт

Людина з ресторану — Повість (1911)

По закінченні часу Яків Софроныч зрозумів: усе почалося із самогубства Кривого, їхнього мешканця. Перед тим він рассорился зі Скороходовым і обіцяв донести, що Колюшка з Кирилом Северьянычем про політику сперечаються. Він же, Кривій, у розшукному відділенні служить. А повісився — те він тому, що вигнали його отовсюду й жити йому стало не на що. Саме після цього Колюшкин директор викликав до себе Якова Софроныча, і Наташа з офіцером зустрічатися стала, і квартиру перемінити довелося, і нові мешканці з’явилися, від яких Колина життя пішло порохом.

В училище вимагали, щоб син (він і справді різань, навіть із батьком) вибачився перед викладачем. Тільки Колюшка стояв на своєму: той першим принизив його й з першого класу знущався, шарпаком кликав і не Скороходовым, а Скомороховым. Одним словом, виключили за півроку до закінчення. На лихо, ще подружився з мешканцями. Бедные, молоді, живуть як чоловік із дружиною, а не вінчані. Раптом зникли. З’явилася поліція, зробили обшук і Колю забрали — до з’ясування обставин забрали, — а потім вислали.

Не радувала й Наталя. Зачастила на ковзанку, стала ще більш зухвалої, приходила пізно. Черепахин, закоханий у неї мешканець, попередив, що за нею доглядає офіцер. Удома стояв лемент і рікою лилися

образи. Дочка заговорила про самостійне життя. От незабаром випускні іспити, і вона буде жити окремо. Її беруть у пристойний універмаг касиркою на сорок рублів. Так і відбулося. Тільки жила вона тепер, невінчана, з людиною, що обится женитися, але лише коли вмре його бабуся, що завится мільйон. Звичайно, не женився, вимагав позбутися від вагітності, зробив розтрату й підсилав Наташу просити грошей у батька. А отут саме директор г — н Штосі сповістив про звільнення Скороходова. У ресторані їм дуже задоволені, і працює він уже двадцять років, все вміє й знає до тонкості, але… арешт сина, а в них правило… Змушені звільнити. Тим більше син — те до цього часу біг з посилання. Це була правда. Яків Софроныч уже бачився з Колюшкой. Був — не як раніше, а ласкавий і добрий з ним. Мамаше передав лист і знову зник. Луша, як прочитала звісточку від сина, плакати початку, а потім за серце схопилася й умерла. Залишився Яків Софроныч один. Отут, щоправда, Наталя, не послухавши співмешканця, дочку Юленьку народила й віддала батькові. Він уже працював прихожим офіціантом, тужачи за білими залами, дзеркалам і солідній публіці. Звичайно, на колишнім місці бували образи, предосить було неподобств і несправедливостей, було, однак, і свого роду мистецтво, доведене до досконалості, і Яків Софроныч цим мистецтвом володів цілком. Довелося навчитися тримати мова за зубами. Поважні батьки сімейств просаживали тут з дівицями тисячі; шановні старці приводили в кабінет п’ятнадцятирічних; тайкома подрабатывали мужние дружини з гарних прізвищ. Найстрашніший спогад залишили кабінети, оббиті плюшем. Можна скільки завгодно кричати й кликати на допомогу — ніхто не почує. Прав все — таки був Колюшка. Яке в нашій справі шляхетність життя?! На що вуж Карпо, приставлений до цих кімнат людин, — так і той раз не витерпів і постукав у двері: так одна кричала й билася. А те от ще грав при ресторані дамський оркестр, що складався зі строгих панянок, що закінчили консерваторію. Була там красуня, тоненька й легка, як дівчинка, і ока — більші й сумні. І от став заглядатися на неї комерції радник Карасев, чий стан неможливо було прожити, тому що щохвилини воно прибувало на п’ять рублів. Посидить він у ресторані третя година — от і тисяча. Але панянка навіть не дивиться, і букет із троянд у сотні рублів не прийняла, і на шикарну вечерю, замовлена для всього оркестру Карасячим, не залишилася. Якову Софронычу на ранок убрано було віднести букет їй на квартиру. Букет прийняла бабуся. Потім вийшла сама тоненька й захлопнули двері: «Відповіді не буде». Багато часу пройшло, але в ресторані все — таки зіграли весілля пана Карасева. Тоненька від нього з іншим мільйонером за кордон покотила через те, що пан Карасев усе від шлюбу з нею відмовлявся. Так нагнав він їх на екстреному поїзді й силою привіз. Колю все — таки знайшли й заарештували. У листі писав: «Прощайте, папаша, і простите за все, що заподіяв». Але перед самим судом дванадцять арештантів утекли, і Коля з ними, а врятувався чудом. Рятувався від погоні й виявився в тупику. Кинувся в крамничку: «Урятуйте й не видавайте». Старий крамар відвів його в підвал. Яків Софроныч їздив до цієї людини. Дякував, але той у відповідь тільки й сказав, що без Добродії не проживеш, а вірно сказав, начебто ока йому на мир відкрив. Через місяць прийшов невідомий і передав, що Колюшка в безпеці. Після цього стало всі понемножку ‘налагоджуватися. Літо Яків Софроныч проробив у літньому саду, керував кухнею й буфетом в Ігнатія Елисеича, з того ж ресторану, де він колись працював. Той дуже був задоволений і пообіцяв поклопотатися. А отут ще профспілка (з ним директорові довелося тепер уважатися) зажадав відновити незаконно звільненого. І от Яків Софроныч знову в тім же ресторані за звичною справою. Тільки дітей немає поруч.

Додав: