korotkij zmist kyuxlya tynyanov yu n - Шкільний Всесвіт

Вільгельм скінчив з відмінністю пансіон. Родичі вирішують визначити його в тільки що заснований Царскосельский ліцей. На прийомі в міністра Разумовского він зустрічається з Мишей Яковлевым, Ванею Пущиним, Антоном Дельвигом. Василь Львович Пушкін привозить туди свого племінника Сашка. Дев’ятнадцятого жовтня 1811 р. у присутності пануючи й наближених до нього осіб відбувається врочисте відкриття ліцею. Вільгельм не відриваючись слухає натхненне мовлення професора моральних наук Куницына.

У ліцеї Вільгельм одержує кличку Кюхля. Товариші його люблять, але раз у раз над ним жартують. Після того як «паяс» Яковлев під загальний сміх пародійно зображує сцену заручення Кюхли з дівчинкою Минхен, Вільгельм у розпачі біжить палитися в ставку. Його рятують. «Ти ж не Бідна Ліза», — перестерігає друга розважливий Пущин.

учиться Кюхля добре, він одержимо честолюбством і потай мріє про те, що великий Державін саме йому, Вільгельмові Кюхельбекеру, передасть свою ліру. Однак на перекладному іспиті в грудні 1814 р. найбільше враження на ліцей, що відвідав, Державіна роблять вірші Пушкіна. Вільгельм щиро радується за друга: «Олександр! Пишаюся тобою. Будь щасливий». Пушкіна приводить Кюхлю в компанію гусара Каверіна, де ведуться вільнолюбні розмови, але Вільгельм не почуває себе своїм серед цих «насмішників».

По закінченні ліцею Кюхельбекер викладає російську словесність у шляхетному пансіоні при Педагогічному інституті. Свої вірші він тепер присвячує Жуковському. З Пушкіним же відносини складаються не зовсім гладко: через їдку епіграму зі словами «і кюхельбекерно й нудно» справа один раз доходить до дуелі, що закінчується, на щастя, примиренням.

Учителювання незабаром набридає Вільгельмові, він хоче за порадою Пушкіна повністю зайнятися літературою, відвідує «четверги» впливового журнального діяча Гречка, де знайомиться з Рилєєвим і Грибоєдовим. У пресі з’являються сміливі вірші Кюхельбекера, у яких він підтримує засланого на південь Пушкіна. Кюхля буває в Миколи Івановича Тургенєва, де знову зустрічається з Куницыным, з ліцейськими друзями, бере участь у політичних дебатах. Незабаром він подає у відставку й відправляється за кордон як секретар знатного вельможі Наришкіна.

Воля! Воля! У Німеччині Вільгельм переповнений різноманітними враженнями, йому довелось поговорити з Людвігом Тиком і навіть із великим Ґете. Тим часом паную доносять про крамольні вірші Кюхельбекера, і той наказує встановити секретний нагляд за молодим поетом. У Парижу, у залі Атеней, Вільгельм читає лекції про російську словесність, відкрито виступаючи проти кріпака рабства. Його висилають із Франції за розпорядженням префекта поліції. Побувавши в Італії, Кюхельбекер вертається в Петербург.

Тут йому ніяк не вдається знайти службу, поки цар не вирішує відправити «неспокійного парубка в настільки ж неспокійну країну» — на Кавказ, у канцелярію генерала Ермолова. У Вільгельма народжується романтичний проект «рушити» Ермолова в Грецію, на допомогу тамтешнім повстанцям. Грибоєдов тверезо радить другові «небагато охолонути». Та й сам Кюхельбекер починає дивитися на речі по — іншому після того, як Ермолов на його очах наказує розстріляти одного із черкеських ватажків.

Недовго прослуживши на Кавказі, Вільгельм поселяється в смоленському маєтку Закуп у своєї сестри устиньки і її чоловіка Григорія Андрійовича Глинки. Він закохується в приехавшую до Глинок у гості Дуню Пушкіну, молоді люди клянуться один одному в любові, але матеріальні обставини не дають можливості навіть помышлять про одруження. Неспокійний характер Вільгельма доставляє чимало турбот родичам: те він разом зі слугою Семеном облачається в селянські одяги, те, побачивши, як сусід — поміщик мучить обмазаного дьогтем мужика, проучает хлистом кріпосника, що озвірів. Кюхельбекер знову виявляється в Москві, потім у Петербурзі, де займається чорною журнальною роботою в Гречка й Булгарина. Його поселяє в себе будинку Олександр Одоєвський, що підтримує друга й щиросердечну участь, і грошима.

Рилєєв, що готовить повстання, приймає Кюхельбекера в члени таємного суспільства. Чотирнадцятого грудня із двома пістолетами за поясом Вільгельм метається між московським і фінляндським полками, намагається розшукати Трубецкого, що зник. Виявившись разом у братом Мишей і Іваном Пущиним серед офіцерів і солдатів Гвардійського екіпажа, Вільгельм тричі цілиться у великого князя Михайла, але щораз трапляється осічка. По повсталим починають палити зі знарядь. Вільгельм хоче підняти людей і повести їх у бій, але пізно: залишається кинути пістолет у сніг і покинути площа.

Колезького асессора Кюхельбекера по найвищому велінню розшукують усюди. Вільгельмові тим часом вдається добратися до Закупа, потім потрапити у Варшаву, де його довідаються по зазначеним в «афіші» прикметам і заарештовують. Дуня намагається клопотати про нареченого, доходить до самого Миколи, просить дозволу обвінчатися з Вільгельмом і піти за ним у Сибір, але одержує відмову.

Кюхля нудиться в одиночній камері, ведучи уявлювані розмови із друзями, згадуючи минуле. Його перекладають у Динабургскую міцність, по дорозі відбувається випадкова зустріч із проїжджаючої мимо Пушкіним. З міцності Вільгельм пише Грибоєдову, не знаючи, що той уже загинув у Тегерані. Починаються останні мандрівки Кюхли: Баргузин, Акша, Курган, Тобольськ.

У Баргузине Вільгельм будує собі хату, потроху забуває про Дуне, потім одержує від її останній лист: «Я зважилася не їхати до вас. Серце старіє Нам адже вже сорок стукнуло». Вільгельм жениться на грубій і мужикуватій дочці поштмейстера Дронюшке. Через місяць після весілля він довідається, що якийсь гвардієць убив на дуелі Пушкіна. По дорозі в Курган Вільгельм три дні проводить у Ялуторовске в Пущина, викликаючи щиру жалість друга й своїм старезним виглядом, і невдалим сімейним життям. Під час передсмертної хвороби Кюхля бачить у сні Грибоєдова, у забутті говорить із Пушкіним, згадує Дуню. «Він лежав прямій, з підійнятою сивою бородою, гострим носом, піднятим догори, і очами, що закотилися,».

Додав: