korotkij zmist krysolov cvetaeva m i - Шкільний Всесвіт

«Крысолов» — перша поема Цветаевой, написана в еміграції, у Празі. Це пророцтво про долі російської революції, романтичний період якої закінчився й почався мертвотний, бюрократичний, диктаторський. Це вирок будь — якої утопії про можливість народного торжества, народної влади. Це ж глузування над розмовами про революційність мас, в основі бунту яких завжди лежать самі низинні мотиви — соціальна заздрість і спрага збагачення.

Поема Цветаевой надзвичайно многопланова. «Крысолов» тому й став одним з вічних, бродячих сюжетів світової літератури, що трактування кожного персонажа може мінятися на прямо протилежну. Крысолов — і рятівник, і вбивця, що жорстоко мстить місту за обман. Городяни — і жертви, і підлі ошуканці, і знову жертви. Музика не тільки губить пацюків, але й дарує їм у загибелі останню можливість знайти достоїнство, піднімає їх, зманює чимсь прекрасним і вуж у всякому разі неїстівним.

Легенда про крысолове вперше з’явилася в літературній обробці в «Хроніку часів Карла IX» Мериме. До цього вона існувала в декількох фольклорних варіантах. Фабула її проста: у німецькому місті Гаммельне навала пацюків загрожує винищити всі запаси їжі, а потім і самих городян. У Гаммельн приходить загадковий крысолов, що обіцяє повести всіх пацюків за величезну винагороду. Йому обіцяють ці гроші, і він грою на дудці зманює пацюків у ріку Везер, де пацюка й тонуть благополучно. Але місто відмовляється виплатити йому обіцяні гроші, і крысолов, щоб відомстити тією же грою на флейті заворожує всіх до одного гаммельнских дітей — веде їх з міста в гору, що перед ним розступається. В окремих варіантах легенди люди, що виходять із гори, зустрічаються багато після на околицях Гаммельна, вони провели в горі десять років і мають таємні знання, але це вже варіанти неканонічні й до легенди прямого відношення не мають. Цветаева зберігає цю фабулу, але надає персонажам особливе значення, так що конфлікт виглядає зовсім не так, як у фольклорній першооснові. Крысолов у Цветаевой — символ музики взагалі, музики торжествуючої й ні від чого не залежної. Музика амбивалентна. Вона прекрасна, незалежно від того, які переконання художника і яка його особистість. Тому, мстячи городянам, крысолов ображається не на те, що йому недоплатили, не від жадібності веде дітей, а тому, що в його особі ображена музика як така. Музика дорівнює переконлива для пацюків, бюргерів, дітей — для всіх, хто не бажає неї розуміти, але волею — неволею змушений підкорятися її небесної гармонії. Художник з легкістю веде за собою кого завгодно, кожному пообіцявши те, що йому бажано. А пацюкам бажана романтика. Перемігший пролетаріат у Цветаевой досить відверто, з масою точних деталей зображений у вигляді загону пацюків, що захопив місто й тепер не знає, що робити. Пацюкам нудно. «Добродії, секрет: огидний червоний колір». Їм набридає власна революційність, вони зажиріли й обрюзгли. «У мене запливає очей», «У мене обпливає склад», «У мене відвисає зад…» Вони згадують себе відважними, зубастими й мускулистими, ненаситно — голодними борцями — і ностальгируют про те, що «у тій країні, де кроки широкі, називалися ми…». Слово «більшовики» встає в рядок саме собою, тому що «битий шлях», більша дорога, символ мандрівок, — ключове слово в главі. Їх — Те й зманює флейта: Індією, новою обіцянкою боротьби й завоювань, мандрівкою туди, де вони стряхнуть жир і згадають молодість (пророчиця Цветаева не могла знати, що в головах деяких кавалерійських вождів визрівав план звільнення Індії, щоб не пропадав попусту бойовий запал червоноармійців після перемоги в громадянській війні). За цією романтичною нотою, за обіцянкою мандрівок, боротьби й другої молодості пацюка йдуть у ріку. Але дітей крысолов зманює зовсім іншим, тому що він знає, чиї це діти. Це діти сонного, ґречного, обивательського, що брешуть, жадібного, убивчого Гаммельна, у якому ненавидять все несхоже, все живе, все нове. Таким бачиться Цветаевой мир сучасної Європи, але й — ширше — будь — яке людське співтовариство, благополучне, що довго не знало відновлення й потрясіння. Цей мир не має сил протистояти навалі пацюків і приречений… якщо тільки не втрутиться музика. Діти цього миру можуть піти тільки за сугубо матеріальними, простими, убогими обіцянками. І крысолов у Цветаевой обіцяє їм «для дівчинок — перлини, для хлопчиків — лов їх, з волоський горіх… И — таємниця — для всіх». Але й таємниця ця проста, дитяча, дурна: дешева казка із сухозлітним кінцем, із благоденством у фіналі. Мрії вихованих хлопчиків і дівчинок: не ходити в школу, не слухатися будильника! Усім — солдатики, усім — ласощі! Чому діти йдуть за флейтою? «Тому що ВСІ йдуть». І ця дитяча стадність, теж по — своєму щуряча, демонструє всю внутрішню фальш «дитячого» або «молодіжного бунту». А музика — жорсток, торжествуюча й всесильна — іде собі далі, гублячи й рятуючи