korotkij zmist kraina slipix uells g - Шкільний Всесвіт

Існувала легенда про таємничу полонину в самій глухомані Еквадорських Анд, відділеної від зовнішнього миру після виверження вулкана. Називалася вона країна сліпих. У долині тієї було все, що може бажати людина, і поселенцям, що пішли туди, жилося привільно. Але дивна хвороба напала на них, вона вражала сліпотою всіх немовлят, а іноді й дітей постарше. Зір мерхнув так поступово, що люди ледь зауважували його втрату. У всім крім зору вони були сильними й здатними людьми.

Але один раз з’явився в громаду людин із зовнішнього миру. Це був провідник англійців, що приїхали в Еквадор лазать по горах. Кликали його Нуньес. Уночі він звалився з великої висоти на крутий сніжний укіс і скотився з більшим сніжним обвалом. Усі вважали його загиблої. Але він вижив. Зачарований фантастичної, таємничої красотою природи він лежав притихлий. Ранком він довго спускався долілиць, поки не вийшов до долини, засіяної невеликими будиночками. Відсутність вікон і безглузда обмазка викликала в Нуньеса думка про сліпоту. Потім він переконався, що дійсно потрапив у Країну Сліпих, про яку говорить переказ. Він згадав про старе прислів’я: «У Країні Сліпих і кривої — король»; і відразу вирішив, що він — те й стане їхнім королем, тому що єдиний здатний бачити. Вони нічого не знали про зір; всі слова із цим значенням стерлися з мови або придбали інше значення. Нуньес пробував розповісти їм про великий світ, про небо, про гори, але вони не вірили йому або нічого не розуміли. Зовнішній мир — лише казка для дітей. Насправді з долина і є увесь світ. Над долиною гладкий дах; над їхніми головами співають і шелестять ангели, яких не можна торкнутися (птаха). Час ділиться на печеня (день — вони сплять) і холодне (ніч — вони працюють). Таким чином, очікування Нуньеса, що сліпі в здивуванні схиляться перед ним, не виправдалося. Сліпі порахували, що він тільки народився зі скелі, тому ще нічого не вміє й не розуміє.

Нуньес завжди міг почувати красу, і він від усього серця став дякувати долі, що вона наділила його даром зору. Але як легкі й вільні можуть бути руху сліпого, він довідався лише тоді, коли здумав затвердити свою волю й підняв заколот. Він хотів у чесній боротьбі довести їм перевага видючого. Дотримуючись свого рішення, він уже схопив лопату, і отут він довідався про себе щось для нього самого несподіване: що він просто не може холоднокровно вдарити сліпого. Але сліпі зрозуміли, що він затіяв і теж схопили лопати й коли й стали насуватися на нього. Тоді він побіг, толком не знаючи, куди бігти. А сліпі практично наздогнали його, він чудом встиг укритися за стіною Доліни Сліпих. Там він провів два дні й дві ночі без їжі й даху. Зрештою, він приполз до стіни з наміром укласти мир. Він сказав, що був божевільний і просив прийняти його назад. Його прийняли, але зробили слугою. Його хазяїн була добродушна людина, перейнявся до нього. Нуньес полюбив його молодшу дочку Медину — Саротэ. Її не занадто цінували у світі сліпих, тому що в неї були нагострені риси особи, її зімкнуті віка не були втиснені й червоні, як в інших у долині, — здавалося, вони можуть у будь — яку мить знову піднятися. У неї були довгі вії, що в сліпих уважалося виродливим. Вона теж полюбила його, і вони вирішили одружитися. Але сліпі виявилися проти, тому що Нуньес уважався недорозвиненою людиною, які знеславить їхній рід і зіпсує їхню кров. Один премудрий старійшина запропонував вихід: потрібно видалити Нуньесу ока, щоб вилікувати його від чудностей. Заради своєї возлюбленной він погодився, хоча в душі ще не зважився розстатися із зором, тому що на світі є стільки гарних речей. В останній день перед операцією він попрощався зі своєї коханої й довго гуляв. Нуньес збирався просто піти у відокремлене місце й побыть там, поки не настане година його жертви, але підняв очі й побачив ранок — ранок, подібне до ангела в золотій збруї. Він пішов уперед за окружну стіну в гори.

Коли сонце схилилося до заходу, він більше не карабкался: він був далеко й дуже високо. Він лежав покійно, і на його особі була посмішка. Довкола нього була невимовна краса природи, але він більше не дивився на цю красу, він лежав недвижний, посміхаючись, начебто вдоволений уже тим одним, що вирвався з Доліни Сліпих, де думав стати королем. Захід відгорів, настала ніч, а він усе лежав, примирений і задоволений, під холодними світлими зірками

Додав: