korotkij zmist kozhnomu svoye shashi po - Шкільний Всесвіт

Двадцять третього серпня 1964 р., у день відкриття мисливського сезону, аптекаря Манно і його постійного напарника доктора Рошо знаходять убитими. Автор анонімного листа привів свою погрозу у виконання, і жителі містечка починають ворожити, що ж таке накоїв покійний аптекар. Усі жалують бідного доктора, що по страждав за чужі гріхи. Поліція також завзято приймається за. справа: обидві жертви займали видне положення й користувалися загальною повагою

До того ж у доктора Рошо впливова рідня: сам він — син відомого професора — окуліста, а його дружина — племінниця каноніка й кузина адвоката Розелло. Дружними зусиллями поліція й жителі міста знаходять розгадку вбивства: аптекар явно змінювало своїй некрасивій зів’ялій дружині, і який — небудь ревнивець прикінчив його. Відсутність доказів і прекрасна репутація покійного нікого не бентежать: раз дійшло до вбивства, виходить, справа нечисто. Тільки Лаурана дотримується іншої точки зору: хоча інстинкт сицилийца волає до обережності, він манівцями з’ясовує, що католицьку газету «Оссерваторе романо» виписують лише два чоловіки — канонік і парафіяльний священик

У священика номера за останній місяць виявляються в цілості й схоронності. Лаурана зачаровано дивиться на підзаголовок «Unicuique suum» (панцира. «кожному своє»). У каноніка його підстерігає невдача: у цьому будинку прочитані газети стають предметом домашнього побуту. Канонік твердо переконаний, що аптекар поплатився за любовну інтрижку, а чоловік гаряче улюбленої племінниці просто підкрутився вбивці під руку. На цьому розслідування могло б закінчитися, але, до нещастя, Лауране повезло

Цього тихого й соромливого викладача італійської мови в містечку поважають, але близьких друзів у нього немає. З доктором Рошо його зв’язували шкільні спогади — вони разом училися в гімназії й у ліцеї. Після смерті Рошо Лаурана випробовує почуття порожнечі й болю — це була чи ледве не єдина людина, з яким він міг обговорити літературні новинки або політичні події. Особисте життя в Лаураны не зложилася через егоїстичну й ревниву матір — на порозі сорокаліття він залишається для неї наївним і недосвідченим хлопчиком, що не дозрів для шлюбу. У вересні Лаурана приїжджає в Палермо приймати іспити влицее.

У ресторані він зустрічає колишнього шкільного товариша — нині депутата парламенту від комуністичної партії. Рошо голосував за комуністів, хоча й приховував це з поваги до родичів дружини. Незадовго до смерті доктор побував у Римі, щоб зустрітися з депутатом і з’ясувати, чи можна помістити в газеті викривальні матеріали про одному із самих іменитих громадян містечка, що тримає в руках всю провінцію й замішаний у безлічі брудних справ. Повернувшись додому, Лаурана розповідає про своє відкриття адвокатові Розелло.

Той палко бажає помститися невідомому вбивці. Гарна вдова доктора також приходить у хвилювання, тому що колись щиро вірила, що чоловік загинув через любовні пригоди аптекаря. Синьйора Луїза навіть дозволяє Лауране глянути на папери покійного, хоча її вкрай засмучує версія, начебто аптекар послужив помилковою принадою — у містечку всім було відомо, що Манно й Рошо полюють разом. Лаурана звертається по допомогу до парафіяльного священика, до якого ставиться із симпатією, незважаючи на свої антиклерикальні переконання. Той говорить, що самою впливовою людиною провінції є адвокат Розелло, що досяг високого положення підкупами, хабарами й іншими махінаціями

У Лаураны раптово відкриваються очі: у містечку давно говорили, що адвокат і його кузина з юного років люблять один одного, але канонік став проти шлюбу між близькими родичами, тому Луїза й вийшла заміж за доктора Рошо. Краса цієї жінки відразу збудила в Лаураны гостре бажання, а тепер до цього почуття додався жах — безсумнівно, вона була співучасницею жорстокого й підступного злочину. — фатальний випадок ще раз приходить на допомогу Лауране. Задумавши одержати права водія, він відправляється в Палац правосуддя й зіштовхується на сходах з адвокатом Розелло, що спускається долілиць у компанії двох чоловіків. Лаурана добре знає прославленого своєю вченістю депутата Абелло, а от його супутника бачить уперше.

Ця людина із широкою грубою особою курить сигари «Бранка» — на місці вбивства аптекаря Манко й доктори Рошо був знайдений недокурок саме такої сигари. Незабаром Лаурана з’ясовує, що не помилився у своїх припущеннях: чоловік, що курив сигари, є членом місцевої мафії. Після зустрічі в Палаці правосуддя адвокат Розелло починає уникати Лаурану. Навпроти, прекрасна синьйора Луїза проявляє до нього жвавий інтерес

Лаурана майже жалує Розелло й доносити не збирається: він почуває глибоку відразу до закону й, подібно всім сицилийцам, у глибині душі вважає двостволку кращим способом боротьби за справедливість. На початку листопада Лаурана їде на заняття й у рейсовому автобусі з подивом зауважує вдову Рошо. Синьйора Луїза зізнається, що багато думала про поїздку чоловіка в Рим, а недавно їй удалося знайти за книгами таємний щоденник доктори. Тепер у неї не залишилося сумнівів: убивство швидше за все підбудував кузен Розелло.

Лаурана не вірить своїм вухам: ця чарівна жінка чиста — дарма він образив її підозрами. Вони домовляються про побачення в кафі «Ромерио» о сьомій годині вечора. Лаурана у хвилюванні чекає до половини десятого — Луїзи ні, і в ньому наростає тривога за її життя. Він іде на привокзальну площу, і отут житель містечка, знайомий йому в особу, але не по ім’ю, люб’язно пропонує підвезти його. Справа про зникнення Паоло Лаураны доводиться закрити: його бачили в кафі «Ромерис», і він явно когось чекав — видимо, це було любовне побачення

Бути може, він ще повернеться додому, що як нагулявся березневий кіт. Поліція не знає, що тіло Лаураны лежить на дні занедбаної сірчаної шахти. Через рік, у день свята Марії отроковицы, канонік Розелло, як звичайно, збирає друзів. Жалоба закінчилася, і можна оголосити про заручини племінника адвоката із племінницею Луїзою. Нотаріус Пекорилла й дон Луиджи Корвайя виходять на балкон

Обоє жадають поділитися таємним: бідолаха аптекар був ні при чому — Рошо застав дружину з кузеном на місці злочину й зажадав, щоб Розелло вбирався з містечка, інакше в пресі з’явиться інформація про його брудний делишках. Що ж до нещасного Лаураны, те він був просто дурнем