Князівна Мими

Всі таємничі історії починаються часом з випадкової розмови, невзначай кинутого слова, скороминущої зустрічі. Де ж і бути такій зустрічі, як не на балі? Князівна Мими давно недолюблювала баронесу Дауерталь. Князівні було вже тридцять. Вона всі ніяк не могла вийти заміж, але продовжувала відвідувати бали. Вона відмінно навчилася злословити, наводити на підозри, інтригувати й, залишаючись непомітної, здобувати якусь владу над навколишніми. Баронеса Дауерталь, навпроти, була замужем уже другий раз. Перший її чоловік умер, а другий, осиплий старий барон, збуджував у всіх жалість і підозри, що дружина тільки прикривається ім. Однак сам барон безумовно вірив своїй дружині й не сумнівався в її прихильності. І як не злословили дами у світлі про Элизе Дауерталь, все — таки ніяк не могли з’ясувати, з ким же в неї роман. І світло дало їй спокій… Але не князівна. Мими думала, що перший чоловік баронеси до самого одруження був шанувальником її, князівни. Але отут з’явилася розлучниця Элиза й зачарувала його. Простити це було неможливо…

Отже, один раз, під час балу, після одного з танців, князівна запитала мигцем у баронеси, з ким саме вона танцює. Баронеса відповіла, що її партнер колись служив з її братом. Питання князівни поставив її в скрутний стан. Границкий, парубок, з яким вона танцювала, дійсно був другом її брата, точніше, брата її чоловіка. А брат зараз жив у її будинку. І Границкий — у її брата. Він нікого не знав у місті, постійно виїжджав разом з баронесою. Дивлячись на цього ставного парубка з густими чорними бакенбардами, що так часто супроводжував баронесу, легко було подумати, що їх зв’язує якесь почуття.

Насправді Границкий був давно й безнадійно закоханий у графиню Лідію Рифейскую. Він знав і полюбив її ще дівчиною, вона відповідала йому взаємністю. Але, як завжди буває, втрутилися сімейні розрахунки, міркування матеріальні. Мати відвезла Лідію у Францію й видала заміж за графа Рифейского. Зустрівшись знову в Петербурзі, коханці згадали минуле й зважилися обманювати світло. Зараз же, під час балу, Лідія зуміла попередити Границкого, щоб він не запрошував її на танці більше одного разу.

От чому, коли баронеса розшукала його, щоб познайомити з танцовщицею, Границкий охоче погодився. Баронеса хотіла представити його князівні Мими, щоб зняти із себе її підозра й заслужити подяку. Розрахунок не виправдався: князівна позначилася нездоровою й відхилила речення Границкого. Збентеженій баронесі довелося вийти. Князівні дуже хотілося показати, що вона не хоче танцювати тільки із Границким. До нещастя, за весь вечір її ніхто більше не запросив. Вона повернулася додому із планами найжорстокішої помсти. Не поспішаєте засуджувати за них князівну: засуджуйте краще розбещені вдачі суспільства! Того суспільства, що вселяє дівчині, що її єдина мета — вийти заміж, а якщо вона не може це зробити, нехтує її й насміхається над нею.

На інший день ранком князівна прокинулася не в дусі. За сніданком вона вислухала чимало колкостей від своєї матері, старої княгині, що ремствувала все про тім же, що дочка не вийшла заміж, а продовжує їздити по балах і що в неї, матері, уже незмога містити князівну Мими. А ще до цього вона майже посварилася зі своєю молодшою сестрою Марією, що защится баронесу. Сварка обіцяла розгорітися не на жарт, але в будинок почали з’їжджатися гості й знайомі. Помалу розмова зайшла про баронесу й про Границком. Гості зійшлися в думці, що барон і баронеса разом виглядають дивно, а Элиза поводиться непристойно, усюди тягаючи за собою Границкого. Світська поголоска вже зв’язала разом імена Элизы й Границкого, порахувавши їхніми коханцями. Будь — яка дія, будь — яке слово тільки підтверджувала підозри.

Один раз князівна й баронеса зустрілися в будинку їхніх загальних знайомих. Там же був і Границкий, цілий день безуспішно проискавший графиню Рифейскую. Незабаром Границкий сказав, що йому треба їхати в оперу, і зник. Князівна відразу вирішила, що це вона розбудувала чергове побачення баронеси з коханцем. Але отут з’явився слуга й доповів, що карета баронеси подана. Князівна Мими щось запідозрила, але навіть сама не знала, що саме. Вона вирішила, що неодмінно повинна їхати з баронесою, і напросилася з нею в карету під прийменником мігрені. І от Мими йде по дворі, у салопі, що продувається з усіх боків вітром, що зліпить і задуває ліхтарі. Її підтримують два лакеї, допомагаючи зійти на сходинку карети. У цей час із карети витикається чоловіча рука, щоб допомогти їй сісти. Мими кинулася назад і скрикнула — чи не від радості! Нарешті — Те вона знайшла доказ! Вона голосним шепотом повідомила своїй сестрі Марії, що баронесу чекає в кареті Границкий. Баронеса, що з’явилася слідом за князівною, ніяк не могла зрозуміти, що трапилося. У цей момент двері відчинилися — і ввійшов… барон. Так, це він очікував у кареті свою дружину. Лемент князівни Мими, що він було прийняв за Элизу, змусив його вийти з карети.

Якщо ви думаєте, що все роз’яснилося й Элиза була виправдана в очах суспільства, виходить, ви не знаєте його. Для суспільства немає нічого приємніше обвинуватити якусь жінку в зраді, повірити собі й переслідувати її. Князівна Мими мала якийсь магнетизм — тому присутні не вірили очам своїм. Їм легше було подумати, що це міраж, диявольська мара, чим те, що князівна обманулась, прийнявши старого барона за Границкого. Тоді народилася неясна, у сутності безглузда думка, що барон грав отут роль кума. Поступово все впевнилися в істинності цього припущення. Настільки, що молодий барон, дівер Элизы й брат старого барона, друг Границкого, уже повинен був вислухувати наставляння від маркізи де Креки, своєї тіточки. Вона знайшла це знайомство дивним, негожим, а самого Границкого, що ніде не служив, — підозрілим. Вона рішуче взяла слово із племінника, що заради брата він виставить Границкого з будинку. Вона повідомила його про хитру інтригу, затіяної Границким з баронессою.

У те самий час, коли маркіза вичитувала племінника, Габриель Границкий зустрівся з Лідією в невеликій кімнаті за блискучим магазином. Лідія прийшла сюди останній раз, щоб повідомити новина: у її чоловіка був другий удар, і лікарі оголосили його безнадійним. Перед коханцями відкривалася зоря волі, над ними, здавалося, витала примара щастя. Але графиня мучилася, що заради цього щастя вона повинна переступити через смерть свого друга. І заприсягла ежеминутною заботою про чоловіка, виконанням свого подружнього боргу надолужити свій обман і майбутнє щастя…

Повернувшись додому, молодий барон Дауерталь із нетерпінням чекав Границкого. Він був немов у сні й почував, що повинен щось зробити. Він переживав за свого брата, якого любив і поважав, відчували його образу як свою власну. До цього домішувалося й бажання покрасоваться перед товаришами, показати, що він уже не дитина. Він звик, що смертовбивство загладжує всі образи й всі злочини. Запитати ж у судилища вищого, щирого, що не залежить від людських думок, він не догадався. Та і як би міг він запитувати, коли виховання забуло йому сказати про це судилище, а життя не навчило запитувати взагалі. Навіть сама мова судилища була незрозуміла баронові… Чи варто дивуватися, що поява Границкого привело до негайної сварки, сварка — до образи… І от уже недавні друзі стріляються… Границкий все — таки намагається з’ясувати причину несподіваного гніву свого товариша. Помилка з’ясувалася цілком… Але в жодного з них не вистачило сили відмовитися від дуелі. Супротивники не бажають смерті один одного, але змушені робити вигляд, що б’ються всерйоз… «Постараємося подряпати один одного», — вирішили дуелянти й розійшлися. І впрямь: куля Границкого подряпала руку барона, Границкий же впав мертвий.

Довідавшись про дуель, високоморальні дами відразу всі зрозуміли. Всі сумніви були відкинуті, винні знайдені.

Неправдиві обвинувачення уклали баронесу в постіль — вона так більше й не піднялася. Молодий барон і двоє його секундантів були заслані за дуель. Графиня Рифейская залишилася вдовою.

От і скажіть після цього, які пороки переслідують суспільство, якщо від цього гинуть і винуваті, і безневинні. Чому перебувають люди, все покликання, вся насолода яких сіяти нещастя, збуджувати в душах високих відраза до людства.

Про смерть баронеси Дауерталь у суспільстві довідалися від парубка, що, незважаючи на присутність князівни Мими, обвинуватив світських дам у цьому злочині. Князівна Мими заперечила зухвалому: «Убивають не люди, а беззаконні страсті».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *