Ми прийшли в розпач. Ми не знали, як піймати цього рудого кота. Він обкрадав нас щоночі. Він так спритно ховався, що ніхто з нас його толком не бачив. Тільки через тиждень удалося нарешті встановити, що в кота розірвані вухо й відрубане шматок брудного хвоста

Це був кіт, що втратив усяку совість, кіт — бурлака й бандит. Кликали його позаочі Злодюгою. Він крав усе: рибу, м’ясо, сметану й хліб

Один раз він навіть розрив у прикомірку бляшану банку із хробаками. Їх він не з’їв, але на розриту банку збіглися кури й склювали весь наш запас хробаків. Объевшиеся кури лежали на сонце й стогнали. Ми ходили біля них і лаялися, але рибний лов однаково був зірваний. Майже місяць ми витратили на те, щоб вистежити рудого кота

Сільські хлопчиськи допомагали нам у цьому. Один раз вони примчалися й, засапавшись, розповіли, що на світанку кіт пронісся, присідаючи, через городи й протяг у зубах кукан з окунями. Ми кинулися в льох і виявили пропажу кукана; у ньому було десять жирних окунів, пійманих на Прірві

Це було вже не злодійство, а грабіж серед білого дня. Ми заприсягли піймати кота й здути його за бандитські витівки. Кіт попався цим же ввечері. Він украв зі стола шматок ліверної ковбаси й поліз із ним на березу. Ми почали трясти березу. Кіт упустив ковбасу, вона впала на голову Рувимові

Кіт дивився на нас зверху дикими очами й грізно вив. Але порятунку не було, і кіт зважився на розпачливий учинок. З жахаючим виттям він зірвався з берези, упав на землю, підскочив, як футбольний м’яч, і умчався під будинок. Будинок був маленький. Він стояв у глухому, занедбаному саду. Щоночі нас будив стукіт диких яблук, що падали з гілок на його тесовий дах. Будинок був завалений вудками, дробом, яблуками й сухими листами

Ми в ньому тільки ночували. Всі дні, від світанку до темряви, ми проводили на берегах незліченних проток і озер. Там ми ловили рибу й розводили багаття в прибережних заростям. Щоб пройти до берега озер, доводилося ґрасувати вузькі стежки в запашних високих травах. Їхні віночки гойдалися над головами й обсипали плечі жовтої квіткової пилом

Верталися ми ввечері, подряпані шипшиною, втомлені, спаленим сонцем, зі зв’язками сріблистої риби, і щораз нас зустрічали оповіданнями про нові босяцькі витівки рудого кота. Але нарешті кіт попався. Він заліз під будинок у єдиний вузький лаз. Виходу звідти не було. Ми заклали лаз старою рибальською мережею й почали чекати. Але кіт не виходив

Він огидно вив, як підземний дух, вив безупинно й без усякого стомлення. Пройшов годину, два, три… Пора було лягати спати, але кіт вив і лаявся під будинком, і це нервувало нас. Тоді був викликаний Ленька, син сільського шевця. Ленька славився безстрашністю й спритністю. Йому доручили витягтися кота з — під будинку

Ленька взяв шовкову волосінь, прив’язав до неї за хвіст пійману вдень плотицу й закинув її через лаз у підпілля. Виття припинилося. Ми почули хрускіт і хиже клацання — кіт вцепился зубами в риб’ячу голову

Він вцепился мертвою хваткою. Ленька потяг за волосінь. Кіт запекло впирався, але Ленька був сильніше, і, крім того, кіт не хотів випускати смачну рибу

Через мінуту голова кота із затиснутої в зубах плотицей здалася в отворі лазу. Ленька схопив кота за шиворот і підняв над землею. Ми вперше розглянули його як треба. Кіт замружив очі й пригорнув вуха. Хвіст він про всякий випадок підібрав під себе. Це виявився худий, незважаючи на постійне злодійство, вогненно — рудий кіт — безпритульник з білими підпалинами на животі

Розглянувши кота, Рувим задумливо запитав: — Що ж нам з ним робити? — Видерти! — сказав я. — Не допоможе, — сказав Ленька. — У нього з дитинства характер такої. Краще спробуйте його нагодувати як треба.

Кіт чекав, замруживши ока. Ми пішли цій раді, витягли кота в прикомірок і дали йому чудова вечеря: смажену свинину, холодець із окунів, сирники й сметану. Кіт їв більше години. Він вийшов із прикомірка похитуючись, сіл на порозі й мився, поглядаючи на нас і на низькі зірки зеленими нахабними очами

Після вмивання він довго фиркав і терся головою об підлогу. Це, мабуть, повинне було позначати веселощі. Ми боялися, що він протре собі вовна на потилиці. Потім кіт перевернувся на спину, піймав свій хвіст, пожевал його, виплюнув, розтягся в грубки й мирно захріп

Із цього дня він у нас прижився й перестав красти. На наступний ранок він навіть зробив шляхетний і несподіваний учинок. Кури влізли на стіл у саду й, штовхаючи один одного й перелаюючись, почали скльовувати з тарілок гречану кашу. Кіт, тремтячи від обурення, прокрався до курей і з коротким переможним лементом стрибнув на стіл

Кури злетіли з розпачливим криком. Вони перевернули глечик з молоком і кинулися, втрачаючи пір’я, утікати із саду. Спереду мчався, ікаючи, голенастый півень — дурень, прозваний “Горлачом”.

Кіт нісся за ним на трьох лабетах, а четвертою, передньою лапою бив півня по спині. Від півня летіли пил і пух. Усередині його від кожного удару щось бухало й гуділо, начебто кіт бив по гумовому м’ячі. Після цього півень кілька мінут лежав у припадку, закотивши ока, і тихо стогнав

Його облили холодною водою, і він відійшов. З тих пор кури побоювалися красти. Побачивши кота, вони з писком і штовханиною ховалися під будинком. Кіт ходив по будинку й саду, як хазяїн і сторож. Він терся головою об наші ноги

Він вимагав подяки, залишаючи на наших штанях жмути рудої вовни. Ми перейменували його зі Злодюги в Міліціонера. Хоча Рувим і затверджував, що це не зовсім зручно, але ми були впевнені, що міліціонери не будуть на нас за це вобиде.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *