korotkij zmist jogo bataljon bikiv v 1 2 - Шкільний Всесвіт

Траншея неглибока, суху й курна — наспіх відрита за ніч у тільки що відталому від зимових морозів, але вже добре просохлому пагорку. Щоб не витикатися, Волошин стояв зігнувшись, при його високому росту це було утомливо. Міняючи позу, він звалив із бруствера грудка землі, що боляче вдарив сидячого поруч Джима, почувся скривджений собачий вереск.

Комбат уважно розглядав схили висоти. Німці облаштовувалися на ній на овний хід. Волошин з жалем подумав, що напередодні припустилися помилки, не атакувавши з ходу цю висоту. Тоді ще були деякі шанси захопити неї, але підвела артилерія — не було снарядів. Командир полку, здавалося, не зауважував цю висоту. І все — таки її випливало взяти, але порваному в боях батальйону це завдання не під силу. Зайнявши висоту, німці, не обертаючи уваги на кулеметний обстріл, капітально закріплювалися: надвечір підвезли колоди й обладнали бліндажі й окопи. Волошин подумав, що вночі, чого доброго, ще й замінують схили.

Швидко стемніло й похолодало. Комбат залишив спостерігачем Прыгу — Нова, а сам спустився в землянку із привітно, що потріскує піччю. Волошин потягнувся до вогню, випробувавши незвичайне блаженство. Літній і повільний телефоніст Чернорученко, защемивши між плечем і вухом слухавку, заштовхував у грубку хмиз і посміхався. Комбат подивився на сидячим у землянці — в усіх був змовницький вид. Капітан поцікавився, по якому приводі підлеглі веселяться? Ординарець Гутман пояснив, що зі штабу повідомили про нагородження комбата орденом. Волошин нічим не виявив радість, подумав, чому нагороджують тільки його? Гутман приготував “обмывочку”, але комбат наказав сховати, а краще дати сухі онучі. Ординарець миттю дістав капітанові запасні онучі й пришив ґудзик на шинель командира. Волошин з насолодою витягнув затерплі ноги. Маркин доповів: у батальйон прибуде поповнення, за яким треба послати представника в 22.00. Волошин поцікавився, чи не запитували з полку про висоту шістдесят п’ять? Лейтенант запитав, чи добре німці її зміцнюють? Волошин побоюється, що надійде запізнілий наказ брати висоту, на якій уже встигли зміцнитися німці. Але чим далі, тим вони усе краще зміцняться, і висоту буде брати складніше.

Перед доповіддю командирові Волошин помітно нервувала, це завжди закінчувалося лайкою, комбат усіляко відтягав час доповіді.

Капітан запитав Маркина про оточення, той згадав, як важко виходили з оточення, з’єдналися нарешті із частиною, теж оказавшейся у ворожому тилу, тільки через місяць удалося вибратися до своїм. Маркин скаржився на свою нещасну долю: стільки довелося пережити — ворогові не побажає, а ні до чого не дослужився, орденів не заробив. Волошин заспокоїв: “Дарма ви так уважаєте. До Берліна ще довгий шлях” — і приготувався до доповіді.

2

Але поговорити з начальством не вдалося. Почався мінометний обстріл. Міни летіли поверх голів у ближній тил під лісом. Волошин послав Гутмана дізнатися причину “занепокоєння німців”. Маркин вирішив, що це “ артилеристи — роззяви” засвітилися як звичайно. Чернорученко покликав комбата до телефону, його викликали зі штабу. Майор невдоволено запитував Волошина про причину переполоху, що піднявся. Комбат доповів, що німці продовжують зміцнювати на висоті, майор зло запитав, чому батальйон не перешкоджає зміцненню німців? Але Волошину нема чим “перешкоджати”: артилеристи мовчать через відсутність снарядів, кулеметний же вогонь німцям, що зміцнилися, не страшний. Гунько зло запитав, хто в розташуванні батальйону “дражнить німців”? Волошина розсердила причепливість командира, і він попросив майора звертатися, як ведеться, на “ви”. У відповідь Гунько “згадав”, що Волошин одержав “Червоний Прапор”. Комбатові неприємно таке запізніле нагадування начальника про нагороду. Зненацька рикнув Джим. Зовні почулися незнайомі голоси. Джим рвонувся вперед, але комбат встиг схопити його за холку. Вошедший мимоволі зачудувався: “Що за псарня?” Він тримав руку в голови, а коли забрав, на долоні здалася кров. Це був генерал, командир дивізії. Волошин почав доповідь, але генерал невдоволено поморщився: “Навіщо так голосно?” Супровідного генерала наказав викликати санінструктора, Гутман побіг виконувати наказ. Генерал поцікавився собакою, запитав Волошина, скільки часу він командує батальйоном? “Сім місяців”, — відповів капітан.

Далі розгорнули карту й стали з’ясовувати обстановку. Зайшла розмова про висоту шістдесят п’ять. Генерал зачудувався, що вона ще не взята. Комбат пояснив, що не одержав на це наказ. Генерал викликав майора Гунько. Волошин відчув, що назріває скандал. З’явився санінструктор Веретенникова, але не квапилася надавати допомогу генералові, а звернулася до нього по особистому питанню, просячись залишитися в батальйоні. Генерал розгубився, комбат відповів, що такий наказ по полку. Генерал підтвердив, що це питання він вирішити не може. Веретенниковой нічого не залишалося, як зайнятися раною. Вона обстригла скроню генерала, спритно забинтувала голову й хотіла пропустити бинт під щелепу, але це не сподобалося генералові. Санінструктор відговорювалася, що так покладено, поранений не погоджувався. Тоді вона із тріском відірвала бинт і, кинувши на ходу. “Так перев’язуйте самі!” — блискавично зникла в траншеї. Від такого нешанобливого обігу генерал сторопів. Волошин кинувся доганяти санінструктори, але її й сліду нема. Гутман підтвердив, що вона не повернеться. Генерал був розлютований відсутністю дисципліни в батальйоні Волошина. Комбат розсердився: Самохин не виконав отриманий наказ, не відправив Веретенни — Кову в тил, хоча розпорядження було дано ще вчора.

3

Комбат чекав розносу, але він був неспроможний перед військовими дівчатами. Їхнє поводження не піддавалося логіці. Генерал до пори до часу стримував гнів. майора, Що З’явився, Гунько генерал отругал за шпори: зайву турботу про зовнішній вигляд. Генерал накинувся на майора, обвинувачуючи його у всіх гріхах: за відсутність дисципліни, поганий вибір позиції (засіли в болоті, а німцям дозволили зайняти пануючу висоту). Тому всі під’їзди до батальйону контролюються німцями, вони відкривають вогонь і знищують усе, що їм заважає. Комбат зрозумів, неминуче надійде наказ брати висоту, а в батальйоні всього сімдесят шість чоловік. На питання генерала про поповнення, Гунько відповів, що отримано, але в батальйон люди ще не відправлені. Волошин уточнив: йому потрібні й командири, у батальйоні всього один штатний командир роти. Ні комісара. Волошин запитав, чи коштує йому готуватися до атаки? Командир дивізії відповів, що вони розберуться, і комбат одержить офіційний наказ. Волошин глянув на годинники, було майже 22.00 — ніколи чекати наказів, треба починати підготовку. Генерал розсердився, раніше треба було турбуватися, а тепер за відсутність у батальйоні дисципліни й “за штучки санінструктора” він повідомляє комбатові догана по полицю, собаку він теж забирає, “вам вона ні до чого — командуйте батальйоном”. Супровідного генерала спробував взяти пса, але Джим загрозливо заричав. Генерал наказав виділити супровідного, який би смог злагодити із Джимом. Волошин доручив ординарцеві відвести собаку в штаб. Гутман спробував заперечувати, але Волошин припинив всі розмови.

4

По шляху в роти Волошин ледве не впав, спіткнувшись об рогатину. Він думав про майбутню атаку, що напевно провалиться через відсутність достатньої кількості бійців, артилерійських снарядів. Незабаром його окликнув вартовий, пояснив обстановку: від німців не чутно ні звуку, “уміють чорти маскуватися”. Вартовий запитав комбата, де Джим? Довелося сказати, що пса більше немає. Про себе подумав, що собаці при штабі буде краще, безпечніше, ніж на передовий.

Волошина знову окликнули. Він переговорив зі знайомим кулеметником Денищиком. Той указав місце знаходження ротного Самохіна. Увійшовши в тісний бліндаж, комбат побачив бійців, що вечеряють. У куті укладала вещмешок Веретенникова, вона штовхнула в бік лейтенанта Самохіна, указуючи на командира, що ввійшов, батальйону. Лейтенант запросив Волошина отужинать, але капітан відмовився, довідався про кількість бійців у сьомій роті. Їх залишилося двадцять чотири. Наказав виділити двох надійних бійців і відправити в розвідку на “Більшу” висоту з’ясувати, чи виставили німці мінні поля. Коли із бліндажа вийшли бійці, комбат запитав Самохіна, чи довго ще чекати, коли із фронту буде відправлена Веретенникова. Лейтенант обіцяв на світанку. Але Віра заперечила, нікуди вона не піде. Ішла з батальйоном у найважчий період настання, тепер теж залишиться. Волошин відрізав, що роддома в батальйоні немає. Веретенникова люто заперечувала: “нікуди від Вадьки не відправиться”, він без її загине, сунеться скрізь безоглядно. Вона нізащо не піде напередодні атаки. Суперечка припинили бійці, що прийшли, Дрізд і Шинків, їм стояло йти в розвідку на висоту. Волошин наказав взяти папір (газету або аркуші із книги), ножами протикати землю й позначати листками паперу знайдені міни. Комбат розраховує, що бійці зможуть повернутися із завдання через дві години.

Зненацька Шинків відмовився, він кашляє й може видати себе. Волошин, стримуючи роздратування, замінив боягуза Нагорним. Капітан пізніше запитав Кабакова, чи боїться той? Боєць відверто зізнався, що боїться. Самохин обурений, що Шинків ховається за спини товаришів, і хоче з ним розібратися, але комбат не дозволяє, відправляє бійця “на місце”. Самохин всі “кип’ятиться”, комбат же мовчить.

5

Першим на виклик Волошина прибіг лейтенант Ярощук, командир доданого батальйону взводу крупнокалиберных кулеметів ДШК, йому було під п’ятдесят, зовсім не командних видів. Він став скаржитися на мороз, потім зрозумів: його говіркість недоречна. Слідом з’явився командир восьмої роти лейтенант Муратов, але зате довелося довго чекати командира дев’ятої роти Кизевича. Волошин мав намір повторно послати за ним, як той ввалився, доповівши недбало про своє прибуття. Кожний ротний доповідав про особовий склад і наявність боєприпасів. Найменше бійців, вісімнадцять, і боєприпасів у Муратова, але його рота завжди йшла в центрі і їй діставалося більше інших. У Кизевича більше всіх бійців — г — тридцять три й досить боєприпаси. Ярощук доповів, що в нього два розрахунки, два кулемети, один візок і два коні. Патронів теж вистачає. Комбат оголосив про майбутню атаку на висоту, випливало підготуватися заздалегідь. Кизевич “помріяв”, що якщо два дивізіони попрацюють — висоту візьмуть. Комбатові не сподобався настрій взводного, він сказав забути про дивізіони: добре, якщо на батарею Іванова підвезуть снаряди, а на більше нехай і не розраховують. Волошин наказав Кизевичу поділитися зброєю й боєприпасами з Муратовым. Заперечення ротних не узяв до уваги. Було за чверть одинадцята — випливало квапитися.

6

На виході із траншеї комбат зштовхнувся з Гутманом, що доложили про прибуття поповнення в кількості дев’яноста двох чоловік. Ідучи до себе, комбат попередив Самохіна, як тільки вернуться розвідники, відразу доповісти на КП батальйону. Ідучи за командиром, Гутман розповідав, що в штабі “кумекають” про висоту, про взаємодію батальйону з батареєю, і нікому невтямки, що батальйон цей — одна рота. Волошин стримано запитав ординарця, що ж він не доповів там? Гутман відгукнувся, що не його ця справа, хоча “не з того кінця в штабі починають: треба насамперед взяти радгосп, а не розтягувати батальйон на чотири кілометри”. Із захованою іронією Волошин порадив ординарцеві: “Тобі б полком або дивізією командувати”. Гутман нітрохи не зніяковів, відповів, що впорався б, хоча академій не кінчав, а голова на плечах є. Щодо голови Волошин погодився, але “не завжди вона вирішує”. Ординарець розповів, що прив’язав Джима ременем. Він сидить, на п’ять метрів нікого не підпускає. “Ще наплачуться з ним”. Волошин заперечив: “З ним що плакати? Як би ми без нього не заплакали”.

Біля траншеї стояли знову прибулі. Маркин, записуючи поповнення, повідомив, що атака призначена на шість тридцять. Волошин поцікавився: “Поповнення прибуло з боєприпасами?” Маркин загадково відповів, що прибулі з боєприпасами й зброєю, а що користі — вони майже не розуміють по — російському. Волошин заклопотано подивився на прибулим: ставало не по собі від одного виду — необмятые в носку шинелі, обвислі подсумки, що змерзли руки в трипалих більших рукавицях, які невміло тримали обшарпанные ложа гвинтівок, згорблені від худих вещмешков фігури. Капітан подумав, що “виплеканий його турботами, збитий за довгі тижні формування його батальйон, напевно, на тім і скінчиться”. Він намагався берегти особовий склад, але роти все — таки танули, росло число новачків, усе менше залишалося загартованих ветеранів, і з ними по крупицях убувала його бойова сила і його командирська впевненість. Це майже лякало. Побудувавши поповнення, комбат довідався, якщо чи перекладач? Потім наказав вийти з ладу хворим, ненавченим і хто боїться. При перших двох командах з ладу вийшли по п’яти — шести людин. При останнім питанні лад стояло нерухомо, напевно, всі боязливцы вже використовували свою можливість. Що вийшли з ладу комбат відправив з Гутманом у штаб, а із що залишилися вирішив воювати. Хотілося сподіватися, що все обійдеться. Уже переживши перший бій, новачки невпізнанно зміняться. Питань у знову прибулих до комбата не було. Розподіливши людей по ротах, Волошин побачив Маркина. Лейтенант незадоволений, що комбат відправив більше десяти бійців у тил. Капітан заперечив, що в бої йому потрібні солдати, а не мішені. новачків, Що Залишилися, імовірно, прийде піднімати в атаку стусанами, через тиждень вони самі почнуть підніматися за наказом, а через місяць уже “нагороджувати будемо”. Лейтенант похмуро помітив: “Якщо буде кого”.

7

Не встиг Волошин задуматися про майбутню атаку, як його знову викликав до телефону Гунько, отругав за відправлених у штаб новачків. Але комбат заперечив, що йому не потрібні бійці, що сподіваються на санчастину. Майор пригрозив, що більше не дасть жодного солдата в батальйон Волошина. Капітан погодився розраховувати на свої сили. Потім трубку взяв комісар, пояснюючи, що з бійцями треба провести політбесіду. Волошин відмовився: солдатам краще відпочити перед майбутньою атакою. Комісар все — таки вирішив відправити до Волошина лейтенанта Круглова, він знає свою справу — колишній комсорг. Комбат заспокоївся — із Кругловым можна домовитися, недавно він воював у батальйоні Волошина. Капітан відправив свого заступника Маркина в дев’яту роту організувати розвідку “Малої” висоти за болотом. Залишатися одному на КП було нестерпно, і комбат пішов у роти, по шляху знову поговорив з вартовим Прыгуновым, якому залишалося до зміни півгодини.

8

Волошин ішов по косогорі до болота, тривожно вслухуючись у тишу. Він боявся “випадкової смерті вдалині від своїх, без свідків”. У цій ситуації страшна не сама смерть, а як до неї віднесуть люди. Найдуться й такі, які скажуть: “перебіг до німців”. Так уже було після зникнення восени командира полку Буланова й начальника штабу Алексю — Ка. Вони виїхали верхами із КП другого батальйону в третій і безвісти зникли, але швидше за все вони потрапили в руки німецьких розвідників. Комбат згадав про цей випадок зараз. Коли був поруч Джим, з його собачим чуттям і безмежною відданістю, усякі випадки відпадали.

Цей пес потрапив до нього півроку назад, коли Волошин із залишками армії виходив з оточення під Селижаровом. Прорив затягався, німці всі кришили мінометним вогнем, зайнялися сосни, і від них ішов їдкий дим. Волошин був поранений осколком у голову. Абияк перев’язавшись, він чекав команди “уперед”, але її все не було. Змучений спрагою, він пішов шукати воду й набрів на струмок, біля якого й побачив пса. Згорнувши набік худий зад і широко розставивши передні лабети, Джим сидів перед струмком і зі страждальницьким очікуванням в очах дивився на людину. Попивши воду, Волошин спокійно підійшов до пса, він не відхилився від руки людини. Волошин зрозумів, що задня лапа пса перебита осколком. Волошин залишками бинта перев’язав перелом, виламавши прутики, наклав їх замість шин на лапу й знову забинтував. Пес зі знайденою надією побрів за людиною. До вечора він не відставав від капітана. Під час прориву пес не відстав. Волошин перев’язав йому лапу в санчастині, де перев’язали й самого капітана. Разом поїли в першої польової кухні, і Волошин забрал пса на пункт збору у формування. Лапа Джима дивно незабаром срослась, він ні на крок не відходив від свого рятівника; зрідка виникали ускладнення з начальством, але все обходилося аж до сьогоднішньої ночі. Спочатку Волошин не дуже засмутився втратою Джима, тепер же часом доходив до розпачу, Джим став для нього дорогою істотою. Для генерала ж — капризом, не більше. –

У восьмій роті з’ясувалося, що розвідники послані, виходить, Маркин почав діяти, він досить старанний працівник, але діючий тільки в межах наказу. Війна вже встигла зламати його. Волошин з досвіду знав, що “люди є люди й жадати від кого — небудь не по його силах щонайменше безглуздо”. Незабаром підійшов Маркин і доповів, що послано троє, незабаром прийдуть. Комбат розпорядився, щоб доповіли в сьому роту, як тільки повернуться розвідники, Самохин доповість.

Волошин уважно вслухувався в тишу, але з “Великий” і “Малої” висот не долітало ні звуку, лише на болоті посвистував у кущах вітер. Капітан пішов до Кизевичу, по шляху розмовляючи з Муратовым, командиром восьмої роти. На питання комбата про настрій Муратов відповів, що в нього неприємне передчуття, годинник устали. Волошин сказав, що годинники барахло. Муратов підтвердив — німецькі. Він розповів, що годинник дісталися від Рубцова, що передали їхньому командирові перед артпідготовкою. Тепер от годинник устали, як би відзначивши покладений строк ротному. Комбат заспокоїв, що цей простий збіг.

ЩоПідійшов Кизевич доповів, що новоприбулі відрили собі по окопчику на двох і тепер відпочивають. Ротний був у добросердому настрої. Комбат відчув: Кизевич випив, і отругал його. Поруч стояв мовчазний Муратов. Волошин розпорядився, один кулемет ДШК передати сьомий, а іншої — дев’ятій роті.

9

Комбат виходив уздовж і поперек весь косогір, і дарма: кулеметний взвод Ярощука немов крізь землю провалився. Але зате він заблукав до артилеристів. Капітан Іванов напоїв Волошина кава. Вони були знайомі з довоєнного часу. Іванов, улаштувавшись на лежанці, читав вірші Єсеніна. Волошин випросив книгу почитати. Іванов віддав, але з умовою, що комбат поверне книгу, а “те отут у мене черга”. Артилерист повідомив, що більше сорока снарядів не дадуть, а він не зможе все відстріляти, обов’язково повинен залишити. Волошин без заздрості помітив, що артилеристи добре устрои — лисій. Іванов заперечив, що в комбата зате Джим. Капітан відповів, що Джима забрал генерал. Іванов випалив: “Э, сам винуватий! Дивак! Хіба можна такого пса генералам показувати? Просив, мені не віддав. Ну от…”

Комбат запитав Іванова, чи пристріляні в нього окопи німців? Той ствердно кивнув. Волошин хотів би затримати артпідготовку, щоб у тиші й темряві батальйон міг дібратися якнайближче до німецьких окопів.

Іванов радий би, так йому не дозволять. “З дорогою би душею. Але адже начальство зажадає”, їм аби тільки гуркоту побільше. Приятелі посудачили про майстерність німецьких кулеметників і снайперів. “А в пас рис — ті знає чого тільки немає в програмах”. Учать стройовий, начебто на фронті щодня паради. А потрібна стрілецька підготовка й головне — боєприпаси. Поговоривши з Івановим, Волошин пішов у роти.

10

Знову комбат не знайшов Ярощука. Муратов доповів, що повернулися троє розвідників, що доповіли: на “Малій” висоті свої. Розвідники не ввійшли в контакт із бійцями на висоті, лише чули розмову російською мовою. Волошину не сподобалася така приблизна розвідка. Бійці затверджували, підійти ближче неможливо, глибока вода, льоду немає. Комбат поцікавився: “А ті як же пройшли?” Розвідники відповіли: “А хто їх знає. Може, де і є прохід. А вночі як знайдеш?” Волошин наказав встановити зв’язок з находящимися на висоті. Попрощавшись із мовчазним Муратовым, комбат пішов у роту Самохіна довідатися, чи не повернулися розвідники з “Великої” висоти. Волошин вирішив повернутися на свій КП. Він наказав: “Прийдуть розвідники — відразу до мене”. На КП Волошин доповів Гунько про підготовку до атаки, тільки в Іванова “огірочків кіт наплакав”. Майор завірив, підтримка буде, нехай комбат не турбується, не його турбота. “Я атакую, а не хто іншої. Тому й піклуюся”, — відповів Волошин. Майор уточнив, чи всі готовий до атаки? Комбат відповів, ще не повернулися розвідники з “Малої” висоти. Майор зачудувався, навіщо Волошину та висота, за його відомостями, вона вільна, але він користувався застарілими даними. Волошин попросив перенести годину “сабантую” — атаки на годину раніше, щоб у сутінках підійти до супротивника. Майор відмовився. Уже все погоджено зі штабом, це не в його владі. Комбат повозмущался, що атака призначена на 6.30, тільки наступить світанок, люди, готуючись до атаки, не встигнуть не відпочити за ніч, не поїсти нормально. Але начальству потрібно потрапити в полуденне зведення, тому вони кваплять підлеглих. Комбат не міг стримати роздратування, хоча мінуту через пошкодував, що при підлеглих обговорював накази. Він сказав Маркину відпочивати до 4.00, потім він сама годинка соснет. Поки ж вирішив опорядитися, поголитися. Волошин з жалем думав про те, що почни він атаку раніше або без зайвого шуму, вона може бути вдаліше. Адже що можуть зробити сорок снарядів, вони не стільки пособят батальйону, скільки розкриють супротивникові плани батальйону.

11

Поголившись, комбат дістав свій пістолет ТТ 1939 року — це був його друг і рятівник, не раз выручавший у важку мінуту. Волошин протер його носовою хусткою. Збройове масло зберігалося в сумці Гутмана, що блаженно спить поруч. Комбат не захотів будити ординарця. У бліндаж

протиснувся Кругле, він розтопив погаслу грубку, незабаром повіяло димом і потеплішало. Круглов не сумнівався, що наказ про узяття висоти батальйон виконає. Волошин поскаржився на поповнення, що прийшло, що погано розуміє по — російському. Круглов заспокоїв, він зуміє домовитися з бійцями, сам із Самарканда. Щодо политобеспечения Круглов пообіцяв прочитати бійцям лист від дівчин зі Свердловська, краще всякої бесіди. Він зачитав уривок листа, у якому дівчини завіряли, що чекають героїв — фронтовиків, сподіваються на них, зберігають дівочу любов і ніжність.

Круглов зібрався в роти, і Волошин порадив піти до Муратову, щось ротний зовсім скис.

Комбат сподівається, раптом завтра все обійдеться, вони займуть висоту, “закріпляться, зариються, настане який — небудь перепочинок, можна буде відпочити в обороні”. І відразу соромиться своїх думок — вирішив відпочити, коли пів^ — росії стогне під німцем, ллється кров навпіл зі слізьми. Розумом це розуміє, а тіло жадає відпочинку й спокою.

Він дістав лист матері, що живе у Вітебську й написав сині напередодні окупації міста. Вона писала, що не піде з рідного міста, де прожила все життя, тридцять років віддавши школі. Вирішила залишитися будинку, поруч із могилами батьків і чоловіка. Але всі її помисли звернені до сина, вона просить його, “якщо можливо, побережи себе”. Перечитуючи лист матері, Волошин думав: “Мила, добра, наївна мама, якби це було можливо…”

12

Схоже, він задрімав, пригрівшись у куті, і раптом підхопився від переляку з ясною свідомістю лиха, зовні тишу розірвав шквал вогню, гулу й тріску. Німці закидали болото й розташування батальйону мінами, нескінченно злітали освітлювальні ракети. Комбат зрозумів, розвідники напоролися на німців, зараз там іде бій. Крикнувши Гутмана, Волошин кинувся долілиць по схилі. 7 — я рота вся на ногах, Самохин доповів, що розвідників ще ні, імовірно, це вони відбиваються від німців. Волошин наказав негайно відправити десять чоловік на виторг розвідників, але не встигли бійці відійти до болота, як побачили розвідників, що вертаються. Нагорний доповів, що поранено Дрозда. Вони повзли назад, але нарвалися на спіраль, натягнуту німцями недавно. Ще йдучи до німців, розвідники пройшли вільно, а по дорозі назад нарвалися на спіраль Бруно. Нагорний пояснив, що шум піднявся, коли він тяг пораненого. Але зате немає мінних полів, німці ходять спокійно, виходить, міни не поставлені. Волошин небагато заспокоївся: мінних полів ні, розвідники хоча й з одним пораненим, але повернулися. Капітан похвалив бійця, що не бросили пораненого. Волошин зрозумів, висоту треба брати терміново. Забарися ще день, з’явиться не одна спіраль Бруно, а трохи, так ще й мінне огородження. Пораненого віднесли в тил, Самохин пообіцяв нагадати боягузові, як за нього пішов у розвідку іншої: “Я йому покаджу, як за чужі спини ховатися”. Комбат зрозумів, про кого мова йде, але промовчав, наказав швидше нагодувати бійців перед майбутньою атакою, уточнив кожному ротному його ділянку настання. Самохин поцікавився, чи багато в артилеристів снарядів. Комбат відповів, що дали по двадцяти на знаряддя. Головна надія на ДШК. Якщо Ярощук не підведе… “Комбат пішов до Кизевичу, головна турбота ночі звалилася з його плечей”, без хв попоратися буде легше у всіх відносинах. Тепер треба з’ясувати, що з “Малою” висотою, хто там? Зненацька Гутман заговорив, що Самохин покаже тепер Кабакову, буде знати, як ховатися за чужі спини. Комбат відповів, що на фронт всі люди приходять різними, а отут раптом до усім одні вимоги, і, звичайно, не всі їм відповідають. Треба час, щоб притертися, а його саме й немає. Гутман сказав, що ненавидить боягузів. Усі бояться, але щоб ховатися за спини інших — це несправедливо. Потім він попросився в роту, хоче помститися за родичів, що загинули в Києві. Гутман цілком згодився б на посаду ротного, але Волошин не міг залишатися без розумного ординарця. Він пообіцяв вирішити це питання після завтрашнього настання — зараз не час. Їх перервали: комбата викликав до телефону командир полку.

На КП ніхто вже не спав, розвідників не було. Волошин запитав, чи нагодували людей, послав Маркина проконтролювати виконання наказу по підготовці рот до атаки. Потім Волошин приготувався до доповіді. Майор цікавився, що знову за шум у розташуванні батальйону. Комбат доповів — це розвідники нарвалися на німців, один поранений. На питання Гунько про пораненого Волошин відповів, пораненого винесли й уже відправили в санчастину. Гунько ще раз повторив наказ: “Кров з носу, а висоту взяти”. Він повідомив, що для контролю й допомоги до комбата прибудуть командири зі штабу. Волошин криво посміхнувся, йому потрібні були стовбури, підтримка артилерії, а не марні доглядачі. На питання комбата про час атаки Гунько підтвердив — час колишнє — 6.30. Поговоривши з майором, Волошин прийнявся за сніданок. Знову “зазумерив” телефон. Зі штабу вимагали результатів розвідки, комбат відповів, що сам поки не одержав відомостей. Пізніше в землянку ввалилися три щільні фігури: капітан Хилько, начхимслужбы полку; полковий інженер, прізвища якого Волошин ще не знав; третім виявився майор, ветлікар. Він відразу ж став цікавитися наявністю кінського складу. Волошин єхидно помітив, що в батальйоні очікується атака, а не “висновок кінського складу”. Капітан відіслав їх до начальника штабу, а сам зайнявся підготовкою до атаки. Волошин залишив прибулих на своєму КП, а сам, покликавши за собою телефоніста, пішов у роти. Він вирішив послати взвод під командою Нагорного на висоту. Вони закріпляться, а потім прикриють настання батальйону. Не встиг комбат прийти в сьому роту, як його наздогнав Гутман, що супроводив туди ветлікаря.

14

Чим ближче був час атаки, тим стрімкіше летів час. Волошин боявся упустити щось важливе, але роти вже поснідали, Нагорний на чолі чотирнадцяти чоловік висунувся на висоту. А от розвідники Кизевича ще не верталися з “Малої” висоти. Комбат послав ординарця за ротним. Сюди ж підійшов капітан Іванов, командир артилерійської батарей. Ветлікар поцікавився боєприпасами. Волошин відповів, що покладено — далечіні й більше не передбачається. Він порадив майорові піти на КП, там безпечніше, але той відмовився: повинен усе бачити на власні очі. Віддаючи наказ ротним, комбат поставив завдання Кизевичу у фланзі атакувати й “Малу” висоту, для цього йому відданий один із двох кулеметів Ярощука. Ярощук повозмущался, що розпорошуються сили, але комбат проігнорував його думку. Він підкреслив, головний задум бою складається у швидкості захоплення висоти. Дев’ятої ж має бути труднейшая завдання, ідучи на “Більшу” висоту, не забувати про “Малий”. Кизевич поцікавився, а якщо там німці? Волошин уточнив: “Якщо на “Малій” висоті німці, то роті необхідно взяти спочатку її, а потім вуж рухатися до “Великого”, не залишати ж ворогів у себе в тилу під час атаки”. Комбата знову викликав до телефону Гунько, кваплячи з підготовкою до атаки. Але ці виклики тільки нервували й відволікали комбата від справи.

Після розмови з майором Волошин продовжив інструктувати ротних. Головний удар здійснюється восьмою ротою, “як завжди”, — відзначив Муратов. Перед самою атакою ротні зайняли свої місця. У траншеї з Волошиним залишився Самохин, це було розташування його роти, ветлікар і артилерист Іванов. Круглов пішов до Кизевичу, якому зараз стояло завдання не з легенів.

У досвітніх сутінках погано проглядалася “Більша” висота.

Іванов сказав, що стріляти майже неможливо. Самохин порадив: “Треба, виходить, почекати”. Волошин наказав ротному у два кидки спробувати досягти німецьких окопів.

Знову подзвонив Гунько, вимагаючи початку артпідготовки, Волошин зло відповів, що артилеристам не видно, куди кидати снаряди.

Комбат, розуміючи ступінь своєї відповідальності, дозволив затримати час артпідготовки, поки не развиднеется. “Поруч у німому подиві застиг майор — ветлікар”. Він запротестував, але Волошин припинив перепалку: можете доповідати. Бачите — темно.

В 6.30 знову подзвонив Гунько, але комбат наказав відповідати телефоністові, що капітан у ротах. Волошин і Іванов, дивлячись у біноклі, намічали мети: дзот, кулемет, бліндаж, спіраль Бруно… Артилерист доповів готовність, тільки після цього Волошин повідомив Гунько про початок артпідготовки й дав ракету.

15

Під прикриттям артилерії бійці висунулися до болота. Волошин подумав, ще пари таких кидків і завдання можна вважати виконаної. Але він знав: незабаром ударять німці. Бійці Нагорного, що висунулися заздалегідь, тепер у першу чергу піддалися нападу німців, у бій вступив ДШК Ярощука. “Нагорний ударив вчасно й чотирнадцятьома своїми бійцями прикрив роти. Навіть якщо він не ввірветься в траншею, цей маневр зробить своя справа”. Іванов продовжував кидати снаряди, прикриваючи настання піхоти. Вступили в бій і мінометники. Волошин був задоволений початком атаки. Він повідомив на КП Гунько, що висувається на висоту. Наказав Іванову ще мінут десять наддати й розмашисто побіг уперед до висоти, ветлікар не відставав, це було майже неймовірно. Спостерігачі ніколи не ходили в атаку, а цей попався виконавчий. Нарешті вдарили німці, вони кидали бризантні розриви (взрывавшиеся зверху), від них не вкритися. Волошин крикнув майорові бігти вперед, щоб вийти з — під вогню, і відразу забув про власну безпеку, переживаючи за роти, над якими рвалися бризантні розриви. Підхопившись на висоту під новий бризантний розрив, Волошин побачив навколо бійців восьмої роти: хтось відривав окопчик, хтось тяг пораненого Муратова. Комбат зупинив бійців, побачив, що полчерепа ротного вивернено, наказав залишити Муратова й вертатися в ланцюг. Комбат взяв на себе керівництво ротою й наказав іти в атаку. При першій команді бійці не піднялися, тільки після рішучого: “Уперед!” — несміливо стали підніматися. Комбатові хотілося особистим прикладом підняти роту в атаку, але в нього був батальйон, доля якого залежала багато в чому від нього, “мертвим він батальйону не потрібний”. Комбат зрозумів, що під таким вогнем атакувати неможливо, він просто покладе отут весь батальйон. Зараз би врятувала допомога артилеристів, але батарея Іванова мовчала. Німці ж вели прицільний вогонь по ланцюзі. Зв’язку не було — вона рвалася в самий невідповідний момент. Зв’язкові кинулися за командирами рот. Через якийсь час повернувся зв’язковий Кизевича із запискою — проханням про відхід. Зв’язної сьомої роти сказав, що поки їх рятує горбок, але ротний просить дозволу відійти. Комбат чекав Самохіна, а позаду насідав ветлікар, чому Волошин не піднімає батальйон в атаку?