korotkij zmist istoriya sevarambov verasa po - Шкільний Всесвіт

В 1655 р. капітан Сиден відправляється на «Золотому драконі» у Східну Індію, нарешті — те зумівши реалізувати свою давню мрію про подорожі. Спочатку погода благоприятствует плаванню, але на полпути до Батавии на судно обрушується жахливий шторм. Лише завдяки майстерності команди «Золотий дракон» уник неминучої загибелі. Однак досягти Індії не вдається: найсильніший вітер відносить корабель до невідомого материка, у берегів якого судно сідає на мілину. Людям, що перебувають на кораблі, вдається вибратися на сушу

И хоча надія на те, що рано або пізно можна буде добратися до населених земель, невеликий («Золотий дракон» одержав серйозні ушкодження), ніхто не отчаивается. Їжі вистачає, є прісна вода, а клімат здається надзвичайно гарним. Необхідність жити в зовсім нових умовах змушує потерпілих аварія корабля в першу чергу вибрати особливу військову форму правління

Генералом обирають Сидена, що вже сумели виявити свою храбость і вміння керувати. Під початком капітана виявляється біля трьохсот чоловіків і сімдесятьох жінок. Поступово життя невеликого селища, названого Сиденбергом, починає налагоджуватися. Люди будують житла, заготовлюють припаси, благо в лісах удосталь водиться дичина, а в ріках — риба

Але раптове зникнення розвідувального бота під командуванням Моріса, одного із самих досвідчених матросів, порушує стале був спокій. Через якийсь час зниклий загін вертається, але в супроводі двох дивних кораблів. Перелякані жителі Сиденберга починають готуватися до оборони. Страх їх, однак, виявляються даремним: кораблі прибутку з реченням миру від імені губернатора міста Спорумб.

Як пояснює Моріс, землі до південно — сходу від Сиденберга населені людьми, що не уступають у розвитку жителям Європи. Загін Моріса був ними прийнятий дуже добре, і незабаром, відповідно до місцевих звичаїв, чужоземців повинні були представити правителеві Севарамба, країни, який підкоряється Спорумб. Тоді Моріс розповів про існування Сиденберга, і губернатор відправив з ним свого посланника, щоб той запропонував і іншим людям Сидена скористатися їхньою гостинністю. Спорумб вражає уяву Сидена: гарні вулиці, більші квадратні будинки, чудово оброблені поля, а головне — високий рівень культури місцевого населення. Багато хто споруи (жителі Спорумба) знають європейські мови, що дозволяє капітанові і його людям вільно спілкуватися сними.

Хоча до Сидену ставляться з більшою повагою, йому й всім іншим доводиться додержуватися місцевих звичаїв. Це, втім, не викликає протесту, тому що закони Спорумба здаються їм справедливими. Так, улагоджується непорозуміння, що виникло через те, що в багатьох жінок із Сиденберга було трохи чоловіків: споруи, дуже педантичні в питаннях чесноти, запропонували чоловікам вибрати собі дружин (багатоженство аж ніяк не порицалось) із числа жительок Спорумба Практично відразу після прибуття капітан Сиден попадає в храм Сонця, якому поклоняються місцеві жителі, на святкування одного із самих більших торжеств країни — дня, коли безліч юнаків і дівчин вступають у законний шлюб, щоб бути разом всю життя

Під час свята капітан зауважує, що більшість городян, у тому числі й самім губернаторі, мають той або інший фізичний недолік. Виявляється, у Спорумб відправляють всіх неповноцінних людей з інших міст. Губернатор, що прийняв Сидена дуже добре, повідомляє, що всі чужоземці повинні стати перед правителем Севарамба, для чого необхідно виїхати негайно. Наступного дня капітан і його люди відправляються в подорож по ріці

У першому ж місті, де вони зупиняються на відпочинок, перед ними з’являється разюче видовище: публічне покарання перелюбників — злочинців, що порушила закони порядності й цнотливості, які вважаються основою життя суспільства. Поступово всі нові й нові чудеса цієї країни відкриваються перед поглядом капітана Сидена. Так, в одному з міст його запрошують взяти участь у полюванні на дивовижних звірів і в рибному лові, що служить жителям чималою розвагою

Незабаром річковий шлях кінчається, і мандрівники попадають у вузьку долину, що лежить меж високих скель. Сермодас, провідник, зауважує, що столиця — теперішній земний рай, але шлях туди лежить через пекло. І коли дорога переходить у вузький тунель, висічений у скелі, жінок охоплює паніка: вони вирішують, що дійсно потрапили в пекло. Із трудом вдається їх заспокоїти, і Сермодас, засмучений тим, що його жарт був так сприйнятий, заявляє, що спочатку він проведе тільки десять чоловік. Помилка жінок проте дозволила Сидену погостювати в губернатора Севарагоундо, «воріт Севарамба». Підйом «на небо» пішов незабаром після спуска «у пекло»: переправившись через гору, капітан Сиден зі своїми людьми виявляється зовсім близько від столиці

Тут Сермодас показує їм регулярну армію Севарамба. Війська, що складаються не тільки із чоловіків, але й з жінок, збройні найсучаснішою зброєю. Як пояснює Сермодас, багато жителів країни бували й у Європі, і в Азії, запозичаючи всі корисні нововведення й ретельно оберігаючи таємницю своєї батьківщини, щоб до них не проникнули пороки мешканців інших материків. Севаринд — краще місто країни

Його вулиці надзвичайно гарні, квадратні будинки — осмазии — багато прикрашені, а храм Сонця здається Сидену самим прекрасним будинком у світі. Віце — король приймає мандрівників, як бажаних гостей, і, надавши їм все необхідне для того, щоб улаштуватися на новому місці, просить лише одного: беззастережно підкорятися законам країни. Життя в Севарамбе протікає легко й спокійно: необхідна праця на користь суспільства не обтяжує Сидена, і він приступає до вивчення мови й історії севарамбов, починаючи від їхнього першого правителя Севариаса.

Перс Севариас був нащадком парси, що поклоняються Сонцю й вогню. Одержавши прекрасне виховання, він ще в дуже юному віці показав себе людиною мудрим і справедливим. Переслідування ворогів змусили Севариаса покинути батьківщину, і після багатьох халеп він разом з іншими парси потрапив на невідомий материк. Його жителі, престарамбы, як і парси, почитали Сонце як бога. Довідавшись про цьому, Севариас оголосив, що він присланий великим світилом покарати їхніх ворогів, чим здобув до себе надзвичайна повага

Вороги, струкарамбы, були розбиті, і Севариаса обрали вождем всіх престарамбов. Інші народи, у тому числі й струкарамбы, поспішили підкоритися «посланникові Сонця». Одержавши владу над великою частиною населених земель континенту, Севариас приступився до вивчення вдач місцевих жителів, які жили сім’ями — громадами, спільно володіючи всім майном. Крім того, Севариас побудував храм Сонця, де й був незабаром оголошений віце — королем країни, тому що, за його словами, тільки світило — єдиний правитель землі, а він, Севариас, — лише його намісник. Всі були переконані, що він дійсно обранець бога, і тому дуже його почитали й підкорялися у всім

Надалі Севариас (закінчення «ас» струкарамбы додавали до імен осіб високого звання) показав себе справедливим і мудрим правителем країни, названої в його честь Севарамбом. Севариас вирішив зберегти відсутність приватної власності й класового розподілу суспільства. Крім того, він увів обов’язок трудитися, знищивши ледарство, — джерело багатьох пороків. У такий спосіб були усунуті причини розбратів, воєн і інших лих, що затьмарюють життя людей. Майже сорок років царював Севариас, після чого передав свою владу іншим, обраним жеребом: у передачі влади в спадщину мудрий правитель бачив зло для суспільства

З тих пор всі віце — королі Севарамба робили все для того, щоб збільшити добробут держави, і народ беззаперечно підкорявся їм, вибраним самим провидінням. Закони, по яких жили й живуть севарамбы, дозволяють їм задовольнятися всіма можливими благами. Кожна людина, не маючи приватної власності, володіє проте всіма багатствами країни. Усе, що їм необхідно, севарамбы одержують із державних складів, і їм і в голову не приходить наживатися нечесним шляхом. Оскільки весь народ ділиться лише на приватних і суспільних осіб, усякий може досягти вищої влади добрими й розумними справами

Населення займається в основному будівництвом і землеробством, але тим, у кого є здатності до мистецтв, надаються всі можливості для заняття улюбленою справою із самого дитинства. Із семи років севарамбов починає виховувати держава. Дітям прищеплюють бажання трудитися, повага до старших, слухняність, добродетельность. По досягненні певного віку севарамбы вступають у законний шлюб, вважаючи своїм обов’язком виховати «декількох дітей батьківщині» і провести життя доброчесно й з користю для суспільства. Описом вдач севарамбов закінчуються записки капітана Сидена, що прожив шістнадцять років у цій дивній країні, закони й звичаї якої можуть, на думку автора, служити гідним зразком для наслідування