korotkij zmist ipolit evripid - Шкільний Всесвіт

У древніх Афінах правил цар Тесей. Як у Геракла, у нього було два батьки — земний, цар Эгей, і небесний, бог Посейдон. Головний свій подвиг він зробив на острові Криті: убив у лабіринті дивовижного Мінотавра й звільнив Афіни від данини йому. Помічницею йому була критська царівна Аріадна: вона дала йому нитка, випливаючи якої він вийшов з лабіринту. Аріадну він обіцяв взяти в дружин, але її зажадав для себе бог Дионис, і за це Тесея зненавиділа богиня любові Афродіта.

Другою дружиною Тесея була войовниця — амазонка; вона загинула в бої, а Тесею залишила сина Іполита. Син амазонки, він не вважався законним і виховувався не в Афінах, а в сусіднім місті Трезене. Амазонки не бажали знати чоловіків — Іполит не бажав знати жінок. Він називав себе служителями незайманої богині — мисливиці Артеміди, присвяченим у підземні таїнства, про які розповів людям співак Орфей: людина повинен бути чистий, і тоді за труною він знайде блаженство. І за це його теж зненавиділа богиня любові Афродіта.

Третьою дружиною Тесея була Федра, теж із Криту, молодша сестра Аріадни. Тесей взяв її в дружин, щоб мати законних дітей — спадкоємців. І тут починається помста Афродіти. Федра побачила свого пасинка Іполита й закохалася в нього смертною любов’ю. Спочатку вона долала свою пристрасть: Іполита не було поруч, він був у Трезене. Але трапилося так, що Тесей убив повсталих на нього родичів і повинен був на рік вийти у вигнання; разом з Федрой він переїхав у той же Трезен. Тут любов мачухи до пасинка спалахнула знову; Федра збожеволіла від її, занедужала, злягла, і ніхто не міг зрозуміти, що із царицею. Тесей виїхав до оракула; у його відсутність і відбулася трагедія.

Властиво, Еврипид написав про це дві трагедії. Перша не збереглася. У ній Федра сама відкривалася в любові Іполитові, Іполит у жаху відкидав неї, і тоді Федра обмовляла на Іполита що повернувся Тесею: нібито це пасинок закохався в неї й хотів неї збезчестити. Іполит гинув, але правда відкривалася, і тільки тоді Федра вирішувалася покінчити із собою. Саме ця розповідь найкраще запам’ятала потомство. Але афинянам він не сподобався: занадто безсоромн і злий виявлялася тут Федра. Тоді Еврипид склав про Іполита другу трагедію — і вона перед нами.

Починається трагедія монологом Афродіти: боги карають гордіїв, і вона покарає гордія Іполита, що гребує любов’ю. От він, Іполит, з пісень на честь незайманої Артеміди на вустах: він радісний і не знає, що сьогодні ж на нього обрушиться кара. Афродіта зникає, Іполит виходить із вінком у руках і присвячує його Артеміді — «чистої від чистого». «Чому ти не шануєш і Афродіту?» — запитує його старий раб. «Шаную, але видали: нічні боги мені не по серцю», — відповідає Іполит. Він іде, а раб молиться за нього Афродіті: «Прости його юнацьку гордовитість: на те ви, боги, і мудрі, щоб прощати». Але Афродіта не простить.

Входить хор трезенских жінок: до них дійшов слух, що цариця Федра хвора й марить. Отчого? Гнів богів, злі ревнощі, дурна звістка? Назустріч їм виносять Федру, що метається на ложі, з нею стара годувальниця. Федра марить: «У гори б на полювання! на квітковий Артемидин луг! на прибережну кінську арену» — все це Ипполитовы місця. Годувальниця вмовляє: «Опам’ятайся, відкрийся, пошкодуй якщо не себе, то дітей: якщо вмреш — не вони будуть царювати, а Іполит». Федра здригається: «Не називай цього ім’я!» Слово за слово: «причина хвороби — любов»; «причини любові — Іполит»;

«порятунок одне — смерть». Годувальниця виступає проти: «Любов — всесвітній закон; противитися любові — марна гординя; а від усякої хвороби є ліки». Федра розуміє це слово буквально: може бути, годувальниця знає яке — небудь цілюще зілля? Годувальниця йде; хор співає: «ПРО, так мине мене Ерот!»

Через сцену — шум: Федра чує голосу годувальниці й Іполита. Ні, мова була не про зілля, мову була про любов Іполита: годувальниця всі йому відкрила — і дарма. От вони виходять на сцену, він в обуренні, вона молить про одному: «Тільки ні слова нікому, ти адже заприсяг!» — «Мова мій клявся, душу моя ні при чому», — відповідає Іполит. Він вимовляє жорстоке викриття жінок: «Про якби можна було без жінок продовжувати свій рід! Чоловік витрачається на весілля, чоловік приймає свойственников, дурна дружина тяжка, розумна дружина небезпечна, — я стримаю клятву мовчання, але я проклинаю вас!» Він іде; Федра в розпачі таврує годувальницю: «Проклін тобі! смертю я хотіла врятуватися від безчестя; тепер бачу, що й смертю від нього не врятуватися. Залишилося одне, останній засіб», — і вона йде, не називаючи його. Це засіб — звести на Іполита провину перед батьком. Хор співає: «Жахливий цей мир! бігти б з нього, бігти б!»

Через сцену — плач: Федра в петлі, Федра померла! На сцені — тривога: є Тесей, він у жаху від несподіваного нещастя. Палац розорюється, над тілом Федры починається загальний плач, Але отчого вона покінчила із собою? У руці в неї — писальні дощечки;

Тесей читає їх, і жах його — ще більше. Виявляється, це Іполит, злочинний пасинок, зазіхнув на її ложі, і вона, не в силах знести безчестя, наклала на себе руки. «Отче Посейдон! — викликує Тесей. — Ти колись обіцяв мені виконати три моїх бажання, — от останнє з них: покарай Іполита, нехай не переживе він цього дня!»

З’являється Іполит; він теж уражений видом мертвої Федры, але ще більше — докорами, які обрушує на нього батько. «ПРО, чому нас не дано розпізнавати неправда по звуці! — кричить Тесей. — Сини — брехливіше батьків, а онуки — синів; незабаром на землі не вистачить місця злочинцям.» Неправда — твоя святість, неправда — твоя чистота, і от — твоя викривачка. Ладь із очей моїх — ступай у вигнання!« — «Боги й люди знають — я завжди був чистий; от тобі моя клятва, а про інші виправдання я мовчу, — відповідає Іполит. — Ні похіть мене не штовхала до Федре — Мачухи, ні марнославство — до Федре — Цариць. Бачу я: неправа зі справи вийшла чистої, а чистого й правда не врятувала. Страти мене, якщо хочеш». — «Ні, смерть була б тобі милістю — ступай у вигнання!» — «Прости, Артеміда, прости, Трезен, простите, Афіни! не було у вас людини чистіше серцем, чим я». Іполит іде; хор співає: «Доля мінлива, життя страшне; не дай мені боги знати жорстокі світові закони!»

Проклін збувається: приходить вісник. Іполит на колісниці виїхав із Трезена стежкою меж скель і берегом моря. «Не хочу я жити злочинцем, — волав він богам, — а хочу лише, щоб батько мій довідався, що він не правий, а я правий, живий або мертвий». Отут море взревело, скинувся вал вище обрію, з вала встало чудовисько, як морські бики; коні шарахнулися й понесли, колісницю вдарило об скелі, юнака поволокло по каменях. Умираючого несуть назад у палац. «Я батько йому, і я збезчещений їм, — говорить Тесей, — нехай же він не чекає від мене ні співчуття, ні радості».

И отут над сценою є Артеміда, богиня Іполита. «Він правий, ти не правий, — говорить вона. — Не права була й Федра, але нею рухала зла Афродіта. Плач, цар; я ділю з тобою твою скорботу». На носилках вносять Іполита, він стогне й молить добити його; за чиї гріхи він розплачується? Артеміда нахиляється над ним з висоти:

«Це гнів Афродіти, це вона погубила Федру, а Федра Іполита, а Іполит залишає безутішним Тесея: три жертви, одна несчастнее іншої. ПРО, як жаль, що боги не платяться за долю людей! Буде горі й Афродіті — у неї теж є улюбленець мисливець Адоніс, і він упаде від моєї, Артемидиной, стріли. А тобі, Іполит, буде в Трезене вічна пам’ять, і кожна дівчина перед заміжжям буде приносити тобі в жертву пасмо волоо. Іполит умирає, простивши батька;

хор закінчує трагедію словами: «Будуть литися потоками сльози про нього — / Якщо чоловіка велику долю ниспроверг — / Його смерть незабутня навіки!»

Додав: