korotkij zmist ifigeniya v avlide evripid - Шкільний Всесвіт

Починалася Троянська війна. Троянський царевич Парис звабив і викрав Олену, дружину спартанського царя Менелая. Греки зібралися на них величезним військом, на чолі його встав аргосский цар Агамемнон, брат Менелая й чоловік Клитемнестры — сестри Олени. Військо стояло в Авлиде — на грецькому березі, зверненому до Трьох. Але відплисти воно не могло — богиня цих місць Артеміда, мисливиця й покровителька породілей, наслала на греків затишність або навіть противні вітри.

Чому Артеміда це зробила — розповідали по — різному. Може бути, вона просто хотіла захистити Трою, який захищав її брат Аполлон. Може бути, Агамемнон, на дозвіллі розважаючись охотою, однієї стрелою вразив лань і над міру гордо викликнув, що сама Артеміда не вдарила б метче, — а це було образою богині. А може бути, трапилося знаменье: два орли схопили й розтерзали вагітну зайчиху, і гадатель сказав: це значить — два царів візьмуть Трою, повну скарбів, але їм не минути гніву Артеміди, покровительки вагітних і породілей. Артеміду потрібно вмилостивити.

Як умилостивити Артеміду — про це оповідання було тільки один. Гадатель сказала: богиня вимагає собі людської жертви — нехай на вівтарі буде зарізана рідна дочка Агамемнона й Клитемнестры, красуня Ифигения. Людські жертви в Греції давно вже були не у звичаї; а така жертва, щоб батько приніс у жертву дочка, була справою зовсім нечуваним. І все — таки жертву принесли. За Ифигенией послали гінців: нехай її привезуть у грецький стан, цар Агамемнон хоче видати її заміж за кращого грецького героя — Ахілла. Ифигению привезли, але замість весілля її чекала смерть: неї зв’язали, зав’язали їй рот, щоб лементи її не заважали обряду, понесли до вівтаря, жрець заніс над нею ніж… Але тут богиня Артеміда змилостивилася: вона огорнула вівтар хмарою, кинула під ніж жерця замість дівчини жертовну лань, а Ифигению віднесла по повітрю на край землі, у Тавриду, і зробила там своєю жрицею. Про долю Ифигении в Тавриді Еврипид написав іншу трагедію. Але ніхто із греків не догадувався про те, що трапилося,: всі були впевнені, що Ифигения впала на вівтарі. І мати Ифигении, Клитемнестра, затаїла за це смертну ненависть до Агамемнона, своєму чоловікові — дітовбивцеві. Скільки страшних справ пішло за цим, покаже потім Эсхил у своєї «Орестее».

От про це жертвопринесення Ифигении й написав свою трагедію Еврипид. У ній три герої: спершу Агамемнон, потім Клитемнестра й, нарешті, сама Ифигения. Починається дія розмовою Агамемнона зі своїм вірним старим рабом. Ніч, тиша, затишність, але в серце Агамемнона немає спокою. Добре рабові: його справа — слухняність; важко паную: його справа — рішення. У ньому борються борг вождя: повести військо до перемоги — і почуття батька: урятувати свою дочку. Спершу борг вождя пересилив:

він послав в Аргос наказ привезти Ифигению в Авлиду — нібито для весілля з Ахіллом. Тепер пересилило почуття батька: от лист зі скасуванням цього наказу, нехай старий якомога швидше доставить його в Аргос до Клитемнестре, а якщо мати з дочкою вже виїхали, нехай зупинить їх у дорозі й поверне назад. Старий іде в шлях, Агамемнон — у свій намет; сходить сонце. З’являється хор місцевих жінок: вони, звичайно, ні про що не знають і в довгій пісні щиро прославляють великий задуманий похід, перераховуючи вождя за вождем і корабель за кораблем.

Пісня хору обривається несподіваним шумом. Раб — Старий недалеко пішов: при виході з табору його зустрів той, кому ця війна потрібніше й дорожче всього, — цар Менелай; недовго думаючи, він відняв таємний лист, прочитав його й тепер обсипає Агамемнона докорами: як, він змінив собі й війську, він приносить спільну справу на догоду своїм сімейним справам — хоче зберегти дочку? Агамемнон спалахує: не Менелай чи затіяв все це спільна справа на догоду власним сімейним справам — щоб повернути дружину? «Тщеславец! — кричить Менелай, — ти домогся командування й занадто багато береш на себе!» «Безумець! — кричить Агамемнон, — багато я беру на себе, але гріха на душу не візьму!» І отут — нова страхаюча звістка: поки брати сперечалися, ніким не попереджена Клитемнестра з Ифигенией уже під’їхала до табору, військо вже знає про цьому й шумить про царевниной весілля. Агамемнон никне: він бачить, що одному проти всіх йому не вистояти. І Менелай никне: він розуміє, що кінцевий винуватець загибелі Ифигении — все — таки він. Хор співає пісню з любові добр і недоброї: недоброї була любов Олени, що викликала цю війну.

В’їжджають Клитемнестра й Ифигения, сходять із колісниці; чому так сумно зустрічає їхній Агамемнон? «Царські турботи!» ЧИ Точно Ифигению очікує весілля? «Так, її поведуть до вівтаря». А де ж весільна жертва богам? «Її я й готовлю». Агамемнон умовляє Клитемнестру залишити дочку й повернутися в Аргос. «Ні, ніколи: я — мати, і на весіллі я — господарка». Клитемнестра входить у намет, Агамемнон іде в табір; хор, розуміючи, що жертви й війни не минути, заглушає сум пісень про прийдешнє падіння Трої.

За всім цим залишився забутий ще один учасник дії — Ахілл. Його ім’ям скористалися для обману, не сказавши йому. Зараз він як ні в чому не бувало підходить до намету Агамемнона:

чидовго чекати походу, воїни нарікають! Назустріч йому виходить Клитемнестра й привітає його як майбутнього зятя. Ахілл у здивуванні, Клитемнестра — теж; немає чи тут обману? І старий раб розкриває їм обман: і намір проти Ифигении, і мучення Агамемнона, і його перехоплений лист. Клитемнестра в розпачі: вона з дочкою в пастці, все військо буде проти них, одна надія — на Ахілла, адже він обманутий так само, як вони! «Так, — відповідає Ахілл, — я не потерплю, щоб цар грав моїм ім’ям, як розбійник сокирою; я воїн, я корюся начальникові на благо справи, але відмовляюся від покори в ім’я зла; хто торкне Ифигению, буде мати справу із мною!» Хор співає пісню на честь Ахілла, поминає щасливе весілля його батька з морською богинею Фетидой — таку несхожу на нинішнє криваве весілля Ифигении.

Ахілл пішов до своїх воїнів; замість нього вертається Агамемнон: «Вівтар готовий, пора для жертвоприношенья» — і бачить, що його дружина й дочка вже всі знають. «Ти готовиш у жертву дочка? — запитує Клитемнестра. — Ти будеш молитися про щасливий шлях? і про щасливе повернення? до мене, у якої ти віднімаєш безневинну дочку за розпусницю Олену? до її сестер і брата, які будуть шарахатися від твоїх кривавих рук? і навіть не побоїшся правої помсти?» — «Пошкодуй, батько, — заклинає Ифигения, — жити так радісно, а вмирати так страшно!» — «Що страшно й що не страшно, я знаю сам, — відповідає Агамемнон, — але от у зброї коштує вся Греція, щоб чужоземці не ганьбили її дружин, і для неї мені не жаль ні своєї крові, ні твоєї». Він повертається й іде; Ифигения жалібною піснею оплакує свою долю, але слова батька запали їй у душу.

Вертається Ахілл: воїни вже знають всі, весь табір кипить і вимагає царівну в жертву, але він, Ахілл, буде неї захищати хоча б один проти всіх. «Не потрібно! — випрямлюється раптом Ифигения. — Не оголюйте мечів Один на одного — збережіть їх проти чужоземців. Якщо мова йде про долю й честь всієї Греції — нехай я буду її рятівницею! Правда сильніше смерті — я вмру за правду; а чоловіки й дружини Греції ушанують мене славою». Ахілл у замилуванні, Клитемнестра в розпачі, Ифигения заспівує радісну пісню в славу кровожерливої Артеміди й під ці звуки йде на смерть.

Тут обривається трагедія Еврипида. Далі випливала кінцівка — у височині з’являлася Артеміда й возвещала стражденної Клитемнестре, що дочка її буде врятована, а під ножем загине лань. Потім приходив вісник і розповідав Клитемнестре, що він бачив, коли відбувалося жертвопринесення: чин обряду, борошна Агамемнона, останні слова Ифигении, удар жерця, хмара над вівтарем і вітер, що здув нарешті вітрила грецьких кораблів. Але ця кінцівка збереглася тільки в пізній переробці; як відгукувалася на це Клитемнестра, як зароджувалася в її серце фатальна думка про помсту чоловікові, ми не знаємося

Додав: