korotkij zmist doroga v nikudi moriaka po - Шкільний Всесвіт

Ми застаємо багате сімейство Револю в критичний момент їхнього життя. Мадам Револю, її сини Дени й Жюльен, її дочка Рози довідаються жахливу новину — їхній батько, власник самої великої в місті нотаріальної контори — Оскар Револю — розорений. Він містив коханку — танцівницю Реґіну Лорати. Але до самогубства його штовхнуло не стільки руйнування, скільки невірність Реґіни. Для кожного члена сім’ї це крах

Для Рози — це весілля, що не відбулося. Для Жюльена — відмова від великосвітських забав. Для їхньої матері — Люсьены Револю — втрата грошей, рівносильна втраті всього на світі. І тільки молодший — Дени, про себе відзначаючи, як мало він і всі інші думають про смерть батька, знаходить у ній і щось позитивне — він дуже прив’язаний до сестри Рози й радий, що її весілля розбудується, він не вірить її нареченому. У цей трагічний для сімейства Револю година в їхньому будинку з’являється Леони Костадо, мати нареченого Рози — Робера й ще двох синів: поета Пьера й гульвіси й бабія Гастона, що і «повів» танцівницю

Вона знала, що придане Люсьены не торкнуте, і прийшла вирвати свої чотириста тисяч франків, які вона давала Оскарові Револю, щоб він пустив їх у зворот. Свій учинок вона пояснювала тим, що «це гроші моїх синів». Гроші для неї — святе, заради них не гріх «добити» стародавню подругу. На докори синів у жорстокості вона дає їм одповідь: «Ви, изволите чи бачити, нехтуєте гроші, а самі живете, ні в чому собі не відмовляючи; вам і в голову не прийде помізкувати, чого коштувало вашим дідам зібрати гроші Ці гроші повинні бути для вас священні…» Гроші священні в цьому світі — це розуміють і її сини, що збунтувалися

Однак Пьер, самий молодший, пручається цьому. «Я ненавиджу гроші за те, що я цілком у їхній владі Адже ми живемо у світі, де сутність усього — гроші збунтуватися проти них — значить повстати проти всього нашого миру, проти його способу життя». Відданий Оскарові Револю старший клерк нотаріальної контори — Ланден допоміг сімейству, що розорилося, упорядкувати діла й зумів залишити за ними маєток — Леоньян, у яке вони всі й перебираються жити

Розбираючи паперу покійного шефа, він натикається на його записну книжку. У ній він знаходить записи про себе: «Як противна близькість цієї людини, що вошли в моє життя в шкільні роки Це помийна яма, біля якого мені довелося працювати, любити, насолоджуватися, страждати, що я не вибрав, що сама мене вибрала…» Револю розуміє, що Ланден погубить його. «Скажений темп мого життя, перетворення моєї контори в теперішню фабрику — це його рук справа Якби не він, у мені б уже заговорив інстинкт самозбереження, роки вже приглушили б голос бажання. Через гадину все в моєму житті перевернулося

Тільки я один знаю, що його щире, невідоме йому самому покликання — робити злочини». Ланден, чия зовнішність викликала мимовільну відразу, їде за запрошенням нотаріальної контори в Париж, процвітає, заводить ганебні зв’язки й стає жертвою вбивці. Але повернемося до сімейства Револю. Єдиний, хто не піддався зневірі, була Рози — Розетта.

Вона повна життя, сил, і вона не здається. Рози влаштовується продавщицею в книгарню. Тепер вона встає рано ранком і їде на трамваї на роботу. Вона знову зустрічається Сробером.

Він знову виявляється в ролі нареченого. Але ненадовго. Розетта повна щастям і не зауважує того, що бачить Робер. А він бачить схудлу дівчину з тьмяними волоссями, у стоптанных туфельках і простенькому платтячку. Не можна сказати, що він любив гроші Розетты Револю, але він любив вигляд дівчини, створений цими грошима

И Розетта, що живе по тимі ж законам, страждаючи, визнає його правоту. Розрив спустошує її душу. Але поступово вона виходить зі свого стану. Прощальний лист Робера, у якому він щиро кається у своїй слабості й називає себе жалюгідною істотою, привело її «до якоїсь серцевої близькості до Всевишнього».

Молитва стає її розрадою. Зрештою вона залишає свій будинок з надією, тому що в душі її було світло віри. Жюльен після руйнування батька не може сприйняти іншого життя. Він цілі дні лежить у постелі, дозволяючи матері доглядати за ним. Мадам Револю вмирає від раку, не зважуючись на операцію, головним чином через гроші. Гроші — дорожче життя

Умирає її подруга — ворог мадам Леони Костадо, умирає Жюльен. Дени провалюється на іспиті на атестат зрілості й шукає розрада в рядках Расина, так обожненого його іншому Пьером Костадо: «Нещастя страшне трапилося. Але клянуся, / Дивлюся в особу йому — його я не страшуся…» Насправді він здається

Йому не вистояти в цьому житті. І він погоджується, щоб Кавелье — давній сусід — вклав у їхній маєток гроші в обмін на одруження Дени на його улюбленій дочці, товстушці Ирен. «Вона або інша… Чи не однаково?» — так вирішив Дени й вступив у свою темницю, як не пручалася цьому його сестра

Пьер Костадо — молодший у сім’ї Костадо, одержавши свою частку спадщини, подорожує. Він пише поему «Атис і Кибела», мріє й шукає свій шлях у житті. Його мучать протиріччя — з одного боку, він ненавидить гроші й нехтує їх влада

Але з іншого боку — не може з ними розстатися, тому що вони дають комфорт, незалежність, можливість займатися поезією. Він у Парижу. Тут відбувається його знаменна зустріч із Аанденом напередодні вбивства клерка

Йому відкривається вся мерзенність життя Ландена. Він став підозрюваним в убивстві. Він метається в отчаянье й знаходить заспокоєння в обіймах повії. Але ж колись він був щиро й чисто закоханий Врози.

«Він не міг переносити життя, повної тих самих насолод, які стали йому потрібніше, ніж хліб і вино…» Похмуро закінчується повість. «Життя більшості людей — мертва дорога й нікуди не веде. Але інші із самого дитинства знають, що йдуть вони до невідомого моря. І вони почувають віяння вітру, дивуючись його гіркоти, і смак солі на своїх губах, але ще не бачать мети, поки не переборють останню дюну, а тоді перед ними розкинеться безмежна, що клекоче широчінь і вдарить їм в особу пісок і піна морська

И що ж залишається їм? Ринутися в безодню або вернутися назад…»