korotkij zmist do tretix pivniv shukshin u m - Шкільний Всесвіт

Якось в одній бібліотеці ввечері заговорили — заспорили персонажі російської літератури про Івана — Дурні. «Мені соромно, — сказала Бідна Ліза, — що він перебуває разом з нами». — «Мені теж ніяково поруч із ним стояти, — сказав Обломів. — Від нього онучами смердить». — «Пускай довідку дістане, що він розумний», — запропонувала Бідна Ліза. «Де ж він дістане?» — заперечив Ілля Муромець. «У Мудреця. І нехай встигне це зробити до третіх півнів». Довго сперечалися, і нарешті Ілля Муромець сказав: «Іди, Ванька. Треба. Бач, які вони все… учені. Іди й помни, у вогні тобі не горіти, у воді не тонути… За інше не ручаюся». Іван поклонився всім поясним уклоном: «Не поминайте лихому, якщо пропаду». І пішов. Ішов — Ішов, бачить — вогник світиться. Коштує хатинка на курьих ніжках, а навколо цегла навалена, шифер, пиломатеріали всякі. Вийшла на ґанок Баба Яга: «Хто такий?» «Іван — дурень. Іду за довідкою до Мудреця». — «А ти правда дурень або тільки простодушний?» — «До чого ти, Баба Яга, хилиш?» — «Так я як тебе побачила, відразу подумала: ох і талановитий хлопець! Ти будувати вмієш?» — «З батьком терема рубав. А тобі навіщо?» — «Коттеджик побудувати хочу. Візьмешся?» — «Ніколи мені. За довідкою йду». — « А — А, — зловісно простягнула Баба Яга, — тепер я зрозуміла, з ким маю справу. Симулянт! Пройдисвіт! Останній раз запитую: будеш будувати?» — «Ні». — «У піч його!» — закричала Баба Яга. Чотири стражники згребли Івана й у піч заштовхали. А отут надворі задзвеніли бубенцы. «Дочка їде, — зраділа Баба Яга. — З нареченим, Змієм Горынычем». Увійшла в хатинку дочка, теж страшна й теж з вусами. « Фу — Фу — Фу, — сказала вона. — Російським духом пахне». — «А це я Івана жарю». Дочка заглянула в піч, а звідти — чи те плач, чи те сміх. «Ой, не можу, — стогне Іван. — Не від вогню помру — від сміху». — «Чого це ти?» — «Так над вусами твоїми сміюся. Як же із чоловіком жити будеш? Він у темряві й не зміркує, з ким це він — з бабою або мужиком. Розлюбить. А може, осерчав, і голову відкусити. Я цих Горынычей знаю». — «А можеш вуси вивести?» — «Можу». — «Вилазь». І отут саме у вікна просунулися три голови Горыныча й на Івана вп’ялися. «Це племінник мій, — пояснила Баба Яга. — Гостює». Горыныч так уважно й так довго розглядав Івана, що той не витримав, занервував: «Ну що? Племінник я, племінник. Тобі ж сказали. Або що — гостей жерти будеш? А?!» Голови Горыныча зачудувалися. «По — моєму, він грубіянить», — сказала одна. Друга, подумавши, додав: «Дурень, а нервовий». Третя висловився зовсім коротко: «Лангет». — «Я счас тобі такий лангет покаджу! — вибухнув Іван зі страху. — Я счас таке влаштую! Голови набридло носити?!» — «Ні, ну він же щосили грубіянить», — ледве не плачу сказала перша голова. «Вистачить тягти», — сказала друга голова. «Так, вистачить тягти», — дурашливо підтакнув Іван і запік: «Эх голив я тебе / На призьбі / Подарувала ти міні / Панчохи — Валянки…» Тихо стало. «А романси вмієш? — запитав Горыныч. — Ну — ка проспівай. А то руку відкушу. І ви співайте», — наказав він Бабі Язі з дочкою.

И запік Іван про «Хасбулата відважного», а потім, хоч і впирався, довелося ще й станцювати перед Змієм. «Ну от тепер ти поумнел», — сказав Горыныч і викинув Івана з хати в темний ліс Іде Іван, а назустріч йому — ведмідь. «Іду, — поскаржився він Іванові, — від сорому й сорому. Монастир, біля якого я завжди жив, чорти обклали. Музику заводять, п’ють, бешкетують, ченців дошкуляють. Тікати звідси треба, а те й пити навчать, або в цирк запрошу. Тобі, Іван, не треба туди. Ці пострашнее Змія Горыныча». — «А про Мудреця вони знають?» — запитав Іван. «Вони про всі знають». — «Тоді прийде», — зітхнув Іван і пішов до монастиря. А там навколо стін монастирських чорти гуляють — хто чечітку копитцем вибиває, хто журнал з картинками перегортає, хто коньяк розпиває. А біля непоступливого монастирського стражника у воріт три музиканти й дівиця «Очі чорні» виконують. Іван чортів відразу ж на горло став брати: «Я князь такий, що від вас жмути полетять. По купинах рознесу!» Чорти здивувалися. Один поліз було на Івана, але свої відтягнули його убік. І виник перед Іваном хтось витончений в окулярах: «У чому справа, дружок? Що треба?» — «Довідку треба», — відповів Іван. «Допоможемо, але й ти нам допоможи».

Відвели Івана убік і стали з ним радитися, як викурити з монастиря ченців. Іван і дав пораду — запекти рідну для стражника пісню. Гримнули чорти хором «По диких степах Забайкалья». Грізний стражник засумував, підійшов до чортів, рядом сіл, чарку запропоновану випив, а в порожні ворота монастиря рушили чорти. Отут чорт наказав Іванові: «Танцюй камаринскую!» — «Пішов до диявола, — озлився Іван. — Адже домовлялися ж: я допоможу вам, ви — мені». — «А ну танцюй, або до Мудреця не поведемо». Довелося Іванові піти в танок, і відразу опинився він разом із чортом у маленького, біленького дідка — Мудреця. Але й той просто так довідку не дає: «Розсмішиш Несмеяну — дам довідку». Пішов Іван з Мудрецем до Несмеяне. А та від нудьги звіріє. Друзі її лежать серед фікусів під кварцовими лампами для засмаги й теж нудьгують. «Співай для них», — наказав Мудрець. Запік Іван частівку. « Про — Про… — застогнали молоді. — Не треба, Ваня. Ну, будь ласка…» — «Ваня, танцюй!» — розпорядився знову Мудрець. «Пішов до чорта!» — розсердився Іван. «А довідка? — зловісно запитав дідок. — От відповідай мені на кілька питань, доведи, що розумний. Тоді й видам довідку». — «А можна, я запитаю?» — сказав Іван. «Нехай, нехай Іван запитає», — завередувала Несмеяна. «Чому в тебе зайве ребро?» — запитав Іван у Мудреця. «Це цікаво, — зацікавилися молоді люди, оточили старого. — Ну — ка, покажи ребро». І з гоготом почали роздягати й мацати Мудреця.

А Іван витягся з кишені Мудреця печатка й відправився додому. Проходив повз монастир — там з піснями й танцями господарювали чорти. Зустрів ведмедя, а той уже умовами роботи в цирку цікавиться й випити разом пропонує. А коли повз хату Баби Яги проходив, то голос почув: «Иванушка, звільни. Змій Горыныч мене у вбиральню під замок посадив на кару». Звільнив Іван дочка Баби Яги, а вона запитує: «Хочеш стати моїм коханцем?» — «Пішли», — зважився Іван. «А дитинчати зробиш мені?» — запитала дочку Баби Яги. «З дітьми вмієш звертатися?» — «Сповивати вмію», — похвасталася та й туго повила Івана в простирадла. А отут саме Змій Горыныч наскочив: «Що? Страсті розігралися? Гри затіяли? Хавать вас буду!» І тільки виготувався проковтнути Івана, як вихром влетів у хатинку донський отаман, посланий з бібліотеки на виторг Івана. «Пішли на галявинку, — сказав він Горынычу. — Враз всього голови тобі відріжу». Довго тривав бій. Здолав отаман Змія. «Боевитее тебе, козак, я чоловіків не зустрічала», — заговорила ласкаво дочка Баби Яги, отаман запосміхався, вус почав крутити, да Іван обсмикав його: пора нам вертатися.

У бібліотеці Івана й отамана зустріли радісно: «Слава богові, живі — здорові. Іван, добув довідку?» «Целую печатка добув», — відповів Іван. Але що з нею робити, ніхто не знав. «Навіщо ж людини в таку далечінь посилали?» — сердито запитав Ілля. «А ти, Ванька, сідай на своє місце — незабаром півні проспівають». — «Нам би не сидіти, Ілля, не рассиживаться!» — «Экий ти повернувся…» — «Який? — не вгамовував Іван. — Такий і прийшов — навкруги винуватий. Посидь отут!..» — «От і посидь і подумай», — спокійно сказав Ілля Муромець. І запекли треті півні, отут і казці кінець. Буде, може, і інша ніч… Але це буде інша казка