korotkij zmist dni turbinyx bulgakov m a - Шкільний Всесвіт

М. Булгаков

Дні Турбиных

Діючі особи

Турбін Олексій Васильович, полковник — артилерист, 30 років.

Турбін Николка, його брат, 18 років.

Тальберг Олена Василівна, їхня сестра, 24 років.

Тальберг Володимир Робертович, полковник генштабу, її чоловік, 35 років.

Мышлаевский Віктор Вікторович, штабс — капітан, артилерист, 38 років.

Шервинский Леонід Юрійович, поручик, особистий ад’ютант гетьмана.

Студзинский Олександр Броніславович, капітан, 29 років.

Лариосик, житомирський кузен, 21 рік.

Гетьман всея України.

Болботун, командир 1 — й кінної петлюрівської дивізії.

Тло Шратт, германський генерал.

Тло Дуст, германський майор.

Лікар германської армії.

Дезертир.

Людина з кошиком.

Камер — лакей.

Офіцери, юнкера й гайдамаки.

I, II u III акти відбуваються взимку 1918 року в місті Києві. IV акт — на початку 1919 року.

Акт перший. Квартира Турбінних. Вечір.

Олена хвилюється, чому так довго немає чоловіка. Николка й Олексій — її брати — успокаива — ют її. Приходить весь замерзлий Мышлаевский. Йому допомагають роздягнутися, ведуть до каміна, дають випити горілки, Лена готовить йому ванну. Той розповідає, що в заметіль і мороз без валянків вони стояли проти Петлюри. Потім він улаштував скандал у штабі і його відрядили до артилеристів. Олексій бере його до себе. Мышлаевский іде у ванну. Лунає довгий дзвінок, це приїхав Лариосик — житомирський кузен. Телеграма, що послала його мама, не дійшла, і всі небагато здивовані його появою. Льону відправляє його у ванну, а Николка дає йому білизна, замість украденого в поїзді. Приходить Тальберг — чоловік Олени, і говорить, що він через півтори години разом з німцями їде в Німеччину. Льону розгублена, але відпускає його. Тальберг прощаючись, говорить Олексію, що положення гетьмана «досить серйозне», а він змушений виїхати у відрядження в Берлін. Олексій розуміє, що він просто збігає й не подає йому руки. Після відходу Тальберга Лена сумує, але приходить Шервинский з величезним букетом квітів для Лени. Він радий, що виїхав Тальберг, тому що він доглядає за Леною. Приходять із ванни Мышлаевский і Лариосик, усі сідають за стіл. П’ють здоров’я Олени, просто п’ють, Лариосик з незвички напивається. Він говорить тост про кремові штори — символ затишку й мирного життя. Говорять про політику й недотепне командування гетьмана. Олексій говорить, що йому жаль юнкерів, і, швидше за все, більшовики всіх їх закопають. Шервинский бреше, що імператор живий і ховається за кордоном, хоча всі знають, що його вже розстріляли. Мышлаевский так напився, що схопився за маузер — стріляти комісарів, його несуть у ванну. Шервинский залишається з Леною наодинці й зізнається їй у любові. Льону довго пручається, що вона замужня чимала жінка, а потім, махнувши рукою: «Ах, пропади всі пропадом!», цілується із Шервинским.

Акт другої. Робочий кабінет гетьмана в палаці.

Шервинский приходить на чергування й бачить, що нікого крім лакея немає. Прибув гетьман і зачудувався, що немає представників ні російської армії, ні німецького командування. Шервинский доповідає йому, що петлюрівські частини прорвали фронт. Потім німці прийшли й сказали, що їм відоме положення справ, але боротися вони не будуть, тому що петлюрівців набагато більше. Але вони пропонують гетьманові зараз же бігти в Німеччину. Той після невеликого роздуму погоджується. Його переодягають у німецьку форму й замотують голову. Під видом пораненого його виносять. Він велить Шервинскому спалити всі папери. Той просився виїхати з німцями, але йому відповіли, що місць ні, тим більше, русских вони довезуть тільки до границі. Тоді він вирішується залишитися тут. Коли всі пішли, він подзвонив Турбінним, переодягся в цивільне, взяв забутий гетьманом золотий портсигар і йде. На прощання просить лакея, на випадок чого говорити, що він його не знає, і взагалі Шервинский — оперний артист. Лакей зрозумів, що всі втекли…

У штабі Болботуна піймали дезертира з відмороженими ногами. Потім ловлять людей, що намагалися по льоду перейти ріку. У людини з кошиком відбирають чоботи, що він ніс на продаж. Потім піймали єврея й стали палити йому особа й руки вогнем, щоб він зізнався в тім, що він шпигун. Єврей від болю погоджується з усім, але потім виривається й намагається бігти. Його вбивають пострілом у спину.

Акт третій. Вестибюль Александровской гімназії.

Юнкера ламають парти, щоб палити печі, сторож у жаху від такого вандалізму. Мыш — Лаевский ними командує. Приходить Олексій, рве список юнкерів, наказує повернути заставу, а всім іншим зняти погони й бігти додому. Деякі офіцери вважають це зрадою, намагаються його заарештувати. Студзинский пропонує всім відправлятися на Дон до Денікіна, але Олексій говорить, що там вони зустрінуть таких же генералів, які заста — вят їх «битися із власним народом». Він говорить, що «білому руху на Україні кінець». Всі ближче гарматні удари, юнкера починають кидати гвинтівки й розбігатися, Олексій рве папери, командує Мышлаевскому йти додому до Олени. Николка залишається із братом, вартувати його від смерті й від ганьби. Біжить застава юнкерів, слідом за ними — кінноти Петлюри. Олексій командує юнкерам зривати погони й підвальний хід бігти на Поділ. Вибух, Олексій падає. Николка кидається до нього, але Олексій умирає. Гайдамаки стріляють у Николку, але він тікає…

Світанок у квартирі Турбінних. Олена намагається вийти на вулицю, довідатися, що робиться, але Лариосик її не пускає. Приходить Шервинский і розповідає, що Петлюра взяв місто, все командування бігло, а Олексій з Николкой незабаром прийдуть. Незабаром прийшли Мышлаевский і Студзинский. Мышлаевский допадається на Шервинского, як на штабного, Студзинский із працею мирить їх. Шервинский розповідає подробиці втечі гетьмана, небагато прибріхує, показує золотий портсигар. У вікно хтось кидає сніг, все осторожно визирають, а потім біжать на вулицю й вносять пораненого Николку. Льону вбігає, відразу догадується, що Олексія вбили, обвинувачує в його смерті офіцерів. Ті виправдуються, що виконували наказ командира. Студзинский образився, рветься на вулицю, його ледве стримують і заспокоюють Лену. Николка приходить у себе й говорить: «Убили командира». Олена зомліває.

Акт четвертий. Через два місяці. Водохресний святвечір 1919 р.

Лариосик з Оленою прикрашають ялинку. Лариосик зізнається їй у любові, але вона говорить, що в неї роман. Лариосик догадується, хто це, і йде за горілкою, щоб напитися з горя. У дверях зіштовхується із Шервинским. Той повідомляє, що «сьогодні вночі червоні бу — дуто», і поки нікого ні, робить Олені речення вийти за нього заміж. Вона говорить, що згодно, тільки якщо він перестане увесь час брехати. Той обіцяє й Олена соглашает — ся. Він відразу рве портрет Тальберга з рамки, і вони йдуть у сусідню кімнату, де Шервинский співає. Входить блідий Николка на милицях, бачить рваний портрет, про усім догадується й лягає на диван. Вертається Лариосик з горілкою. Николка повідомляє його новина про Лену, той у жаху упустив і розбив пляшку. Приходять Мышлаевский і Студзинский, обоє в цивільному. Мышлаевский лає Лариосика за розбиту горілку. Студинский пропонує піти слідом за Петлюрою. Николке цікаво, як виглядають більшовики. Мышлаевский не хоче більше воювати під керівництвом « генералів — зрадників». И він згодний на більшовицьку мобілізацію. Коронна фраза Мышлаевского: «…я за більшовиків, тільки проти комуністів». А потім він же: «Нехай мобілізують! Принаймні, я знаю, що буду служити в росіянці ар — мии».

Студзинский же готовий воювати до кінця, у крайньому випадку — бігти за кордон. Вбігає Шервинский і повідомляє, що Олена розводиться із чоловіком і виходить за нього заміж. Всі їх поздоровляють, Шервинский пропонує випити шампанське, і отут входить Тальберг. Він нічого не розуміє. Олена просить усіх вийти й пояснює чоловікові, що Олексій убитий, Николка — каліка, а вона розводиться з ним і виходить заміж за Шервинского. Тальберг обурений, але Лена кличе Мышлаевского, а сама виходить. Мышлаевский, загрожуючи пістолетом, виганяє Тальберга, а Лені пояснює, що все в порядку, чоловік згодний на розлучення. Все радостно запалюють вогні на ялинці, Николка грає на гітарі й співає, Лариосик говорить мовлення. Далекі гарматні удари, але ніхто не лякається: «Більшовики йдуть!..» Николка: «Добродії, знаєте, сьогоднішній вечір — великий пролог до нової історичної п’єси». Студзинский: «Для кого — пролог, а для мене — епілог».

Додав: