korotkij zmist chertuxinskij balakir klychkov s a - Шкільний Всесвіт

Було це в Чертухине давно, «коли ще ямщик Петро Еремеич молодий був». Жили два брати, Яким і Петро Кирилычи Пенкины. Яким рано женився, дітей у нього було багато, і працював він день і ніч. А Петро був ледачим, жив у брата, нічого не робив, але вмів розповідати різні історії, за що й був прозваний балакирем. Ця історія теж з його слів відома — хто знає, була вона насправді чи ні.

Мавра, дружина Якима, стала гніватися на Петра, шматком докоряти. Вона хотіла, щоб Петро женився, завів своє господарство. Той і сам був не ладь, але дівкам він не подобався: ледар і балакирь. Скривджений Маврою, пішов Петро Кирилыч у ліс і зустрів там лісовика Антютика. Той пообіцяв женити Петра на водяній дівці, а замість її показав що купається феколку, дочку мірошника Спиридона Емельяныча.

Мірошник була людина не простій. У молодості він із братом Андрієм пішов у монастир. Жили брати на Афоні, але здолали їхні спокуси: Спиридонові в келії руда дівка ввижалася, а Андрію в церкві якийсь чернець безликий. Так ще біс сказав Андрію, що мужики святими не бувають, і збентежив його. Брати втекли з Афона, прихопивши із собою сіряк, що, по переказі, належав святому мужикові Іванові Недотяпе. Повернулися вони в рідне село. Андрія заголили в солдати, і він пропав без звістки. А Спиридон женився на красуні старовірці й три роки по обітниці до дружини не доторкалася. Через три роки вона вмерла, і Спиридон женився… на випадково зустрінутій старчисі. Вона незабаром народила двох дівчинок і теж умерла — у той рік, коли Спиридон піймав ведмедицю для пана Махав Махалыча Бачурина. Пан продавав млин і хотів мати живого ведмедя. От вони й домовилися — млин за ведмедицю з ведмежатами. Так поки сперечалися, ведмедиця втекла. І на додачу до ведмежат Спиридон віддав панові чудесну мудру книгу «Златые вуста», що Андрій знайшов у лісі. А в мірошницькому підвалі Спиридон улаштував церкву, де служив замість попа. Віра в нього була своя — начебто старовірської, але особлива.

Одна Спиридонова дочка, Феколка, була красунею, друга, Маша, непоказної, Феколка рано вийшла заміж, а Спиридон наклав на неї заборона: не жити із чоловіком три роки після весілля. Це скінчилося тим, що Феколкин чоловік, Митрий Семеныч, завів собі коханку. Коли пройшли ці три роки, Феколка приїхала відвідати батька. Тоді — Те її й побачив Петро Кирилыч. Наступного дня він знову прийшов на це місце. Але Феколка вже виїхала, і Петро побачив замість її некрасиву Машу. Вирішив він, що й Маша не гірше інших, посватався й дістав згоду. А Спиридон прийняв Петра Кирилыча у свою віру.

Одне лихо — прив’язалася до Петра Кирилычу чаклунка Устинья, полюбився він їй. Прийшла Устинья до Маші у вигляді бабусі й дала чарівний корінець: з’їли після весілля — покращаєш. А корінець був сонний. Зіграли весілля, проковтнула наречена корінець і стала як мертва. Поховали її. Горював Петро Кирилыч — він встиг полюбити Машу. Став він жити в Спиридона Емельяныча. Мірошникові все здавалося, що покійниця — перша дружина — до нього ночами приходить. І один раз він побачив замість її в постелі… чаклунку Уляну. Вона теж з того дня стала жити на млині й розповіла, що Маша не вмерла, а спить. Спиридон выкрал сплячу Машу зі цвинтаря. А на Уляну розсердився й прогнав її. Під час богослужіння млин зайнявся. Може, це мстила Уляна, але Петру Кирилычу здалося, що вогонь був від образа Неопалимої Купини. Згоріли й мірошник, і Маша… А Петро Кирилыч, немов збожеволівши, кинувся бігти влес.

Додав: