korotkij zmist car boris tolstoj a do chast 1 - Шкільний Всесвіт

У день Борисова вінчання на престол бояри обчислюють плоди його правління: і припинений мор, і завершені війни, і врожаї. Вони дивуються, як довго довелося вмовляти Годунова прийняти владу, і лише погроза відлучення від церкви його до того примусила. Борис вертається із собору, збираючись приймати послів. Воейков повідомляє про перемогу над сибірським ханом. Англійський посол пропонує наречену царевичеві Федору; папський нунцій — угода про з’єднання церков; австрійські, литовські, шведські, флорентійський посли шанобливо просять хто про допомогу грошима або військами, хто про визнання своїх володінь. Перський і турецький посли обвинувачують один одного в зазіханнях на Иверию, посол иверского пануючи просить захисту. Усім цар дає належну відповідь, виконана достоїнства й сили, і велить впустити всіх бажаючих у царські палати («Між народом росіянином і царем перешкоди немає!»). Залишившись один, Борис тріумфує й, поминаючи смерть царевича, вирішує: те неминуча ціна за величье держави. Незабаром після, чекаючи в монастирській келії постригшейся Ирины, Борис вислухує повідомлення Семена Годунова на Романових, незадоволених скасуванням Юр’єва дня; на Василя Шуйского, лукавого й ненадійного слугу, але, упевнений у своїй силі, нікого не хоче карати. З’являється Ирина, і Борис, нагадуючи їй свої коливання на шляху до влади, просить виправдати його й визнати, що благоденство Росії коштує тої неправди, через яку він став царем. Ирина, схвалюючи його царство, вимагає, щоб він не забував про свою провину й не прощав себе сам. Залишившись кожного при своєму, вони розстаються.

У палаці діти Бориса, Федір і Ксенія, слухають оповідання Християна, датського герцога, нареченого Ксенії, — про суворе дитинство, про повернення до двору, про бої у Фландрії з іспанськими військами, але, коли Федір ремствує на своє ледарство, Християн зауважує, що його положення, що дозволяє навчатися правлінню при мудрому государі, — багато гідніше. Християн розповідає, як полюбив Ксенію по оповіданнях послів, купців і полонених, що прославляли поряд з величчю Росії красу, розум і лагідність царівни. Заговорюють про Бориса, і все сходяться в любові до царя, що забуває себе заради слави й благополуччя держави. Всі троє клянуться допомагати один одному. Християн просить Бориса, що ввійшов, у випадку війни дозволити вести росіяни війська, але цар відговорюється миром, що наступили на довгі роки. Діти йдуть, а Семен, що прийшов, Годунов повідомляє слух про дивно, що врятував царевичі, Димитрии. У своїх покоях цариця Марія Григорівна розпитує дяка Власьева про Християна й, як не юлит Власьев, дізнається, що були толки, начебто не король його батько, і старший брат, що нині царює, його недолюблює. Не домігшись від дяка обіцянки свідчити про тім Борисові, вона кличе Дементьевну й зі зростаючим роздратуванням довідається, що Ксенія сиділа разом із братом і нареченим, а цар привітає нові звичаї. Що прийшла Волоховой цариця скаржиться, що Борис посватав Ксенію за немчина, її не спросясь, і немчин, видно, приворотил царівну. Волохова береться поворожити, у чому сила Християна, і розтрощити її («Є корінець такий»). У лісі, у розбійницькому стані, отаман Хлопко приймає нові поповнення селян, що клянуть Бориса й скасування Юр’єва дня. З’являється посадский, що без усякого страху вимагає звільнити своїх супутників, схоплених на московській дорозі розбійницьким дозорцем, і повідомляє вірну новину про появу царевича Димитрия. Посадский підбиває Бавовни йти до Брянська й там, приставши до військ царевича, одержати прощення й воювати Годунова. З’являється Митька, волочачи двох випадних ченців, Михайла Повадина й Гришку Отрепьева, які просяться в хлопковское воїнство. Коли посадский, побавивши розбійників борьбою з Митькой і велівши викотити бочки вина, раптом пропадає, з’ясовується, що шедшие з ним ченці не знають, хто він такий.

Борис змушений зізнатися в тім, що поява нового ворога штовхнуло його на кривавий шлях. Семен Годунов, відряджений з’ясувати, хто ховається за ім’ям Димитрия, говорить, що й ценою катувань не довідався нічого. Приискивают ім’я Гришки Отрепьева, випадного чудовского ченця, щоб якось перейменувати ворога. Борис розпоряджається помножити шпигунів і знайти доказ на Романових і, крім того, у силу триваючого голоду роздати скарбницю народу, повелівши не слухати байок про царевича. Царевич Федір просить відправити його до військ, царівна Ксенія оплакує зміну в Борисі і його жорстокості, що виявилася; Християн запитує, чи впевнений Борис у смерті царевича, і переказує слухи. Діти йдуть, з’являється цариця, повна уїдливості й роздратування на Християна, що тлумачить із дітьми про «царенке». Цар залишається глухий до її вимоги відіслати Християна. Семен Годунов повідомляє про швидке просування зрадників, про перехід до них військ і про завзятий опір Басманова. Василь Шуйский пропонує Борисові відправитися самому до військ або вже послати за вдовствующей царицею, щоб свідчила про смерть сина. Покаравши Шуйскому рвати мови тим, хто розпускає слухи, Борис посилає за матір’ю Димитрия. У будинку Федора Никитича Романова бояри Романови, Сицкий, Репнін і Черкаський п’ють за царевича. Приходить Шуйский, повідомляє про наказ Бориса, його розпитують про зробленому їм розшуку в Угличу, він відповідає мрячно. Семен Годунов зі стрільцями, обвинувативши тих, що зібралися в бажанні отрутою перевелися государя, бере всіх під варту, нарядивши Василя Шуйского вести допит. Борис, що наодинці міркував над що свершились предсказаньем («Убитий, але живий»), що пришли Шуйскому велить оголосити з Лобового місця, що той сам в Угличу бачив труп царевича. На Християна меж тим насідають радники, що тлумачать, що він повинен відмовитися від шлюбу із Ксенією, що Борис видав себе страхом, що Ксенія дочка лиходія й слуги. Християн, почуваючи підступаючу нудоту, вірячи у винність Бориса, не знає, на що зважитися. Приходить Ксенія, і він, плутаючись у словах і думках, говорить про неминучу розлуку, а потім кличе її втекти з ним від з. Непомітно, що ввійшов Федор, заступається за батька, вони збираються битися, Ксенія, плачучи, нагадує про даний один одному клятві. Християн марить, і, порахувавши його хворим, Ксенія з Федором ведуть його.

На Червоній площі детективи слухають розмови в народі, що йде з панахиди по царевичі Димитрию (там же проголошувалася анафема Гришке). Провокуючи, тлумачачи мовлення в придатному їм ключі, детективи чи вистачають не всіх підряд. Василь Шуйский з Лобового місця веде двозначне мовлення про наступаючого ворога й говорить про розшук в Угличу так, що залишається неясно, хто ж була вбита дитина. У цей час привезена з монастиря мати царевича, нині черниця Марфа, очікуючи Бориса й бажаючи йому помститися, вирішує визнати самозванця сином; вона говорить, що мертвого сина не видала, втратившись почуттів, а на панахиді сльози застеляли їй ока. Тепер же, почувши про прикмети царевича, що з’явився, визнає, що він чудово врятувався й живий. Цариця Марія Григорівна, бажаючи викрити обман, уводить Волохову. Горе, що охопило Марфу побачивши погубительницы сина, видає її, але визнати смерть Димитрия всенародно вона відмовляється. Незабаром Борисові лікар повідомляє про погіршення здоров’я Християна й про своє безсилля. Семен Годунов приносить грамоту від «Димитрия Иоанновича», у якої Бориса найбільше гнітить обіцяна милість у випадку добровільної відмови від престолу, а стало бути, упевненість «злодія» у загальній підтримці. Борис вимагає привести постриженого Клешнина, щоб упевнитися в загибелі царевича. Його кличуть до Християна, і незабаром він повідомляє Ксенії й Федору про його смерть.

Двоє вартових, що несуть нічна варта в престольній палаті, у страху ховаються з появою безсонного Бориса. Тому ввижається чийсь образ на престолі, і, виявивши вартових, він посилає їх перевірити, хто там сидить. Семен Годунов приводить Клешнина, що підтверджує смерть Димитрия, нагадує, що строк Борисова правління, передвіщений волхвами, підходить до кінцю, кличе його покаятися й вийти в монастир. Ранком, одержавши від прибулого Басманова відомості про часткову перемогу над «злодієм», Борис говорить Федору про необхідність вінчатися на престол і про присягу, до якій будуть наведені бояри. Федір відмовляється від престолу, тому що не впевнений, що «злодій» не Димитрий. Борис багатозначно пропонує пред’явити Федору безперечні докази смерті царевича, і той, осягнувши батьківський злочин, у жаху відмовляється від доказів і заявляє, що прийме вінець. У столовій палаті, чекаючи Басманова й пануючи, бояри клянуть обох і обмінюються звістками про «царевича». Входить Басманов, ремствуючи на недоречне своє відлучення з військ. З’являється Борис із дітьми. Борис нагороджує Басманова. Бояри, відзначивши смуток Ксенії, жалують її й міркують, що з нею робити, «коли на царство той подарує». Борис вимагає клятви вірності Федору й твердження цієї клятви в соборі, втрачає сили й падає. При загальному сум’ятті він заявляє, що причиною його смерті не отрута, а скорбота, заповість боярам дотримувати клятву, нагадує, що «від зла лише зло народиться», і, оголосивши Федора царем, відходить