korotke zhittya poeta napovnene shalenim gorinnyam pro poeziyu lermontova lermontov - Шкільний Всесвіт

Образ Михайла Юрійовича Лермонтова встає перед читачем зі сторінок його добутків. Поет Костянтин Бальмонт охарактеризував Лермонтова як людинии, що «презирством могутнім до бездушних людей, до дрібних їхніх страстей» «подібна до блискавок і хмарам», тобто його особистість далека всього низького й дріб’язкового

Ім’я Михайла Юрійовича Лермонтова по праву внесено народом у ряд імен найбільших поетів, що склали гордість національної російської культури. Його творчість стала також надбанням культури світовий. Не тільки геніальний поетичний дарунок, але й велика спрямованість, могутня творча воля, безперестанне горіння допомогли йому наповнити творчістю кожна мить його короткого життя

Лермонтов був людиною невтримної відваги й палкого темпераменту. Його сильний характер уперше виявився в дні опали за вірші на смерть Пушкіна. Немилість і вигнання він «виніс так, як переносяться життєві негоди людьми залізного характеру, призначеними на боротьбу й панування», — писав про нього сучасник. Ці слова свідчать про те, що Лермонтов більш ніж хто — небудь іншої при його житті, крім хіба В. Г. Бєлінського, розумів власне значення й роль, що йому було призначено зіграти в Російській літературі й росіянці життя

Смерть великого російського поета потрясла молодого Лермонтова. У день загибелі Пушкіна він уперше заявив про себе, викриваючи світське суспільство, з яким був зв’язаний народженням і вихованням і яке в той же час нехтував всією своєю істотою за облудність, нечутливість, лицемірство:

Ви, жадною юрбою варті в трону,

Волі, Генія й Слави кати!

Таїтеся ви під сению закону,

Перед вами суд і правда — усе мовчи!..

Але є й божий суд, наперсники розпусти!

Є грізний суд: він чекає;

Він не доступний дзенькоту злата,

И думки й справи він знає наперед.

Тоді дарма ви вдайтеся до злословью:

Воно вам не допоможе знову,

И ви не змиєте всією вашою чорною кров’ю

Поета праведну кров!

За чотири з невеликим року після загибелі Пушкіна молодий поет робить творчий подвиг: він створює романтичні поеми «Демон» і «Мцыри», епічну поему «Пісня про царя Івана Васильовича…», геніальний роман «Герой нашого часу», що поклав початок росіянці психологічній прозі. З — під його пера виходять збірники віршів, що означили новий період в історії росіянці лірики

Ще будучи юнаків, Лермонтов на сторінках своїх поетичних зошитів міркує про життя й смерть, про вічність, про добро й зло, про зміст буття, про любов, про майбутнє й про минуле:

Рідіють бліді тумани

Над безоднею смерті фатальний,

И знову коштують переді мною

Століть минулі велетні…

Історію, літературу, філософію, живопис, музику Лермонтов засвоював під час навчання в Пансіоні при Московському університеті, а потім у роки студентства. Він володіє французьким, німецьким, англійським, читає по — латинському, на Кавказі прийметься вивчати азербайджанська мова, у Грузії буде записувати грузинські слова й своїй поемі дасть грузинську назву — «Мцыри». Він пам’ятає тисячі рядків з добутків різних поетів всіх часів і народів, але найбільше любить Байрона й Пушкіна

У Лермонтова жива багата уява. Воно несе його не тільки на Кавказ, де він побував у дитинстві, але й у країни, яких він ніколи не бачив — у Литву, Фінляндію, Іспанію, Італію, Шотландію, Грецію, у майбутнє й минуле, навіть у світовий простір:

Як часто силоміць думки в коротку годину

Я жив століття й жизнию інший

И о землі позабував…

Його думка в безперестанному горінні. Недарма Бєлінський відразу ж відзначив у Лермонтова «різко відчутна присутність думки». І дійсно, незвичайна яскрава думка надає силу кращим його добуткам — «Не вір собі», «Казки для дітей», «Демон», «Дума».

И ненавидимо ми, і любимо ми випадково.

Нічим не жертвуючи ні злості, ні любові

И царює в душі якийсь холод таємний,

Коли вогонь кипить вкрови.

Природа наділила його страстями. Коли йому була всього три роки, він плакав на колінах у матері від пісні, що вона проспівала йому. Саме на згадку про рано збіглу матір і про пісню він написав потім свого «Ангела»:

Він душу младую в обіймах ніс

Для миру суму й зліз;

И звук його пісні в душі молодий

Залишився без слів, але живий

Добрий характер, що любить серце, здатність захоплюватися — таким він був і назавжди залишився в пам’яті друзів. Наприклад, він так писав збіглий з життя поетові Олександрові Одоєвському, похованому на Кавказі:

Мир серцю твоєму, мій милий Сашко!

Покрите землею чужих полів,

Нехай тихо спить воно, як дружба наша

У німому цвинтарі пам’яті моєї!

Свою поему «Демон» він присвятив улюбленій жінці, що не дочекалася його. І от він звертається до неї з гірким докором:

Я скінчив, і в груди мимовільне сомненье:

чиЗайме знову тебе давно знайомий звук,

Віршів невідомих замислене пенье.

Тебе, забудькуватий, але незабутній друг?

Поет завжди був довірливий і необережний. Тому більше, ніж відкрита злість ворогів, його ранив отрутний наклеп друзів, у яких він помилявся. Почуття самітності було для нього неминучим і робило його поезію трагічної. Життя його захмарювалася пам’яттю про грудневі події 1825 року, про долі кращих людей Росії. Стану громадського життя відповідала його власна трагічна доля: рання загибель матері, життя вдалині від батька, який йому заборонено було бачити, мучення нерозділеної любові в ранній юності, а потім розлука з Варварою Лопухиной, роз’єднані долі, політичні переслідування й життя вигнанця в останні роки

Але Лермонтов не став похмурим отрицателем життя. Він любив її жагуче, натхненний думкою про Батьківщину, мрією про волю, прагненням до дії, подвигу. Мир романтичної мрії втілився в образі Мцыри.

«Мцыри» — поема, у якій дуже добре видні мотиви, характерні для лермонтовского романтизму. Це тема волі й волі, тема самітності й вигнання, проблема людини й природи, тема бунту й боротьби. «Мцыри» продовжує традицію пушкінських кавказьких поем. Однак в основі сюжету поеми Лермонтова лежить не ситуація втечі людини від цивілізації на лоно природи, як це було в Пушкіна в «Кавказькому бранці», а ситуація втечі до людей, на батьківщину

Тема втечі з монастиря — в’язниці часто звучить у творах Лермонтова («Мцыри», «Сповідь», «Боярин Орша») Але монастир Лермонтова не пов’язаний з релігією, і втеча юнака із чернечої келії не пов’язане з безвір’ям. Монастир символізує «темницю» земного буття в дусі романтизму. У Мцыри втілений порив до вільної, повноцінної, справді людського життя

Визначальна риса образа Мцыри — духовний зв’язок з батьківщиною, спрага хоч недовго побувати на рідній землі, на Кавказі. Кавказ стає для Мцыри романтичним ідеалом, до якого він прагне, заради якого він жертвує життям:

На жаль! — за кілька мінут

Між крутих і темних скель,

Де я в дитинстві грав,

Я б рай і вічність проміняв

Дія поеми розвертається серед вільної південної природи, що у Лермонтова є символом романтичної волі. Мцыри цінує волю вище всього. Час, проведений у монастирі, було для нього лише існуванням, а три дні на волі стали щирим життям:

Ти хочеш знати, що робив я

На волі? Жив — і життя моя

Без цих трьох блаженних днів

Була б печальней і хмурній

Неспроможної старості твоєї

Романтичні риси в образі Мцыри підсилюють трагедію життя, що не відбулося, героя. Мцыри гине, «вкусив» волі. І тут перед нами виростає теми долі, долі, що часто звучить у творах Лермонтова. Смерть виявляється для юнака блаженним забуттям на лоні природи, тому що після смерті він із природою з’єднується:

Коли я стану вмирати,

Ти перенесть мене вели

У наш сад, у те місце, де цвілі

Акацій білих два кущі…

Звідти видний і Кавказ!

Бути може, він зі своїх висот

Привіт прощальний мені надішле…

Мир романтизму поступово поступився місцем зображенню реальної дійсності у творчості Лермонтова. У його поезію вторглась повсякденне життя й конкретний час — епоха 3040 — х років з її протиріччями: ідейними інтересами й мертвущим застоєм громадського життя. У кращих своїх віршах «Батьківщина», «Валерик», «Заповіт», «Бородіно» Лермонтов усе більше міркує про долю покоління, про призначення поета. Поет немов почував, що на землі йому відпущено дуже мало часу й зумів реалізувати свій талант у цей гранично короткий строк. Рано загиблий Лермонтов став безсмертним завдяки своєму могутньому письменницькому дарунку