konflikt dvox epox u komedii oleksandra griboyedova gori vid rozumu griboyedov oleksandr - Шкільний Всесвіт

Перемігши у війні 1812 року, Росія показала силу й міць російського народу, що самовіддано захистив Батьківщину. Але російський народ — переможець, розбивши полчища Наполеона, виявився знову під гнітом кріпосництва. Передове російське офіцерство було обурено цим пригнобленим положенням народу й піднялося на боротьбу за полегшення його участи. У дворянському таборі утвориться розкол, атмосферу якого відтворив у комедії «Горі від розуму» А. С. Грибоєдов

Дві епохи зштовхнулися в будинку Фамусова: «століття нинішній і століття минулий». Грибоєдов розповідає нам, як старе російське дворянство живе по своїм, давно устояних законах. Турботи про кар’єр, турбота про вигідні шлюби, про те, щоб «і награжденья брати, і весело пожити» у першу чергу займають розуми представників цього дворянства. Самим яскравим представником старої панської Москви є Павло Опанасович Фамусов, що займає високий пост. На те, що це «людина відомий», указує прізвище. Фамусов — керуючий у казенному будинку, але до служби ставиться формально. Служить же він для того, щоб «чини добути», ордена й інші блага. Фамусов із благоговінням згадує свого дядька Максима Петровича, що, на його думку, є зразком для наслідування. Вельможа при дворі Катерини, Максим Петрович був людиною горд і гордовитим, але, «коли ж треба підслужитися, і він згинався вперегиб». Фамусов захоплюється тим, як покійний дядько зумів використовувати собі в благо навіть конфуз, случившийся з ним при дворі, на прийомі в імператриці. Розігравши блазня, він придбав прихильність Катерини й став самою шановною людиною при дворі. І Фамусов повчає молодь: «Училися б, на старших дивлячись». Сам же Фамусов, досягши «ступенів відомих», службою практично не займається, він тільки підписує папери, не вникаючи в їхній зміст і навіть не читаючи їх. Найбільше він боїться скупчення паперів, тому й заявляє:

А в мене, що справа, що не справа,

Звичай мій такий:

Підписано, так із плечей геть.

Проблема взаєморозуміння «століття нинішнього» і «століття минулого» була актуальна для часу створення Грибоєдовим комедії «Горі від розуму», актуальна вона й у наші дні. Отже, у центрі комедії — конфлікт між «однією розсудливою людиною» (по оцінці Гончарова) і «консервативною більшістю». Комедія Грибоєдова розповідає про гору людини, і горі це виходить від його розуму. Тому що розумних людей реакціонери вважали вільнодумцями. Саме на цьому засноване внутрішній розвиток конфлікту Чацкого й навколишньої його фамусовской середовища, конфлікту між «століттям нинішнім» і «століттям минулої». «Століття минулий» у комедії представлений рядом яскравих типів. Це й Фамусов, і Скалозуб, і Репетилов, і Молчалин, і Ліза, і Софія. Одним словом, їх безліч

Насамперед, виділяється фігура Фамусова, старого московського дворянина, що заслужив загальне розташування в столичних колах. Він привітний, чемний, дотепний, весел, загалом, — привітний хазяїн. Але це лише зовнішня сторона. Автор розкриває образ Фамусова всебічно. Це переконаний кріпосник, лютий супротивник освіти. «Зібрати всі книги б так спалити!» — викликує він

Чацкий же, представник «століття нинішнього», мріє «у науку вперить розум, що алчет пізнань». Його обурюють порядки, заведені у фамусовском суспільстві. Якщо Фамусов мріє повыгоднее видати заміж свою дочку Софію, прямо говорячи їй («Хто бідний, той тобі не пари»), то Чацкий жадає «піднесеної любові, перед якою мир цілий… — порох і суєта». Прагнення Чацкого зводяться до служіння Батьківщині, «справі, а не особам». Він нехтує Молчалина, що привыкли догоджати

«всім людям без изъятья»:

Хазяїнові, де доведется жити,

Начальникові, з ким буду я служити,

Слузі його, що чистить плаття,

Швейцарові, двірникові, для избежанья зла,

Собаці двірника, щоб ласкаво була!

Усе в Молчалине: поводження, слова — підкреслюють малодушність аморальної людини, що робить кар’єру. Чацкий з гіркотою говорить про таких людей: «Молчалины блаженствують на світі!» Саме Молчалин краще всіх улаштовує своє життя. По — своєму він навіть талановитий. У взаєминах Чацкого й фамусовского суспільства розкриваються й висміюються погляди «століття минулого» на кар’єру, на службу, на те, що найбільше цінується в людях. До себе на службу Фамусов бере тільки рідних і близьких. Він поважає лестощі й низькопоклонство. Він хоче переконати Чацкого служити, «на старших дивлячись», «підставити стілець, підняти хустку». На що Чацкий заперечує: «Служити б рад, прислужуватися нудно». Чацкий дуже серйозно ставиться до служби. І якщо Фамусов ставиться до неї формально, бюрократично («підписано, так із плечей геть»), те Чацкий говорить:

«Коли в справах — я від веселощів ховаюся,

Коли дуріти — дурію,

Змішувати два цих ремесла

Є тьма вмільців, я не з їхнього числа».

Але Софія віддає перевагу скромному, безрідному Молчалину. Молчалин не родич Фамусову, але виявився в нього на службі тому, що має ті достоїнства, які особливо шануються у фамусовском суспільстві. До числа своїх достоїнств Молчалин відносить «помірність і акуратність», уміння промовчати, коли тебе сварять. Він майстер у мистецтві підняти хустку, вчасно погладити моську впливової баби. За все це Молчалин уже має три награжденья й чинів асессора. Він чітко виконує наказ батька: «Догоджати всім людям без вилучення». Природно, тим, хто вище по положенню

Гості, що з’їхалися в будинок Фамусова на бал, являють собою груповий портрет цього суспільства. Тут, на балі, розкриваються всі ті принципи, по яких живе панська Москва

Фамусовскому суспільству протистоїть Чацкий — людина «століття нинішнього». У вітальні Фамусова Чацкий здається людиною з інший світу. Утворений, розумний, Чацкий не приймає законів життя старої Москви. На повчальну розповідь Фамусова про покійного дядька Максимі Петровичі Чацкий відповідає презирливою реплікою, що характеризує століття Катерини як «століття покірності й страху». У нього своє подання про служіння Батьківщині, а прислужуватися він не може й не хоче. Прогрес суспільства Чацкий зв’язує з розквітом особистості, з розвитком наук і освіти, що не тільки чужо фамусовскому суспільству, але й лякає його. Саме в освіті панська Москва бачить причину того, що багато «божевільних розвелося людей, і справ, і думок».

Чацкий, від імені прогресивної Росії, викриває основу російської державності — кріпосне право й виступає проти найстрашнішого прояву кріпосництва — торгівлі людьми. Зі збурюванням він розповідає про те, як один поміщик розпродав за борги кріпосний балет, а іншої обміняв своїх вірних слуг на борзих собак. Гнів Чацкого викликає також низькопоклонство дворян перед культурою європейських країн. Двері дворянських будинків розкриті перед іноземними гістьми, із захватом прийнятими в Росії. Так, французик з Бордоіль, що збирався в країну варварів, зустрів у Росії самий теплий прийом і не виявив тут «ні звуку російського, ні російської особи». Чацкий уважає, що преклонінню перед іноземним сприяє вся система виховання у дворянських родинах, куди запрошують іноземців — гувернерів «числом поболее, ценою подешевше», які виховують підростаюче покоління у свідомості, «що нам без німців немає спасенья». Настільки у дворянських родинах усе на іноземний лад, що навіть мова московського барства являє собою безглузде «смешенье мов французького з нижегородським». І Чацкий від імені молодого покоління виступає за відродження національної особи Росії, «щоб розумний, бадьорий наш народ хоча б по мові нас не вважав за німців».

Тому що Чацкий не один відкидає всі норми моралі фамусовской Москви, то він викликає гнів цього суспільства. І таких людей стає усе більше й більше. До них ставиться брат Скалозуба, що «службу раптом залишив, у селі книги стало читати», хоча йому покладалося підвищення по службі. Такий князь Федір — племінник княгині Тугоуховской — хімік, ботанік, «чинів не хоче знати». З жахом говорять гості Фамусова про відкриття в Петербурзі цілого педагогічного інституту, у якому студенти й професори вправляються у вільнодумстві. Чацкого виганяють із фамусовского суспільства, але, по зауваженню Гончарова, «Чацкий зломлений кількістю старої сили», нанеся їй, у свою чергу, смертельний удар якістю сили свіжої». Сам письменник характеризує зміст добутку так: «Чацкий починає нове століття — і в цьому все його значення й весь розум».