kompoziciya poemi nekrasova komu na rusi zhiti dobre nekrasov mikola - Шкільний Всесвіт

Н. А. Некрасов все життя виношував задум добутку, що стало б народною книгою, книгою «корисного, зрозумілої народу й правдивої», що відбиває найважливішої сторони його життя. Протягом 20 років накопичував він «по слівцю» матеріал для цієї книги, а потім 14 років працював над текстом добутку. Поет почав роботу над грандіозним задумом «народної книги» в 1863 році, а закінчував задуманого смертельно хворим в 1877 році, з гіркою свідомістю недовтіленості, незавершеності: «Одне, про що шкодую глибоко, це — що не скінчив свою поему «Кому на Русі жити добре». У неї «повинен був увійти весь досвід, даний Миколі Олексійовичу вивченням народу, всі відомості про нього, накопичені… «по слівцю» протягом двадцяти років», згадував про бесіди з Некрасовим Г. И. Успенський. Підсумком цієї колосальної праці з’явилася ця поема — епопея «Кому на Русі жити добре?».

Мабуть, ніхто із сучасників Некрасова не дерзав так близько, впритул зійтися з мужиком на сторінках поетичного добутку. Лише він зміг тоді не тільки писати про народ, але й «говорити народом», впускаючи селян, жебраків, мастеровых з їхнім різним сприйняттям миру, різною мовою у свої вірші. І така поетична зухвалість Некрасову дорого коштувала: вона з’явилася джерелом глибокого драматизму його поезії. Драматизм цей виникав не тільки тому, що було болісно важко витягати поезію з такої життєвої прози, у яку до Некрасова ніхто з поетів не проникав, але ще й тому, що таке наближення поета до народної свідомості руйнувалася багато ілюзій, якими жили його сучасники

У цьому й полягає її видова відмінність від інших форм поетичного мистецтва. Однак питання про «незавершеність» «Кому на Русі жити добре?» досить спірний і проблематичний. По — перше, визнання самого поета суб’єктивно перебільшені. Відомо, що відчуття незадоволеності буває в письменника завжди, і чим масштабніше задум, тим воно гостріше. Достоєвський писав про «Братів Карамазовых»: «…Сам уважаю, що й однієї десятої частки не вдалося того виразити, що хотів». Але чи дерзнемо ми на цій підставі вважати роман Достоєвського фрагментом нездійсненого задуму? Те ж саме й з «Кому на Русі жити добре?».

По — друге, «Кому на Русі жити добре?» була задумана як епопея, тобто художній твір, що зображує з максимальним ступенем повноти целую епоху в житті народу. Оскільки народне життя безмежне й невичерпна в незліченних її проявах, для епопеї в будь — яких різновидах ( поема — епопея, роман — епопея) характерна незавершеність, незавершаемость.

Чільне місце займають у цьому добутку широка соціальна панорама, розгорнута в ній, правдиве зображення селянського життя. Окремі сюжетно — самостійні частини й глави епопеї зв’язані внутрішньою єдністю поеми — зображенням життя народу

Але, з іншого боку, примітно, що сама ця суперечка мимоволі підтверджує эпопейный характер «Кому на Русі жити добре?». Композиція добутку будується за законами класичної епопеї: воно складається з окремих, щодо автономних частин і глав. Зовні ці частини зв’язані темою дороги: сім мужиків — правдошукачів мандрують по Русі, намагаючись дозволити не дає їм спокою питання: кому на Русі жити добре? В «Пролозі» начебто б намічена й чітка схема подорожі — зустрічі з попом, поміщиком, купцем, міністром і царем. Однак епопея позбавлена чіткої й однозначної цілеспрямованості. Некрасов не форсує дію, не квапиться привести його до всерозв’язного підсумку. Як епічний художник, він прагне до повноти відтворення життя, до виявлення всього різноманіття народних характерів, всієї непрямоти, усього петляния народних стежок, шляхів і доріг

З першого розділу першої частини починається дослідження народу — головної життєвої сили Росії. Саме бажання зобразити всю народну Русь спричинило поета до таких картин, де можна було б зібрати масу людей. Особливо повно вона з’являється в главі «Сільський ярмарок».

Прийшли на площу мандрівники:

Товару багато всякого

И сила — силенна

Народу! Не чи потіха?

З більшою майстерністю Некрасов передає колорит російської гулянки. Виникає відчуття особистої участі в цьому святі, начебто ходиш серед строкатої юрби й усмоктуєш у себе атмосферу загальної радості, свята. Всі навколо рухається, шумить, кричить, грає

«Кому на Русі жити добре?» і в цілому, і в кожній зі своїх частин нагадує селянську мирську сходку, що була найбільш повним вираженням демократичного народного самоврядування. На такій сходці жителі однієї або декількох сіл вирішували всі питання спільного, мирського життя. Із сучасними зборами сходка не мали нічого загального. На ній не було голови, що веде хід обговорення. Кожний присутній за бажанням вступав у розмову або перепалку, відстоюючи свою точку зору. Замість голосування діяв принцип загальної згоди. У ході обговорення визрівав «мирський вирок» і незадоволені переконувалися або відступали. Якщо загальної згоди не виходило, сходка переносилася наступного дня. У ході палких суперечок поступово визрівала одностайна думка, шукалося й перебувала згода

Некрасов пропонує своє рішення з’єднання селянства й російської інтелігенції. На широку дорогу волі й щастя можуть вивести російське селянство тільки спільні зусилля революціонерів і народу. А поки російський народ ще тільки стоїть на шляху до «бенкету на увесь світ».