kompleksnij analiz dobutku matrenin dvir solzhenicyna solzhenicyn oleksandr - Шкільний Всесвіт

Розповідь Олександра Ісайовича Солженицына «Матренин двір» — добуток, заснований на реальних подіях, можна сказати автобиографичное. Автор дійсно після повернення з табору працював у сільській школі й жив у будинку в Матрены Василівни Захарової, з якої цілком — аж до біографії й обставин смерті — списаний образ однойменної героїні

Сама назва розповіді «Матренин двір» можна витлумачити по — різному. У першому випадку, наприклад, слово «двір» може означати просто уклад життя Матрены, її господарство, її чисто побутові турботи й труднощі. У другому випадку, мабуть, можна сказати, що слово «двір» акцентує увагу читача на долі самого будинку Матрены, самого Матрениного господарського двору. У третьому випадку — «двір» символізує те коло людей, які були так чи інакше зацікавлені Вматрене.

У кожному з наведених вище мною значень слова «двір» укладений безумовно той трагізм, що властивий, мабуть, способу життя кожної жінки, схожої на Матрену, але все — таки в третім значенні, як мені здається, трагізм найбільш великий, тому що тут мова вже йде не про труднощі життя й не про самітність, а про те, що навіть смерть не може змусити людей задуматися один раз про справедливість і належному відношенні до достоїнств людини. Набагато сильніше в людях переважає страх за себе, своє життя, без допомоги т, іншого, доля якого їх ніколи не хвилювалася

«Отут довідався я, що плач над покійною не просто є плач, а свого роду пометина. Злетілися три сестри Матрены, захопили хату, козу й піч, замкнули скриня її на замок, з подкладки пальто попатрали двісті похоронних рублів, що приходять усім втолковували, що вони одні минулого Матрене близькі». Я думаю, що в цьому випадку складаються всі три значення слова «двір», і кожне із цих значень відбиває ту або іншу трагічну картину: бездушність, мертвотність «живого двору», що оточував Матрену при житті й надалі ділив її господарство; доля самої Матрениной хати після смерті Матрены й при житті Матрены; безглузда загибель Матрены.

Головною особливістю літературної мови Солженицына є те, що Олександр Ісайович сам дає пояснювальне трактування по багатьом реплікам героїв розповіді, і це відкриває нам ту завісу, за якої криється сам настрій Солженицына, його особисте відношення до кожного з героїв. Втім, у мене зложилося таке враження, що авторські трактування мають трохи іронічний характер, але в той же час вони як би синтезують репліки й залишають у них тільки подноготный, нічим не прикритий, щирий зміст:

«Ах, тетенька — тетенька! І як же ти себе не берегла! І, напевно, тепер вони на нас образилися! І рідна ж ти наша, і провина вся твоя! І світлиця отут ні при чому, і навіщо ж пішла ти туди, де смерть тебе стерегла? І ніхто тебе туди не кликав! І як ти вмерла — не думала! І що ж ти нас не слухалася?…(І із всіх цих голосінь випирав відповідь: у смерті її ми не винуваті, а щодо хати ще поговоримо!)».

Читаючи між рядків розповідь Солженицына, можна зрозуміти, що й сам Олександр Ісайович робить зовсім інші висновки з почутого, чим ті, котрих можна було очікувати. «І тільки отут — із цих несхвальних відгуків зовиці — виплив переді мною образ Матрены, який я не розумів її, навіть живучи з нею пліч — о — пліч. Всі ми жили поруч із нею й не зрозуміли, що є вона той самий праведник, без якого, по прислів’ю, не коштує село».

Трагично обірвалося життя працьовитої, доброї, але дуже самотньої жінки, що ніхто не розумів і не цінував, але всякий намагався скористатися її працьовитістю й чуйністю. Герой розповіді гірко кається, що занадто пізно зрозумів свою господарку — але інше село не зрозуміло того й після її смерті. Образ Матрены є живе протиставлення тої реальності, що у розповіді Солженицына виражена через злість, заздрість і корисливість людське. Все життя цій простій росіянці жінки затверджує можливість існування праведності навіть в оточенні мороку й бруду. По — моєму, раз прочитавши цю розповідь, не можна не забути його, ні самому залишитися колишнім