komediya nedouk dosvid satiri v rosijskoi dramaturgii fonvizin denis - Шкільний Всесвіт

Необхідність виразити в Літературі лицемірні настрої в житті російського суспільства вісімнадцятого сторіччя назріли давно й всі думаючі прогресивно громадяни чекали появи такого добутку

И от з’являється комедія Фонвізіна «Недоук» — перша в історії російської драматургії соціально — політична комедія. Автор викриває в ній пороки сучасного йому суспільства Героями комедії є представники різних соціальних шарів: державні чоловіки, дворяни, слуги, самозвані вчителі

Безсумнівно, що центральний персонаж п’єси — пані Простакова. Вона управляє господарством, б’є чоловіка, тримає в жаху двірських, виховує сина Митрофана. «Те сварюся, то б’юся, тим і будинок тримається». Ніхто не сміє противитися її влади: «Хіба я не владна у своїх людях?».

Перебуваючи в джерел російської драматургії, автор безсумнівно розуміє, що мовна характеристика є основним способом створення характеру Простаковой. Мова героїні міняється залежно від того, до кого вона звертається. Слуг пані Простакова називає «злодії», «канальи», «бестія», «собача дочка». До Митрофана звертається: «друг мій сердешний», «душенька». Гостей зустрічає шанобливо: «рекомендую вам дорогого гостя», «ласкаво просимо».

Але не так все однозначно в цьому характері, є в образі Простаковой і трагічні елементи. Ця неосвічена й корислива «презріла фурія» дуже любить і щиро піклується про свого сина. Наприкінці п’єси, відкинута Митрофаном, вона стає приниженої й жалюгідною:

— Один ти залишився в мене

— Так відв’яжися

— Немає в мене сина…

Спочатку здається, що над образом Митрофана нема чого й міркувати — отже все ясно, але в п’єсі з ним зв’язана дуже важлива для просвітительської літератури ідея виховання: Митрофан — нечема, ледар, улюбленець матері. Від матері він успадкував пихатість і брутальність. До свято відданій йому Вереміївні він звертається: «стара хрычовка».

Так чому ж все — таки необхідно навчити сина на думку Простаковой? Виховання й навчання Митрофана відповідає «моді» того часу й розумінню батьків. Французькій мові його вчить німець Вральман, точним наукам — відставний сержант Цыфиркин, що «дещицю арихметике кумекає», граматиці — семінарист Кутейкин, звільнений від «усякого навчання». «Пізнання» Митрофанушки в граматиці, його бажання не вчитися, а женитися — смішні. Але його відношення до Вереміївни, готовність «за людей прийматися», зрадництво матері викликає вже інші почуття. Митрофанушка стає неосвіченим і жорстоким деспотом

У Фонвізіна просто не можна не запам’ятати чудові прізвища діючих осіб. «Мовці» прізвища відразу закладають відношення читача й глядача до їхніх власників. Психологічно він уже стає учасником дії. У нього відібрали можливість самому оцінити героїв і їхні дії. Із самого початку, із прізвищ діючих осіб, читачеві були зазначено, де негативні персонажі й де позитивні. І роль читача зводиться до того, щоб побачити й запам’ятати той ідеал, до якого треба прагнути

Характерний для рівня літератури того часу мова комедії. Негативним персонажам і їхнім слугам властив простонародна розмовна мова. Лексика Скотининых складається; в основному зі слів, використовуваних на скотарні. Це добре показує мова Скотинина — дядюшки Митрофана. Вона вся переповнена словами: свиня, поросята, хлевок. Подання про життя починається й кінчається також скотарнею. Своє життя він порівнює з життєдіяльністю своїх свинок. Наприклад: «Я и своїх поросят завести хочу», «коли в мене… для кожної свинки хлевок особливий, то дружині знайду світлицю». І пишається цим: «Ну, будь я свинячий син, якщо…»

Що й говорити, словниковий запас його сестри пані Простаковой небагато більше різноманітний у силу того, що чоловік її «дурень незліченний» і їй доводиться всім займатися самою. Але корінь скотининские проявляються й у її мові. Улюблена лайка — «худоба». Щоб показати, що Простакова недалеко пішла по розвитку від свого брата, Фонвізін іноді відмовляє їй в елементарній логіці. Наприклад, такі фрази: «З тих пор, як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо», «Так хіба необхідно подібно бути кравцем, щоб уміти зшити каптан гарненько?» І, роблячи висновки зі сказаного, Простакова закінчує фразу: «Экое скотиняче рассужение».

Чоловік Простаковой небагатослівний і не відкриває рота без вказівок на те своєї дружини. Але це й характеризує його як «дурня незліченного», безвладного чоловіка, що потрапив під каблук своєї дружини. Митрофанушка теж небагатослівний, щоправда, на відміну від батька, він має волю слова. Скотининские коріння проявляються в нього у винахідливості лайок, «стара хрычовка», «гарнізонний пацюк».

Цілком зрозуміло, що слуги й учителі мають у своїй мові характерні ознаки станів і частин суспільства, до яких вони належать. Мова Вереміївни — це постійні виправдання й бажання догодити. Учителі: Цыфиркин — відставний сержант, Кутейкин — дячок від Покрова. І своєю мовою вони показують приналежність: один — до військовим, іншої — до церковних служителів

Давайте понаблюдаем, що відбувається, коли автор уводить у дію цілий ряд позитивних персонажів — Стародум, Правдин, Софія, Милон. Ці герої відкрито виражають погляди «чесного» людини на дворянську мораль, сімейні відносини й навіть цивільний пристрій. Цей драматургічний прийом воістину викликав переворот у російській просвітительській літературі: від критики негативних сторін дійсності до пошуків шляхів зміни існуючого будуючи

Немає нічого дивного в тім, що мова позитивних героїв яскравістю не відрізняється. Це мова книжкова, мова утворених людей того часу, що практично не виражає емоцій. Зміст сказаного розумієш із безпосереднього значення слів. В інших же героїв зміст можна вловити в самій динаміці мови

Приміром, мова Милона відрізнити від мови Правдина практично неможливо. Про Софію теж дуже важко що — небудь сказати по її мові. Утворена, ґречна панянка, як би її назвав Стародум, чуйно сприймаючі ради й наставляння улюбленого дядька. Мова Стародума повністю визначається тим, що у вуста цього героя автор вклав свою моральну програму: правила, принципи, моральні закони, по яких «любочестивый людина» повинен жити. Монологи Стародума побудовані в такий спосіб: Стародум спочатку розповідає історію зі свого життя, а потім виводить мораль. Такий, наприклад, розмова Стародума із Правдиным. А розмова Стародума із Софією — це звід правил, і «…усяке слово врізане буде в серце».

От і виходить, що мова негативного героя яскрав і індивідуальна, характеризує його самого, а мова позитивного героя використовується автором для вираження своїх думок

Не слід забувати про те, що Фонвізін — талановитий психолог, мислитель, художник, стояв у джерел російської драматичної й політичної драматургії. Він відбив у своїй п’єсі актуальні проблеми свого часу. Його комедія має загальнолюдське значення, вона живе в століттях, не сходить зі сцен сучасних театрів. Якби не було цієї комедії, можливо не було б і чудової російської драматургії дев’ятнадцятого сторіччя, що вразила й здивувала увесь світ