(По романі М. Горького «Мати»)

А. М. Горький написав свій чудовий роман «Мати» в 1906 році. Назва цієї книги мало глибоке символічне значення. Слово «мати» було взято в новому значенні: мати — созидательница, творець нового життя, нової людини. Тема Матері проходить через всю творчість Горького. «Але ж кожна жінка — мати — майже символ… Я буду багато писати про матерів», — говорить один з героїв п’єси «Диваки». Ці слова з повною підставою можна віднести й до автора цієї п’єси — А. М. Горькому. У нього є розповіді — свого роду гімни матері. В «Народженні людини» прославлена могутня правда про селянку — матері, прославлене велике почуття материнства. По — різному з’являється перед нами образ Матері в трьох новелах («Казки про Італію»), але всі вони перейняті почуттям найглибшого преклоніння й безкорисливої любові до жінки — матері. «Прославимо жінку — мати — невичерпне джерело всеперемагаючого життя», — писав А. М. Горький

У романі «Мати» Горький розповідає історію простої жінки Пелагії Ниловны й показує поступове духовне відновлення її під впливом революційних ідей. На початку роману Ниловна з’являється перед нами як покірна й забита жінка. Безпросвітна, безрадісна, життя перетворила її в людину, усього що боїться, перед усім тріпотливого: «Мати була непомітна в будинку, мовчазна й завжди жила чекаючи побоїв. Її тіло, розбите довгою роботою й побоями чоловіка, рухалося безшумно і якось боком, точно вона завжди боялася зачепити щось… Вся вона була м’яка, сумна, покірна.» Вона всього боялася. «Як мені не боятися! — говорила вона. — Все життя в страху жила, — вся душа обростила страхом!» Покірність долі підкреслена в її зовнішньому вигляді: «Широка, овальна особа, порізана зморшками, і одутле, висвітлювалося темними очами, тривожно — смутними, як у більшості жінок у слобідці. «Вона часто плакала, почуваючи своє безсилля змінити що — небудь у житті. Але поступово, непомітно для неї самої, у ній назріває невдоволення життям. Допомогти усвідомити їй це неясне невдоволення життям допоміг її син Павло і його друзі — однодумці. Коли вона довідається, що її син читає заборонені книги, вона починає турбуватися за нього. Її лякає незрозуміле слово «соціаліст»: «Адже вони проти пануючи, адже вони вбили одного.»

Будучи присутнім на заняттях робочого кружка, придивляючись до людей, що оточують Павла, вона починає розуміти, що вони шукають правду й борються за неї. «Вона вже багато чого розуміла з того, що вони говорили про життя, почувала, що вони відкрили вірне джерело нещастя всіх людей, і звикла погоджуватися з ними. «Побоювання за долю сина зливаються з почуттям гордості за нього й бажанням бути поруч із ним. Коли Павло попадає у в’язницю, вона, знаючи всю небезпеку взятої на себе роботи, починає поширювати листівки на фабриці. Так Ниловна стає другом і помічником свого сина. «Коли людина, — говорить їй Павло, — може назвати мати свою й за духом рідний, — це рідке щастя.»

У душі Ниловны відбувається болісна боротьба, але страх за сина, побоювання за його долю поступово залишають неї. Після першотравневої демонстрації Ниловна сміло звертається до юрби із закликом підтримати сина: «Ідуть у мир діти наші на радість… Не відходите ж від них, не відрікайтеся, не залишайте дітей своїх на самотньому шляху… Пошкодуйте себе… повірте сыновним серцям — вони правду народили, заради її гинуть. Повірте їм!» Слухаючи мову Павла і його товаришів на суді, мати випробовує почуття гордості за свого сина. Її син є прикладам мужності для всіх, і вона не повинна залишати справуу, що дорого її синові. З більшим ентузіазмом виконує вона окремі доручення партії, доставляє заборонену літературу в села, несе революційні ідеї в народ. Робить вона своя справа спокійно, упевнено; страх, якою обростила її душу, уже переможений нею. В останній сцені роману Ниловна з’являється перед нами як щира захисниця ідей революції. На весь зріст встає вона перед юрбою й сміло кидає прокламації, у яких було надруковане слово її сина на суді. Вона не почуває ударів, що обрушуються на неї. Вона живе одним бажанням — змусити людей повірити в правду сина: «Слово сина мого — чисте слово робочої людини, непідкупної душі! Дізнавайтеся непідкупне по сміливості!» Те, що визначало все її життя, — страх, що народжував покірність, — переможено тепер назавжди. До неї прийшла мужність — основа боротьби й перемоги. І слова Ниловны: «Збирай, народ, сили свої в єдину силу!» — сприймаються нами як заклик до боротьби за справу добра й справедливості

Взявши один раз у руки роман Горького «Мати», я подумала: «Ну от, ще одна нудна книжка, що мені має бути прочитати». Але я гірко помилилася. Я читала її взахлеб, не відриваючи око. Здавалося б, далека мені епоха, далекі думки й життя так торкнули мене. І нехай я ніколи не зрозумію революції, але зате із упевненістю можу сказати, що розумію всі дії й прагнення цієї сміливої жінки, що поставила правду вище свого життя

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *