kolektivizaciya v rosijskij literaturi po romani borisa mozhaeva muzhiki j babi mozhaev boris - Шкільний Всесвіт

Літературознавство намагається осмислити що відбувається, а особливо у внутрішньому, духовному світі людей, що існують у драматичні епохи. Саме, тому переважна більшість письменників радянського періоду зверталося до проблеми колективізації. «Мужики й баби» — публіцистичний роман по своїй жанровій природі, і автор не має намір суперничати з М. Шолоховым із приводу відтворення епохи, а формулює, з урахуванням досвіду наступних поколінь, чітко, свідомо й емоційно цивільну точку зору. Борис Можаев свій роман «Мужики й баби» назвав хронікальним. І це дійсно хроніка «великого перелому», що став трагедією російського селянства

«Не можна гнути історію, як ціпок, через коліно», — наполегливо повторює автор в «Мужиках і бабах». Лад і згода в сільському світі Можаева, не торкнутому ще генеральною лінією правлячої партії, — такий бачиться письменникові непівське село, що доживає свої останні дні, своєрідний сільський рай, ідилія мирної, почеловечески нормального життя

Колективізація — процес складний, бути може, неоднозначний. Але Можаева цікавить не весь комплекс проблем, пов’язаний з колективізацією, а в першу чергу «перегини», допущені при її здійсненні. Цієї мети підлеглі всі характери в романі. Великим планом показані місцеві, районні й окружні керівники, що прагнуть будь — що — будь у лічені дні провести колективізацію. Їхньої дії лише на перший погляд незаконні. «Перегини» не були порушенням генеральної лінії, а прямим результатом суті її програми, суті основних поглядів керівництва країни на долю російського селянства. Гуманістична позиція автора проявляється в нищівній критиці як троцькістських, так і бухаринских поглядів на селянство, і для цього залучаються архівні документи, газетні замітки, засуджується «дикунський захват побачивши того, як на величезному кострище корчилася й розпадалася вікова російська громада».

У романі Можаева широко представлена думаюча сільська інтелігенція: Успенський, Обухова, Озимов. Їхнім спорам і міркуванням відведені багато сторінок роману. Можаеву було важливо зрозуміти зміст що відбувається, тому що тільки змушена незалежність залишалася «острівцем волі» в умовах тоталітарного режиму. Цілком реально і яскраво намальовані такі персонажі, як Возвышаев, Ашихмин, Сенечка Зенин. Секретар Тихановской партосередку Сенечка Зенин — з породи людей, що кваплять історію й події, що мислять однозначно й категорично, місцева церква для нього — дурдом, придатний тільки для зсипного пункту, і вуж ніяк він не зв’язує її із традиціями сільського життя, а закриття церкви — з підривом авторитету радянської влади. Людина без совісті й честі, вона здатний виконати будь — який наказ, аби тільки удержатися на плаву. З породи людей, схильних до псевдореволюційного нетерпіння, і ідеолог режиму Наум Ашихмин — син що розорився касимовского татарина. Незважаючи на своє купецьке минуле, він, що ніколи не стояв у верстата, уважає себе пролетарем. Його заповітна мрія — просунутися в керівний апарат. У предрика Никанора Возвышаева своя життєва філософія: «Мир тримається на страху — або ти боїшся, або тебе бояться». Головний принцип його керівництва — тримати людей у страху. От зразок його керівництва навіть своїм, районним активом: «20 лютого все повинні бути в колгоспах! Не проведете в строк кампанію — захопите із собою сухарі. Назад не повернетеся».

Як же проходить «загальна колективізація»? Все йде за задуманим планом: 20 лютого все повинні вступити в колгосп — спочатку приготувати годівниці для худоби, потім по всьому районі провести збори, проголосувати й протягом 24 годин зігнати вся худоба, але мужики вперлися, насіння не здають. Возвышаев дає команду збивати замки з комор, брати людей під арешт, штрафувати. І отут збунтувалися селяни багатьох сіл. Мужики у Веретье переламали суспільні годівниці й утекли в ліс, у селі Красухине побили Зенина й тримають його під арештом, магазин розграбували, насіння розтаскали. У Желудевке в сільраді розбили вікна, спалили паперу…

Так і скінчився «дикунський захват побачивши того, як на величезному кострище корчилася й розпадалася віковічна російська громада». Але скінчився все — таки ненадовго. Ми знаємо, що селянському миру, життю незалежних, вільних людей було покладено кінець. Зенины й Возвышаевы перемогли. І плоди цієї страшної перемоги ми пожинаємо до цих пор

Протест Андрія Івановича настільки глибокий, що він навіть не слухає свого брата, незважаючи на те, що до цього законом життя в їхній родині було бути завжди разом, тому що тільки тоді можна чогось домогтися. Максим Бородін умовляє його вступити в колгосп: «Ну, надягнемо ці ихние колгоспні шинелі так сіряки… Паплюжимо рік, іншої. Все — таки побачать, що в колінах тиснуть. Ну, посміються так скинуть. За старе візьмемося, за своє споконвічне плоскінне». Але брат однаково не погоджується йти в колгосп. Йому це саме «споконвічне плоскінне» дорожче всього, і він не збирається на догоду комулибо міняти своє життя

Мені здається, що саме тому в селі в пору колективізації зав’язався подібний драматичний конфлікт, тому що більшість селян не бажали прощатися зі звичним для них укладом життя, закладеним ще їхніми далекими предками. Властиво про цьому й хоче розповісти нам Б. Можаев у своєму чудовому романі. Діяння колгоспних активістів були спрямовані проти трудового селянства, єдиним джерелом статку якого була найтяжка праця від зорі до зорі, уміле ведення особистого господарства, власний інтерес у плодах своєї праці. Того й дотримується російське селянство, і властиво це ініціювало подібну антипатію прихильників колгоспного укладу. Я вважаю, що Б. Можаев у романі «Мужики й баби» зумів передати не тільки конфліктну ситуацію на селі в пору колективізації, але й джерела даного конфлікту