kiiv u zhitti j tvorchosti bulgakova bulgakov - Шкільний Всесвіт

Місце, де народилася людина, — це найдорожче для нього. Будь це місто, село або село, воно назавжди залишиться в серце людини. Адже це маленька батьківщина, де пройшли самі щасливі дні життя. Завжди з любов’ю й ніжністю ми згадуємо цей милий серцю куточок. Узи, що зв’язують людину з батьківщиною, можуть лише слабшати, але вони ніколи не рвуться

От і Михайло Опанасович Булгаков був тим людиноюою, що всім серцем любив свою батьківщину. Письменник народився в 1891 році в Києві. Його батьки знімали будинок на тихої Воздвиженской вулиці. Недалеко перебувала Воздвиженская церква, де й був хрещений маленький Булгаков. Майбутній письменник був наречений на честь архангела Михайла, заступника Києва. Батьки Булгакова з’їхали з Воздвиженской вулиці, коли йому був один рік. І тому прекрасна Воздвиженская не запам’яталася у творах Булгакова. Одним своїм кінцем Воздвиженская виходить на Андріївський спуск

Андріївський спуск… Як часто ця назва буде зустрічатися у творах Булгакова. Будинок на Владимирській гірці був дуже доріг Булгакову. Тут жили його батьки, саме тут молоді Михайло й Тетяна знімали свою першу кімнату. У них була кутова кімната із двома більшими вікнами

Вуличка звивиста й крута. Її бувала брущатка бере розгін від пятиглавого повітряно — ажурного кам’яного дива — Андріївської церкви, стрімко кружляє по похилої повз давні будівлі й, плавно загальмувавши, упирається в сірі громади будинків Контрактової площі на Подолі

Вуличка як вуличка, і навряд чи ми виділили б її сьогодні, якби не двоповерховий будиночок, що приткнувся впритул до майже стрімкого пагорка. Будиночок цієї не простий, а «будівлі дивної». Якщо піднятися по гірці в крихітний дворик, то другий поверх стає першим і про справжньому перший нагадує лише мистецьки вирите поглиблення, обнесене огорожкою й обкладене усередині цеглою зі сходами долілиць.

Цей от перший поверх із двориком і займав Майстер зі своєї гучної й численної родней, що стала відомої усьому світу як родина Турбиных. Будинок був прекрасний і тим, що, піднявшись із дворика на гірку, можна було годинниками спостерігати за льодоходом на Дніпру, білими пароплавами з дозвільними людьми на палубах, слухати лементи чайок, любуватися безкрайніми далечінями й відчувати за собою подих древнього міста. А ще з гірки видні були сади — трепетний чарівний міраж у білій димку

Саме із цього будинку навесні 1916 року молодий лікар Михайло Булгаков виїхав на фронт. Сюди він вертався у вересні 1916 року й у вересні 1921 року. Київ завжди надихав Михайла Опанасовича Булгакова, давав йому нові теми для добутків. Саме в Києві в Булгакова з’явилося бажання зайнятися літературою. І він поїхав у Москву із твердою рішучістю завоювати своє місце в Літературі. З Москви Булгаков часто писав матері про свої мрії. Письменник мріяв повернутися в Київ, пройтися по його вулицях, які заспокоювали його, коли йому було погано. Своє місто Булгаков не тільки любило, він знав його. Київ був виходжений уздовж і поперек спочатку в дитинстві, потім — у юнацькі роки. Усе було знайомо тут Булгакову, він знав кожний поворот Андріївського спуска. Це стародавнє місто відбилося в його добутках. Особливо подобався Київ Булгакову взимку. Зими в Києві були сніжними, «вулиці курілися серпанком, і скрипів збитий гігантський сніг». Михайло й Тетяна Булгакови любили прогулюватися взимку в парках. Вони часто любувалися деревами, покритими снігом

В «Білій гвардії» М. Булгаков пише: «Сади стояли безмовним і спокійним, обтяженим білим, недоторканим снігом. І було садів у місті так багато, як у жоднім місті миру». Письменник завжди знаходив щось особливе в Києві. Щось таке, чого не було ні в якому іншому місті. Образ київських зим і снігу надовго ввійде у творчість Михайла Булгакова відсвітом будинку, спокою й тепла. Михайло Опанасович пише у своєму нарисі » Київ — Місто»: «…а взимку не холодний, не твердий, великий ласкавий сніг». Скільки почуття вкладено в цей рядок!

Особливе місце у творчості ‘Булгакова займає будинок №13, що на Андріївському спуску. Саме тут оселилися назавжди тіні його героїв. Цей будинок письменник збереже в розповіді «Будинок Элышт Рабкоммуна», у романі «Майстер і Маргарита» і в «Білій гвардії». Будинок №13 описаний у романі «Біла гвардія» як будинок Турбиных: «На вулицю квартира Турбиных була в другому поверсі, а в маленький похилий затишний дворик — у першому». В «Білій гвардії» Булгаков з такою точністю передав’ опис будинку №13, що не упустив навіть такого дріб’язку, як простий електричний ліхтар: «Як дорогоцінні камені, сіяли електричні кулі, високо підвішені на карлючках сірих довгих стовпів». Тут, на Андріївському спуску, їх було зовсім мало. Але принаймні один був за рогом будинку №13. Саме цей ліхтар Булгаков запам’ятав в «Білій гвардії»: «Бризнув з — за рогу евет високого ліхтаря, і вони минули дощатий забір, що обгороджував двір №13, і стали підніматися нагору по спуску».

Булгаков дуже добре знав своє рідне місто. Коли він учився в гімназії, його вчитель часто водив своїх учнів на екскурсії по Києву. Побували на Аскольдовій могилі, у Києво — Печерській лаврі, у церкві Спасу на Берестове й у Золотих воріт, у Царському саду й у Центрального мосту, зробили екскурсію пароплавом на Дніпровські пороги. Хлопчика вразила сила, що несли в собі води Дніпра. В «Білій гвардії» Булгаков дуже точно відтворив ту картину, що назавжди залишилася в його пам’яті: «Стрімкі стіни… переходили в берегові гаї… кучеряві по березі великої ріки, що йшла туди, куди навіть із міських висот не вистачає око, де сиві пороги, Запорізька Січ, і Херсонес, і далі море». Після цієї екскурсії, незважаючи на заборони, часто один качався на байдарці по Дніпрові. Це захоплення Булгаков передав героєві «Білої гвардії» Николке. Николка любив вечорами сидіти в густих заводях і вигинах » старого — ріки» і спостерігати за зірками. Часто він бачив, як блискав електричний білий хрест у руках громаднейшего Володимира на Владимирській гірці

Михайло Булгаков любив підніматися нагору по Андріївському спуску, доходити до найвищої крапки й звідти дивитися на дахи багатоповерхових будинків і купола церков, на вулиці, провулки й площі. Так і Николка вечорами довго любувався своїм містом, за що його іноді лаяли. «Я тільки дійшов би до площі в Андріївської церкви, — просительно говорив він сестрі, — і звідти подивився б і послухав. Адже видний весь Поділ».

Київ був з М. А. Булгаковим завжди. Це місто відбите в багатьох його добутках. Місто — в «Білій гвардії». Батьківщина Максутова — в «Театральному романі». В «Майстру й Маргариті» — опис «весняних розливів Дніпра» і «сонячних плям, що грають весною на цегельних доріжках Владимирської гірки,» — пейзажі, до яких був байдужий нічого не розуміючий Поплавский, за що й був покараний Воландом.

Булгаков любив Київ так ніжно й жагуче, який буває тільки перша, світла любов. Почуття це не змогли затьмарити самі прекрасні міста й екзотичні куточки на землі. «Ах, які зірки на Україні. От сім років майже живу в Москві, а все — таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити обриви, занесені снігом, Дніпро… Немає гарніше міста на світі, чим Київ. Эх, перлина — київ!» — скаже він у нарисі » Київ — Місто».