kayattya j spokuta v romani dostoyevskogo zlochin i pokarannya dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Дотепер критики й літературознавці сперечаються про мотиви злочину Родіона Раскольникова — головного героя роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання».

Як багато видатних російських письменників, Достоєвський уже в першому своєму романі «Бідні люди» торкнувся теми маленької людини, що живе своїм внутрішнім життям в умовах, що грубо зневажають достоїнство людини. Соціальна тема, тема бідних людей», «принижен і ображених», була продовжена автором в «Злочині й покаранні» Проблема злочину розглядається практично в кожному добутку Ф. М. Достоєвського. Письменник говорить про злочин у загальнолюдському плані, порівнюючи такий погляд з різними популярними в той час соціальними теоріями. В «Некрапці Незвановой» сказано: «Злочин завжди залишиться злочином, гріх завжди буде гріхом, на який би ступінь величі не підносилося порочне почуття». У романі «Ідіот» Ф. М. Достоєвський затверджує: «Сказане «не убий!», так за те, що він убив, і його вбивати? Ні, це не можна». Але роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» практично повністю присвячене аналізу соціальної й моральної природи злочину й того покарання, що за ним піде. Це роман «Злочин і покарання».

У листі М. Н. Каткову Ф. М. Достоєвський повідомляв: «Пишу роман про сучасний злочин». Дійсно, злочин для письменника стає однієї з найважливіших прикмет часу, сучасним явищем. Причину цього письменник бачить у падінні суспільної моральності, що було наприкінці XIX століття очевидним. Валять старі ідеали, на яких було виховано не одне покоління російських людей, життя породжує різноманітні соціальні теорії, що пропагують ідею революційної боротьби за прекрасне світле майбутнє (згадаємо хоча б роман Н. Г. Чернишевського «Що робити?»). У сформований уклад російського життя активно проникають елементи буржуазної європейської цивілізації й — що саме головне — російське суспільство починає відходити від багатовікової традиції православного погляду на мир, популярним стає атеїзм

Одну за іншою розкриває письменник перед нами картини безпросвітної вбогості. Місцем дії Достоєвський вибрав саму брудну частину Петербурга, клоаку столиці. Штовхаючи свого героя на вбивство, Ф. М. Достоєвський прагне усвідомити причини того, чому у свідомості Родіона Раскольникова виникає настільки жорстока ідея. Звичайно, його «середовище заїло». Але заїла вона й бідну Сонечку Мармеладову, і Катерину Іванівну, і багатьох інших. Чому ж не стають убивцями вони? Справа в тому, що корінь злочину Раскольникова лежать набагато глибше. На його погляди величезний вплив робить популярна в XIX столітті теорія існування «сверхлюдей», тобто таких людей, яким дозволено більше, ніж звичайній людині, «тремтячої тварини», про яку міркує Розкольників. Відповідно, і сам злочин Родіона Раскольникова розуміється письменником набагато глибше. Зміст його не тільки в тім, що Розкольників убив бабу — процентщицу, але ще й у тім, що він сам дозволив собі це вбивство, загордився себе людиною, якій дозволено вирішувати, кому жити, а кому немає.

Розкольників порушив одну з найважливіших християнських заповідей «Не убий!» На думку Достоєвського, вершити людські долі здатна тільки Бог. Отже, Родіон Розкольників ставить себе на місце Бога, подумки дорівнює себе до нього. Що ж це спричиняє? Достоєвський не сумнівався, що тільки Бог, Христос повинен бути моральним ідеалом людини. Заповіді християнства непорушні, і шлях наближення до ідеалу полягає у виконанні цих заповідей. Коли Родіон Розкольників ставить на місце Бога себе, він сам починає створювати для себе й певну систему цінностей. А це значить, що він дозволяє собі всі й поступово починає втрачати всі кращі якості, зневажаючи загальноприйняті моральні норми. Достоєвський не сумнівається: цей злочин не тільки його героя, але й багатьох людей цієї епохи. «Деїзм дав нам Христа, тобто до того високе подання людини, що його зрозуміти не можна без благоговіння, і не можна не вірити, що це ідеал людства віковічний. А що дали нам атеїсти?» — запитує Росію Достоєвський, і сам відповідає: теорії, які породжують злочин, тому що атеїзм неминуче приводить до втрати морального ідеалу, Бога вчеловеке.

До атеїзму може прийти лише людина, що живе розумом. Розкольників — студент, що свідомо відгородив себе від нормального життя, від людей, і в його кімнаті — могилі все сприяє приглушенню почуттів і пропасній роботі думки. Отже, на думку Достоєвського, розумне життя людини повинна бути підлегла почуттю, інакше суспільству не уникнути злочинів

Достоєвський освітив хворі сторін сучасного йому суспільства й намалював живі картини росіянин дійсності. Створені автором образи перейняті духом протесту проти соціальної несправедливості, проти приниження людини й вірою в його високе покликання. Ф. М. Достоєвський не сумнівається, що сучасні злочини є наслідок неправильного життя людей. У світі царює зло, ненависть, люди принижені, їхнього почуття втаптываются в бруд. Як же боротися зі злочинами? У жодному разі не насильством! Зло завжди буде породжувати зло, а тому необхідно шукати моральні шляхи зміни людини. Достоєвський створив велике полотно безмірних людських борошн, страждання й горя, пильно й проникливо вдивлявся в душу «маленької людини» і відкрив у ньому покладу духовной щедрості

Чітко розуміючи, що Розкольників — убивця, ми все — таки не перестаємо йому співчувати. Розуміємо, що покарання неминуче, так що ж тоді для Достоєвського покарання? На думку письменника, юридичне покарання, таке, як воно здійснюється в суспільстві, не має змісту. Саме по собі воно може лише викликати почуття ще більшої озлобленості. Покаранням для героїв Ф. М. Достоєвського стають борошна совісті, відчуття постійної моральної незадоволеності своїм учинком. Людина приходить до очищення тільки тоді, коли він знову знаходить Бога й усвідомлює моральний ідеал. Це можливо тільки в тому випадку, коли злочинець знаходить у собі сили для спілкування з людиною, що може цей моральний ідеал виявити. Для Раскольникова такою людиною стає Соня

Зробивши вбивство, що повністю повинне було бути виправданим «теорією», Розкольників почуває себе відділеним від матері, сестри, не може знайти в собі сили спілкуватися з ними на рівні. Чому? Справа в тому, що сам Розкольників усвідомлює себе злочинцем, людиною, що не має більше права на нормальне життя. Але це породжує ще один злочин: Розкольників фактично вбиває свою матір. Злочин ніколи не відбувається лише один раз, воно завжди спричиняє нові злочини. Не випадково, задумавши одне вбивство, Розкольників відразу робить два. Точніше, навіть три: він «змушений» убити вагітну Лизавету.

Читача мучить питання: чи може злочинець повернутися до нормального життя? Може, затверджує Достоєвський, якщо пройде через довгі фізичні й моральні страждання, якщо зможе відмовитися від тих «теорій», які сам для себе створив. Таким був шлях Раскольникова.