Картини природи в поемі М. Ю. Лермонтова «Мцыри» мають важливе значення. Мир, у якому живе герой, — це монастир, задушливі келії, в’язниця, як уважає юнак. Природа Кавказу — це той мир, куди він прагне, незвичайно яскравий і прекрасний

Ти хочеш знати, що бачив я

На волі? — Пишні поля,

Пагорби, покриті вінцем

Дерев, разросшихся навкруги…

…Я бачив гірські хребти,

Вигадливі, як мрії…

Мцыри відчув у своїй душі гармонію із природою. Вона дає йому сили, щиросердечний спокій, гірські потоки вгамовують спрагу. «Навкруги мене цвів Божий сад», — говорить юнак. Припавши до землі, він немов чує голосу птахів і дерев, що шепотять йому «про таємниці неба й землі». Він єдиний із природою, причому з бурхливої, заколотної, що підкреслює внутрішню силу його характеру. У грозу всі ченці лежали ниц перед вівтарем, а Мцыри не боїться непогоди:

…ПРО, я як брат

Обійнятися з бурою був би радий!

Очами хмари я стежив,

Рукою блискавки ловив…

Скажи мені, що серед цих стін

Могли б дати ви мені замість

Тої дружби короткої, але живий

Меж бурхливим серцем і грозою?..

Коли він збивається зі шляхи, він у нестямі ридає, упавши на землю. Але він не бажає «допомоги людський», почуваючи себе чужим для людей, але те саме що степовий звір

Кульмінацією єдності Мцыри й природи можна вважати його двобій з барсом. Він почуває себе такими ж хижаками, диким звіром:

И я був страшний у цю мить;

Як барс пустельний, злий і дикий,

Я полум’янів, верещав, як він;

Начебто сам я був породжений

У сімействі барсів і вовків

Під свіжим пологом лісів

Але людині неможливо жити тільки в гармонії із природою. Мцыри повинен повернутися в реальний мир людей, де він і гине. Він просить поховати його в саду, під кущами білих акацій, щоб хоча б умерти у світі й гармонії із природою, що дає йому місце останнього притулку

Сияньем блакитного дня

Упьюся я в останній раз

Звідти видний і Кавказ!

Бути може, він зі своїх висот

Привіт прощальний мені надішле…