Картини природи в поемі М. Ю. Лермонтова «Мцыри» мають важливе значення. Мир, у якому живе герой, — це монастир, задушливі келії, в’язниця, як уважає юнак. Природа Кавказу — це той мир, куди він прагне, незвичайно яскравий і прекрасний
Ти хочеш знати, що бачив я
На волі? — Пишні поля,
Пагорби, покриті вінцем
Дерев, разросшихся навкруги…
…Я бачив гірські хребти,
Вигадливі, як мрії…
Мцыри відчув у своїй душі гармонію із природою. Вона дає йому сили, щиросердечний спокій, гірські потоки вгамовують спрагу. «Навкруги мене цвів Божий сад», — говорить юнак. Припавши до землі, він немов чує голосу птахів і дерев, що шепотять йому «про таємниці неба й землі». Він єдиний із природою, причому з бурхливої, заколотної, що підкреслює внутрішню силу його характеру. У грозу всі ченці лежали ниц перед вівтарем, а Мцыри не боїться непогоди:
…ПРО, я як брат
Обійнятися з бурою був би радий!
Очами хмари я стежив,
Рукою блискавки ловив…
Скажи мені, що серед цих стін
Могли б дати ви мені замість
Тої дружби короткої, але живий
Меж бурхливим серцем і грозою?..
Коли він збивається зі шляхи, він у нестямі ридає, упавши на землю. Але він не бажає «допомоги людський», почуваючи себе чужим для людей, але те саме що степовий звір
Кульмінацією єдності Мцыри й природи можна вважати його двобій з барсом. Він почуває себе такими ж хижаками, диким звіром:
И я був страшний у цю мить;
Як барс пустельний, злий і дикий,
Я полум’янів, верещав, як він;
Начебто сам я був породжений
У сімействі барсів і вовків
Під свіжим пологом лісів
Але людині неможливо жити тільки в гармонії із природою. Мцыри повинен повернутися в реальний мир людей, де він і гине. Він просить поховати його в саду, під кущами білих акацій, щоб хоча б умерти у світі й гармонії із природою, що дає йому місце останнього притулку
Сияньем блакитного дня
Упьюся я в останній раз
Звідти видний і Кавказ!
Бути може, він зі своїх висот
Привіт прощальний мені надішле…