jogo virshiv charivna nasoloda analiz elegii zhukovskogo vechir zhukovskij u a - Шкільний Всесвіт

Предметом роздумів поета стає душа, піддана тривогам і турботам суспільства, що випробовує його вплив, але завжди спрямована до таких початків життя, які вище й значно чистіше життєвих інтересів і мирської суєти. Тим самим Жуковський у своїй замисленій самоті як би піднімає над прозою життя й звертається до безумовних цінностей, вільним від стороннього втручання й відволікаючої гри сиюминутных страстей. Нарешті, залишаючись наодинці із природою, він знаходить у ній мовчазного й співрозмовника, що слухає йому,, чиє внутрішнє життя настільки ж таємниче й рухлива, як і його власна

Найбільш повним і глибоким вираженням цих художніх шукань стала знаменита елегія «Вечір». У вірші передане світовідчування людини нової епохи, що почав розуміти, що «почестей исканье», спрага слави, успіх у світлі або в жінок, що доставляють часті задоволення й тішать самолюбство, — усього лише минущі й тлінні блага, а призначення людини у світі незмірно вище й значніше.

Вірш розгортається як єдина «музична» тема, відповідно потоку переживань, що нахлинули на автора. Поетичне натхнення природно народжувалося із вражень від природи. Але для того, щоб так описати внутрішнє життя, треба було перетворити поетичну мову

Жуковський, описуючи природу, прагне не тільки її одушевити, знайти в образах природи співзвучне своїй душі, але й передати через них саме своє, особисте сприйняття й конкретне психологічне переживання

Елегія «Вечір» починається описом струмка:

Струмок, виющийся по світлому піску

Як тиха твоя гармонія приємна!

З яким блискотінням котишся ти в ріку!

Жуковського зовсім не цікавить, широкий або вузький струмок, глибокий він або крейда. Він відволікається від так званих предметних ознак, але його залучають ознаки емоційні, що впливають на душу: «тиха… гармонія», «блискотіння». Прямі значення слова в Жуковського майже не вживаються. «Тиха… гармонія» — це й позбавлена тривог, безтурботна, і умиротворена, що доставляє розчулення, внутрішнє задоволення (вона «приємна»).

Створюючи картини природи, поет говорить одночасно про свої переживання й передає настрій, яким охоплена його душа. І ми розуміємо, що не тільки струмок володіє «тихої… гармонією», але й душу поета в цю мінуту «світла» (навіть предметні епітети, втягуючись у словесний потік, одержують емоційне фарбування) і «гармонічна». Вона підлога на «гармонією» і «блискотінням».

Зовнішній мир став не чимсь стороннім поетові, не у своєму «загальному» значенні, але побаченим у момент духовного злиття із природою, у момент пробудження поетичного натхнення. Недарма відразу ж після опису струмка Жуковський звертається до своєї музи: «Прийди, про муза благодатна…»

Завдяки Жуковському почуття заговорило в російської поезії легко й вільно.

Жуковський розбудив сховані в слові емоційно — значеннєві відтінки й так організував поетичну мову, що від початку до кінця вірш звучав безперервною піснею, підтримуваної загальними мотивами, що скріплюється повторами, асоціаціями, питальними й окличними інтонаціями

Назва вірша сталася символічним: вечір природи обернулася «увечері» душі, а картина природи перетворила в «пейзаж душі».