ІСТОРІЇ ТА СУЧАСНОСТІ УКРАЇНИ

Досліджено значення теоретичного та методичного внеску засновника Інституту біографічних досліджень НБУВ доктора історичних наук, професора В. С. Чишка (1951-2003) у розвиток одного з провідних напрямів біографістики —Підготовку біографічних довідкових видань. Розкрито значення монографії В. С. Чишка «Біографічна традиція і наукова біографія в історії і сучасності України» (1996), у якій вперше в українській історіографії висвітлено історію розвитку довідкової біографістики в Україні, проаналізовано формування науково-методичних засад біографічної довідкової справи, окреслено сучасні проблеми вітчизняної довід­кової біографістики та перспективи її розвитку.

У 1996 р. у Києві вийшла друком монографія В. С. Чишка «Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України» [1]. У ній уперше в українській історіографії об’єктом дослідження стала біографія як історико-культурне явище в історії та біографістика як окрема спеціальна історична дисцип­ліна, її історія та методологія [1, с. 9]. Саме це дослідження оста­точно затвердило за біографістикою статус спеціальної історич­ної дисципліни.

Серед надбань автора слід назвати ретельний аналіз зв’язку історії та історіографії біографічного жанру в Західній Європі. Особливий інтерес становлять погляди автора на тяглість біог­рафічних традицій в історико-культурному контексті Європи від античності до XIX ст. Варто лише наголосити, що вчений пов’язує розвиток теорії біографії в європейських країнах із нашою спільною історико-культурною спадщиною, яка бере

41

Початок від давніх цивілізацій і логічно розвивається разом із новими науками про людину (соціологія, психологія, філосо­фія тощо). Поза увагою дослідника не залишилися складні та суперечливі процеси розвитку історико-біографічних дослі­джень і формування теоретико-методологічних засад біографі-стики в тоталітарних суспільствах, яким був колишній СРСР.

Ґрунтовний аналіз зазначеного вище дав змогу досліднико­ві викласти проблеми формування біографістики та розвитку історико-біографічних досліджень в Україні, починаючи з найдавніших часів до початку ХХІ ст., дати визначення і зміст біографістики як наукової дисципліни, визначити її об’єкт, предмет та методи дослідження [1, с. 6, 193]. У цьому контексті В. С. Чишко розглядав біографію як історико-літературний жанр, а біографістику як історико-біографічний напрям [1, с. 49]. Безперечно, заслуговують на увагу його погляди на кла­сифікацію біографічних джерел як видів літературної та нау­кової творчості, а також міркування щодо взаємозв’язку біог­рафії з історичним джерелом та історіографічним фактом.

Серед інших питань, важливих для розвитку біографісти-ки, вчений привертав увагу до біографічних довідкових видань («Словниково-Біографічна Діяльність»), які він справедливо назвав Другим Напрямом Біографістики[1, с. 49] та окреслив низку проблем, пов’язаних із ними. Міркування В. С. Чишка щодо біографічних довідкових видань розпорошені по різних розділах монографії та розглядаються в контексті історіогра­фічних, теоретичних та інших проблем. Але всі вони загалом дають загальне уявлення щодо поглядів ученого на цей вид видань, перспективи розвитку та сукупність питань, що пос­тають перед науковцями, які працюють у цьому напрямі біог-рафістики. Один розділ монографії (4-й) було повністю присвя­чено Українському біографічному словникові (далі УБС), його концепції та теоретико-методологічним питанням, пов’язаним із його підготовкою та виданням [1, с. 129—159].

В. С. Чишко наголошував, що світова (це справедливо і для української історіографії. – С.Л.) історіографія біографії недо­статньо звертає уваги на таке явище, як біографічні словники, їхні концепції, методологію та методи, що відображають роз­виток наукових підходів до біографії як об’єкта репрезентації [1, с. 34].

Він датував зародження систематичної «Біографічно–Словникової» («словникова біографія», «словниково-біографічна

42

Справа» [1, с. 85], «довідково-пошукові види наукової продук­ції» [1, с. 168]) роботи ХУШ-початком XIX ст.. В історії біогра­фії це період, пов’язаний із становленням наукових засад біог-рафістики [1, с. 162]. Україна починає брати участь у процесі теоретичного осмислення біографічної творчості лише в другій половині XIX ст., сприймає теоретичні досягнення західноєвро­пейської культури, з одного боку, та російської — З іншого, роз­виваючись на межі культурних впливів цих різних традицій та формуючи власну. «Біографія розглядається як історичне дослі­дження. Історико-біографічні дослідження концентруються на історичних нарисах як описовій формі репрезентацій особистос­ті, що наслідують риси історико-біографічного оповідання, а також на створенні біографічних словників» [1, с. 167]. Це ви­являється, передусім, у виникненні в західній культурі не лише універсального, а й національного біографічного словника як форми національної свідомості.

Друга половина XIX ст. в Російській імперії була позначена подальшим розвитком наукових знань, становленням методо­логії та методики в художній та науковій біографії як самос­тійних жанрах, розвитком словникових форм біографії. У пер-сонологічних дослідженнях домінував історико-біографічний нарис та історичний портрет. Разом вони виконували функції патріотичного виховання національної свідомості. Саме тоді, на думку В. С. Чишка, виникли нові форми біографії — «нау­ково-довідкова» та «словникова» [1, с. 168].

На підтвердження тези щодо генезису біографії та її прак­тичного втілення у різноманітних довідкових виданнях в Укра­їні вчений подав ґрунтовний аналіз біографічних видань, що з’явилися в цей час у Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, Черніго­ві, Ніжині. Найбільш значущими з них були видання Г. М. Геннаді, Г. О. Мілорадовича, М. Ф. Комарова, І. Ф. Павлов-ського, М. Я. Арістова та інш. Їхньою особливістю є те, що вони були присвячені видатним діячам не лише загальнодержавного або загальноукраїнського масштабу, а й визначним особам ре­гіонального рівня.

Незважаючи на активізацію культурно-просвітницького процесу того часу в Україні, наявні наукові сили, об’єктивні умови для створення власної біографічної енциклопедії ще не сформувалися. Та свою роль і завдання, що стояли перед укра­їнськими науково-громадськими організаціями в тогочасних умовах, вони виконали: було закладено науково-методичну та

43

Джерелознавчу базу для подальшого розвитку української нау­ки. Повною мірою це стосується і біографістики.

Соціально-політичні умови розвитку України у складі Ро­сійської імперії визначили також той факт, що теоретичні пра­ці з питань національної біографії як жанру як на той час, так і, тим більше, після утвердження радянської влади в Україні, з’являлися вкрай рідко. Це твердження, насамперед, стосуєть­ся теоретичних праць зі «словникової діяльності» [1, с. 113].

Специфікою радянського періоду розвитку біографістики (біографіки) було створення системи універсальних енцикло­педій. Водночас, ідеологічний тиск, особливо сильний у респу­бліках СРСР та нівелювання національних особливостей набу­ли катастрофічного характеру: біографічно-словникова діяль­ність національних республік була обмежена універсальною енциклопедичною формою з біографічними блоками. Існуюча система дозволяла враховувати лише канонізований режимом особовий персональний реєстр, в якому цілі пласти історичних осіб були викреслені [1, с. 170].

В. С. Чишко навів приклади біографічних довідників, що вийшли в Радянській Україні, дав їхню загальну оцінку: «Іде­ологія радянської історіографії дозволяла винятково дозоване подання про видатних українських діячів в різних енциклопе­дичних виданнях, та й то з огляду на їх громадсько-політичні погляди. Згадка про тих, хто працював на благо української національної ідеї, не допускалася взагалі ні в чому» [1, с. 129].

Після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності почався період активізації науково-біографічної діяльності. Її особливістю стала концентрація уваги науковців на особах політичних і державних діячів козацького минулого, предста­вниках національного відродження, діячах доби визвольних змагань, репресованих діячах науки та культури тощо. Настав час відновлення історичної справедливості для багатьох «забу­тих діячів», відродження їхніх імен і розгортання системних біографічних досліджень. Тому особливого значення для ство­рення біографічних довідників різних видів і типів набули критерії відбору персоналій. На сторінках книги В. С. Чишко приділив їм особливу увагу [1, с. 141—143].

Ще однією особливістю сучасності є розвиток історико-краєзнавчих досліджень (або історичної регіоналістики), де значне місце посідають біографічні дослідження та поява різ­номанітних біографічних регіональних словників. Загалом

44

Вони закладають міцну змістовну джерельну та наукову базу для майбутнього «теоретичного злету біографістики» [1, с. 127]. Серед іншого, В. С. Чишко наголошував важливість створення «повних»(під повним або «повноціннимНауково–БіографічнимСловником»Автор розумів «повноту»Охоплення на його сторінках певного кола осіб) довідкових біографічних видань для узагальнюючих історико-соціологічних досліджень про соціальний та національний склад суспільства [1, с. 129].

Поряд із позитивними явищами, як-то: попит суспільства на біографічні довідкові видання, стрімке зростання їхньої номенклатури, обсягів та кількості, кількості центрів підгото­вки видань у регіонах України, — В. С. Чишко зазначав і деякі приховані, небажані для біографістики тенденції. Передусім — Явне зростання популяризаторства наукових знань без їхньої глибокої розробки, втрату науковості. Тому дуже важливим завданням на сучасному етапі розвитку біографістики постає розробка наукових засад історичних біографічних досліджень і коректного розмежування з біографічним жанром літератури, не гублячи при цьому історичної правди. Тобто, необхідно зо­середити зусилля науковців на створенні загальної теорії біог­рафії як підґрунтя для прискореного розвитку різноманітних біографічних досліджень. Це також буде сприяти створенню національного біографічного словника.

Зокрема, на думку В. С. Чишка, на сучасному етапі розвитку історичної науки внутрішні тенденції біографічної галузі знань вимагають «нового теоретичного прориву» [1, с. 175]. Відтак, закономірно, що серед його ідей особливе місце посіла постанов­ка проблемних питань, що безпосередньо стосуються створення національної біографії, а також значення, місця та ролі націона­льного біографічного словника та різноманітних регіональних і тематичних словників у розвитку національної свідомості. Вче­ний твердив, що нові завдання вимагають створення теоретич­них та науково-практичних засад цього напряму біографістики.

На сторінках монографії В. С. Чишко наголошував особливу актуальність підготовки біографічних словників та національ­ного біографічного словника [1, с. 127, 131, 167, 171]. На його думку, для реалізації ідеї створення національного біографічно­го словника необхідно розробити загальні теоретичні засади, визначитися з вибором спеціальної методології та методики іс­торико-біографічних досліджень. Актуальність розвитку цього напряму біографістики потребує від науковців цілеспрямованої

45

Праці як над формуванням теоретико-методологічних засад української біографістики, так і створенням джерельної бази біографічних досліджень.

Серед теоретичних напрацювань В. С. Чишка щодо біографі­чних довідкових видань є визначення деяких понять, пов’яза-них із ними. «Науково-довідкова та словникова форма біогра­фії», за В. С. Чишком, є результатом розвитку інтегрованих форм біографії, які виникають як результат розвитку біографіч­них методик та наближення їх до історичних персонологічних досліджень. Із надзвичайно великої кількості довідково-пошукових видів наукової продукції виникає «довідкова форма біографії»: словники, покажчики, хроніки, переліки, біобібліо­графії, біографічні коментарі тощо.

За структурою та функцією історико-біографічного знання наукові дослідження з біографістики В. С. Чишко запропонував поділити на декілька видів. До довідково-допоміжних видів він зарахував некрологічні підвиди біографії, словники та покаж­чики, біографічний коментар, біобібліографію [1, с. 176]. Вче­ний сформулював визначення словникової форми біографії.

«Словникова Форма Біографії (функція – особа серед інших осіб в історії духовної та матеріальної культури) передбачає акумуляцію формалізованих даних про персональні ряди Ви­датних Діячів (далі по тексту монографії він розширив це по­няття та виділив діячів різних рівнів – С.Л.), короткий виклад усього життя особистості, науковий аналіз та відбір біографіч­них фактів, якісно значимих для історії, культури, науки. Во­на відображає лише соціально важливі факти особистого внес­ку та включає оцінку важливості особи для людства та бібліог­рафію його праць» [1, с. 168].

Узагальнимо та перерахуємо основні, на наш погляд, пи­тання щодо зазначеної теми, які опрацював В. С. Чишко в своїй праці:

– виділення «словникової» біографічної діяльності в окремий напрям біографістики;

– створення теоретико-методологічних засад щодо підго­товки «словниково-біографічних» видань;

– визначення поняття «національного» біографічного слов­ника. Автор справедливо наголошував необхідність на початко­вому етапі на теоретичному рівні визначитися з поняттям «Наці­ональний Біографічний Словник». Він вважав, що дискусійними залишаються також питання, пов’язані зі специфікою створен-46

Ня Біографічного Й одночасно Національного Словника, до кола яких належать: а) розробка системи критеріїв українського на­ціонального біографічного словника з огляду на специфічні умо­ви державного та національного розвитку культури; б) класифі­кація осіб за видами соціальної діяльності та зв’язками з істори­чними процесами; в) визначення хронологічних меж словника; г) визначення територіальних меж словника (автор також засто­совував визначення «територіальний» та «етнічний», «націона­льно-етнічний» і «державно-політичний» принципи побудови словника) [1, с. 132]; д) визначення поняття «категорійність» щодо словників;

– визначення поняття «джерельна база» словника та її створення: «…створення джерелознавчої бази національної біо­графії та поєднання баз даних національної біографії і бібліог­рафії, які мають проводитися з використанням методик джере­лознавчого, історіографічного, археографічного, історико-генеа­логічного, історико-географічного та історико-етнографічного аналізів» [1, с. 130].

Монографія «Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України» з’явилася друком у 1996 р. Але проблемами біографістики В. С. Чишко переймався ще раніше. Йому належить концепція Українського біографічного слов­ника, викладена в 1993-1994 рр. на сторінках низки наукових та науково-популярних видань [2-4]. Це дало змогу ознайоми­тися з проектом і взяти участь у його обговоренні широкому науковому і громадському загалу. Концепція та її окремі пози­ції одержали подальший розвиток у зазначеній монографії. В окремому розділі В. С. Чишко виклав систему поглядів на про­блему створення Українського біографічного словника, приді­лив значну увагу теоретико-методологічним питанням УБС, його підготовці та виданню. Загалом все це дало змогу авторові висловити в монографії науково обґрунтовані думки щодо ме­тодологічних основ біографістики як галузі історичної науки та перспектив її розвитку.