ideya strazhdannya j ochishhennya v romani dostoyevskogo zlochin i pokarannya dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

Ф. М. Достоєвський — найбільший письменник XIX в. Його добутку — шедеври світової літератури. У його творчості присутні риси, що відрізняють його стиль і змушують перечитувати його романи знову й знову. Головні теми творів Достоєвського — тема бунту, тема бідності й тема героя — індивідуаліста. Всі ці три теми синтезувалися в першому значному романі письменника — «Злочин і покарання».

Сюжет роману одночасно й простий, і дуже складний. «Це психологічний звіт одного злочину…Парубок, виключений зі студентів університету…і живучий у крайній бідності…, зважився разом вийти з кепського свого положення. Він зважився вбити одну бабу,…дающую гроші на відсотки» (Ф. М. Достоєвський). Але якщо вбивству присвячена лише перша частина роману, то в наступний п’яти Достоєвський показує кроки свого героя до покарання. Шлях Раскольникова лежить через страждання, але саме через них він знову знаходить віру в себе, у можливість «повного й могутнього життя». Однак страждає на сторінках роману не тільки він. Страждають всі навколишні його люди (Разумихин, мати, сестра, Соня). «Вони намагаються розгадати таємницю його трагедії. Усі почувають значущість його особистості, усі уражені протиріччями цієї особистості. Усі хочуть відгадати загадку його фатальної роздвоєності» (С. В. Белов).

Роздвоєність героя, болісне усвідомлення роз’єднаності з людьми млоїть і терзає Раскольникова. Внутрішньо залишаючись жертвою, він зараховує себе до розряду катів: уважає для себе можливим позбавляти людини життя. Описане в романі злочин — експеримент є наслідком створеної й вистражданої Раскольниковым теорії «двох розрядів». По його теорії, «звичайний» людина, переступивши закон, буде мучитися, герой же легко домовиться із совістю. Ця теорія виявляла простий спосіб перевірити себе (до якого розряду ти належиш) Раскольникову коштувало «усього лише» убити, щоб упевнитися, чи ставиться він до числа великих людей. Однак перевірка особистості привела його до невтішних результатів: ще до здійснення злочину він почав випробовувати найтяжчі страждання, а після случившегося совість довела його чи ледве не до божевілля

Покарання Раскольникова треба відразу ж за злочином. Він зі зростаючою силою відчуває важке й болісне почуття «розімкнення й роз’єднаності» з людством («Йому бридкі були всі зустрічні»). Найближчі люди (мати й сестра) виявляються нескінченно далекими, майже чужими йому («Мати, сестра, як любив я їх! Отчого тепер я їх ненавиджу? Так, я їх ненавиджу, фізично ненавиджу. Поруч себе не можу виносити»).

Розкольників не хоче визнати, що в результаті перевірки виявився лише жертвою. Він продовжує переконувати себе в тім, що дійсно ставиться до «незвичайного» людям. Однак події, що розвертаються, крок за кроком переконують його в правильності суджень

З метою показати розвінчання теорії Раскольникова Достоєвський уводить у тканину оповідання Свидригайлова й Лужина, що є «двійниками» Раскольникова. Він неприємно уражений, виявивши щось загальне між собою й Лужиным (обоє вони розумно знаходять жертву для досягнення своєї мети й при цьому теоретично обґрунтовують свій вибір), тому що ця людина викликає в ньому відраза, а від свого «двійника» в особі Свидригайлова (їх поєднує те, що обоє вони кинули виклик суспільної моралі) він із презирством отшатывается. Усвідомлюючи у Свидригайлове ідеал сильної, по його теорії, особистості, здатної переступити через чужі життя й через свою совість, Розкольників жахається. Побачивши життєвого підсумку Свидригайлова похитується віра Раскольникова в правильність своєї теорії. Він страждає, розуміє, що настільки, що залучала його колись мораль, «незвичайних» людей, спокійно, без каяттів совісті розрахунки, що будують свої, на крові інших, нічим не відрізняється від нелюдської моралі, відкрите исповедуемой і щодня застосовуваної на практиці людьми з панівного класу, настільки зневажуваного їм

Спростування раскольниковской ідеї росте, підсилюється й, нарешті, перемагає під дією моральної сили головної героїні роману Соні Мармеладовой. Задавлена бідністю, вона змушена була піти по жовтому квитку. Однак, на відміну від багатьох, що стали на цю стежку, вона зберігає в собі духовні цінності й моральні ідеали. Соня страждає, але не скаржиться. Вона погубила себе, але чи врятувала вона кого — небудь (адже Мармеладов і Катерина Іванівна однаково вмирають)? Для Раскольникова доля Соні — це безглузда, нічого не міняє й нічого не жертва, що виправляє. Але, бачачи її страждання і її горе, він, «припавши до підлоги, поцілував її ногу». «Я не тобі поклонився, я всьому стражданню людському поклонився», — говорить він їй. Соня з’являється в романі втіленням авторського ідеалу християнської любові, жертовного страждання й смиренності

Для неї не існує питання про те, що робити Раскольникову: «Що робити? Устань! Мабуть зараз, цю мінуту, стань на перехресті, поклонися, поцілунок землю, що ти опоганив, а потім поклонися світла, на всі чотири сторони, і скажи всім, уголос: «Я вбив!»; «Страждання прийняти й надолужити себе, от що треба!». Соня відмінюється перед великим змістом буття (іноді навіть недоступним її розуму, але відчува_ завжди нею). У самовіддачі Соні, у її служінні людям немає границь, немає перешкод для прояву своєї особистості

Розкольників треба раді Соні і йде на Сінну площу, щоб поцілувати землю, але не зі смиренністю, а зі злістю в серце. Устав від постійної тривоги, від допитів Порфирія Петровича, Розкольників припадає до ґрунту. Однак до щирого каяття ще далеко.

Прихід Раскольникова з винної — аж ніяк не відмову головного героя від своєї теорії. І хвороба «ураженої гордості», що осягла його в Сибіру — це лише розчарування в собі («Але ті люди винесли свої кроки, і тому вони праві, а я не виніс, і, стало бути, я не мав права дозволити собі цей крок»). Страждання його тривають і вдалині від «великого життя Петербурга».

Сон, приснившийся Раскольникову в посиланні, як і три попередніх, має велике значення в розвінчанні ідеї Раскольникова. Сон про «нечувану й небаченої моровой виразці», від якої «всі й усе гинуло» — це не що інше, як втілена в життя теорія «двох розрядів» («усе повинні були загинути, крім деяких, досить деяких вибраних»). Розкольників жахається, розуміючи, що побачив мир, у якому всіма опанувала його теорія й «кожний думав, що в ньому одному полягає істина». Він розуміє, що неможливо життя з пануючої в ній теорією «двох розрядів». Сон доводить теорію Раскольникова до логічної межі

Остаточна ж відмова від теорії здійснюється за допомогою любові й віри. До Раскольникову прийшла любов. «Як це трапилося, він і сам не знав, але раптом щось як би підхопило його і як би кинуло до її ніг. Він плакав і обіймав її коліна». Перемогла сама правда, і Розкольників зрозумів, що тепер у його житті вже не буде місця ніяким теоріям і ідеям. «Їх воскресила любов, серце одного містило нескінченні джерела життя для серця іншого», і «на їхніх особах уже сіяла зоря оновленого майбутнього, повного воскресіння в нове життя».

Але як за свій злочин йому довелося заплатити найтяжчими стражданнями, так і нове життя «не даром же йому дістанеться, її треба ще дорого купити, заплатити за неї великим майбутнім подвигом». «І звичайно, свій великий подвиг Розкольників міг зробити тільки як Розкольників, з усією міццю й гостротою своєї свідомості, але з новою вищою справедливістю свого суду, на шляхах «ненасытимого жалю» до людини, відкритих йому Сонею. Такий майбутній подвиг міг бути тільки подвигом людинолюбства, а не ненависті, подвигом єднання, а не відокремлення» (К. Тюнькин).

И с цієї мінути в душі Раскольникова піде «історія поступового відновлення людини, історія поступового переродження його, поступового переходу з одного миру в інший». Він знову вертається до людей і прилучається до народного ґрунту

Ф. М. Достоєвський все життя болісно шукав шляхи своїх героїв до «широкого» і вільному буттю вільних людей і в той же час гостро й болісно усвідомлював, що йому не вдавалося їх знайти. От чому на останніх сторінках «Злочин і покарання» він, привівши Раскольникова до вирішального морального перелому в його долі, залишає його на порозі «нового життя».

Роман «Злочин і покарання» — роман на все часи. Його читають і перечитують як один із самих актуальних на сьогоднішній день. В образі Раскольникова Достоєвському вдалося відбити шукання й страждання багатьох людей. І саме за допомогою цього роману можна проникнути в душу російської людини, краще зрозуміти його.