ideya miru v romani epopei leva tovstogo vijna j mir tolstoi lev - Шкільний Всесвіт

У романі — епопеї Л. Н. Толстого «Війна й мир» ключовим є слово «мир». Воно втримується й у самій назві добутку. У якому значенні використовував його автор у назві? Питання виникає тому, що в сучасній російській мові існують два омонимичных слова «мир». У часи Толстого вони розрізнялися й на листі. Основні значення слова «мip», відповідно до словника В. Даля, минулого: 1) всесвіт; 2) земна куля; 3) всі люди, рід людський. «Мир» же вживався для позначення відсутності війни, ворожнечі, сварки. У добутку епізоди війни переміняються епізодами миру, тобто мирного часу. І на перший погляд здається, що в заголовку укладена одна антитеза: війна — мирний час і що слово «мир» варто розуміти тільки як антитезу слову «війна». Але в Толстого всі набагато складніше. Назва роману відбиває основні значення слова «мир». Крім того, навіть цими наведеними вище значеннями не вичерпується вживання слова «мир» вромане.

Насамперед для Толстого важливо було показати, що людина не є тільки представником того або іншого національно — історичного, соціального, професійного миру; людина, по Толстому, — сам мир. Яскравість, пластичність зображення людини в «Війні й світі» засновані на принципі «людин — особливий мир». Найбільше в романі Толстого цікавить внутрішній мир Наташи Ростовой, князя Андрія, Пьера, князівни Марьи й інших близьких авторові героїв. Описуючи їхнє внутрішнє життя, Толстой використовує свій улюблений прийом, названий Н. Г. Чернишевським «діалектикою душі». У кожного толстовського героя свій мир, і навіть найближчі відносини між двома людьми не можуть об’єднати індивідуальні мири. Ідеально близькими показані в епілозі відносини між князівною Марьей і Миколою Ростовим, і все — таки в кожного з них було щось своє в житті, недоступне іншому. Князівна Марья не могла зрозуміти відносини Миколи із селянами і його любові до господарства. «Вона почувала, що в нього був особливий мир, жагуче їм улюблений, з якимись законами, які вона не розуміла». Але й Микола, у свою чергу, випробовував почуття подиву перед її щиросердечною чистотою, перед тим «майже недоступним» йому «піднесеним моральним миром, у якому завжди жила його дружина».

Зображення внутрішнього миру людини в Толстого сполучається із зображенням іншого, великого миру, частиною якого є його герої. У романі ми бачимо целую палітру мирів: мир Ростових, лысогорский мир, мир вищого світла, мир штабного життя, мир фронтового життя армії, мир народу. Таке розуміння миру асоціюється в романі з образом кулі. Мир — Куля з’являється як замкнута сфера, він має свої закони, необов’язкові в інший світах. У творі Толстого на героїв впливають різні мири зі своїми вимогами. Один мир нерідко ворожий іншому. В одному випадку людин, зливаючись із миром, залишається вільним і щасливим (у полоні Пьер попадає в мир народу, з’єднується з ним і кращає й чистіше; перед ним відкриваються щирі життєві цінності, він нарешті — те знаходить для себе пояснення життя і її змісту), в іншому — мир, далекий людської сутності героя, придушує його, позбавляє волі й робить нещасним. Прикладом цього може служити епізод з Наташей вопере.

Приїхавши в оперу, Наташа потрапила в далекий їй мир світла. Спочатку все, що відбувалося навколо її й на сцені, здавалося їй «так по — чудернацьки — фальшиво й ненатурально». Їй була нецікава опера, нецікаві люди, її що оточували, всі їй здавалося неприродним і вдаваним. Але от з’явився Анатоль Курагин, він звернув на неї увага. І отут чужий для Наташи мир став давити на неї, підкоряти її волю. Після третього акту «Наташа вже не знаходила этого (того, що відбувалося біля її) дивним. Вона із задоволенням, радісно посміхаючись, дивилася навколо себе». Наташе представили Анатоля, вона відчула, що дуже сподобалася йому й він їй почав подобатися. Отут мир світла вже повністю заволодів її почуттями й бажаннями. «Наташа повернулася до батька в ложу, зовсім уже підлегла тому миру, у якому вона перебувала». Після цього почалися всі прикрості й страждання в житті Наташи.

Підпорядкування миру світла Наташи відбулося не саме по собі, усе трапилося не без участі Элен Безуховій і, звичайно, Анатоля Курагина, головних і в той же час типових представників цього мира

Взагалі всі герої «Війни й миру» діляться на людей миру й людей війни. Люди миру — це князь Андрій, князівна Марья, Пьер, Ростови — до них тягнуться інші, і вони здатні поєднувати людей навколо себе. Князя Андрія в полицю солдати дуже любили й кликали «наш князь». Під час Бородінського бою на батареї Раєвського солдати теж прив’язалися до Пьеру, впустили його у свою дружну родину й називали «нашого пана». Разом люди миру становлять силу об’єднання, який протистоїть сила роз’єднання, що складає з людей війни, таких, як Анатоль, Василь і Элен Курагины, Друбецкие й ін. Ці персонажі Толстого нездатні створювати свої мири. Кожний з них за себе, кожний звик тільки використовувати людей, його навколишніх, кожний увесь час намагається що — небудь урвати, кожний зайнятий тільки своїми інтересами, інтригами, і йому немає справи до інших. І в мирний час ці люди перебувають у стані війни. Вони постійно воюють за свої інтереси. Часто люди війни руйнують круглі мири інших людей. Вони уриваються й приносять багато горя й страждань людям миру. Досить згадати, скільки неприємних мінут, розчарувань принесла Элен у життя Пьера і як фатальним образом вплинув Анатоль на життя Наташи й князя Андрія. Сили роз’єднання здатні діяти й у більшому масштабі. Інтриги, авантюри, боротьба за вигоду, прагнення що — небудь урвати для себе приводять до руйнувань у світовому масштабі, вони приводять до війни народів, що знищує не тільки маленькі мири людей, але й руйнує великий мир. Наполеонівські війни 1805 і 1812 років викликані силами роз’єднання, на чолі яких стояв сам Наполеон, злий геній, заради особистої слави, свого самолюбства, для задоволення свого егоїзму здатний жертвувати чужими життями, убивати ні в чому не винних людей, стирати з особи землі міста й цілих народів. Захоплена «наполеонівською ідеєю» Росія була залучена в кампанію 1805 року через боротьбу інтересів у вищих урядових шарах суспільства. Війна 1805 року була абсолютно непотрібної й незрозумілої для російського народу, для російського солдата. В Аустерлицком бої прості солдати не знали, заради якої мети вони борються, не розуміли, за кого вони вмирають, тому сили російського народу не об’єдналися, і бій був ганебно програний

Війна — це завжди руйнування, але, як це ні парадоксально, і на війні можливе об’єднання. Вітчизняна війна 1812 року — це приклад об’єднання всіх націй, усього народу перед найбільшою небезпекою. Солдати поєднуються один з одним, офіцери із солдатами, і тоді бої обов’язково виграються. Адже тільки всім разом можна перемогти ворога. Полк князя Андрія, батарея Раєвського сприймаються як більші дружні родини, де один за всіх і все за один. Вся Росія об’єдналася й перемогла Наполеона

Так, люди здатні поєднуватися в екстремальних ситуаціях, перед особою небезпеки. Але небезпека проходить, і знову починається боротьба людей один з одним за спадщину, за кар’єру, за владу; війна роз’єднує їх. У цьому причина песимізму Толстого. Люди ще не навчилися єднання в мирний, спокійний час, не вміють жити «усім миром». Від миру окремої людини через об’єднання із близькими людьми до загального єднання людей і потім до єднання із природою, з усіма. Ідея миру для Толстого є Одной з головних у романі. Основне значення слова «мир» тут — це ідея загального єднання

Щастя, по Толстому, може бути знайдено лише в гармонії з усім миром: з іншими людьми, із природою, із всесвіту, Від миру окремої людини через об’єднання із близькими людьми до загального єднання людей і потім до єднання із природою, із всесвіту — таке подання Толстого про ідею миру в романі. Людина, що почуває зв’язок із всесвіту, може бути по — справжньому щасливий, спокійний, умиротворений, він не боїться смерті. Досить згадати думки й описи почуттів Пьера в дуже важливий і важкий період його життя в полоні у французів, коли він починає себе відчувати частиною безмежного миру

«Пьер глянув на небо, у глиб що йдуть, граючих зірок. «І все це моє, і все це в мені, і все це я! — думав Пьер. — И все це піймали й посадили в балаган, загороджений дошками!» Він посміхнувся й пішов укладатися спати до товаришів». Відчуття себе часткою величезного миру проявляється й у сні, що Пьер бачить після вбивства Каратаева.

«Жива, коливна куля, що не має розмірів» — це Земля, всесвіт; поверхня кулі «складалася із крапель, щільно стислих між собою» — це маленькі мири людей. Краплі ці «те зливалися з декількох в одну, то з однієї розділялися на багато хто». Але вони залишалися невідокремленими частками цього коливної кулі. Відділитися значило загинути

Найглибша, важлива потреба людини, відповідно до поглядів автора «Війни й миру», — перебороти свою обмеженість і злити своє «я» з усім нескінченним миром. Ця потреба проявляється в наполегливих життєвих пошуках князя Андрія й Пьера. Князя Андрія увесь час мучить пекучий інтерес до того, чим живуть, чим щасливі інші люди, він випробовує гіркоту тому, що їм немає справи до нього, він жадає впливати на них долі

Князь Андрій говорить: «Мало того, що я знаю все те, що є в мені, треба, щоб усі знали це: і Пьер, і ця дівчинка, що хотіла полетіти в небо, треба, щоб усі знали мене, щоб не для одного мене йшло моє життя, щоб не жили вони так незалежно від мого життя, щоб на всіх вона відбивалася, і щоб всі вони жили з мною разом!» — це і є головна ідея «Війни й миру», вкладена Толстим у вуста свого улюбленого героя — князя Андрія

Важливо підкреслити те, що єднання героїв роману з миром не тільки не знищує окреме людське «я» у безликості загального, але навпроти, розширює особистість і затверджує справжній зміст її життя. Ніж ширше мир, з яким відчуває свій зв’язок герой, тим світліше й радісніше його існування. «Людина почуває себе особистістю тільки тому, що він стикається з іншими особистостями. Якби людина була один, він був би не особистістю», — записав Толстой у своєму щоденнику. Але як же домогтися цього єднання, життя «усім миром»? Товстої відповідає на це питання образами своїх героїв. Насамперед, треба навчитися розуміти інших людей, як розумів і почував їхній князь Андрій. «Пьер завжди дивувався здатності князя Андрія спокійного обігу із усякого роду людьми».

Ще треба вміти ділити з іншою людиною не тільки радість, але й страждання, як Наташа. На початку роману Наташа могла лише передавати іншим радість, веселощі, гарний настрій, але ділити страждання, співчувати вона не вміла. «Ні, мені занадто весело, щоб псувати свої веселощі співчуттям чужого горя», — думала вона на початку роману. І лише наприкінці, переживши багато страждань, вона навчилася розділяти горі іншого. «Друг мій, маменька, — говорила вона, напружуючи всі сили любові на те, щоб як — небудь зняти з її на себе надлишок її горя, що давив,».

Велике значення у своєму романі Толстої приділяє раптово й безпричинно виниклим симпатіям між героями, наприклад, Тушина до князя Андрію, старого Болконского до Пьеру, князя Андрія до сімейства Ростових, солдатів і ополченців до князя Андрію й Пьеру. Симпатії, які випробовують князь Андрій, Пьер, Наташа й інші, мають дуже широкий діапазон, вони симпатизують багатьом людям по різних причинах. І найчастіше по таким, які не могли б і самі назватися

«Так, кращий засіб до щирого счастию в житті — це: без усяких причин пускати із себе в усі сторони, як павук, чіпку павутину любові й ловити туди все, що потрапило, і бабусю, і дитини, і жінку, і квартального», — писав Л. Н. Толстой у своєму щоденнику

«Павутина любові», безкорисливої симпатії героїв друг до друга обплутує всю книгу. Без любові жити «усім миром» — не можна. Примітно, що в епілозі Николеньке сниться ця «павутина любові», «нитки Богородиці», вона обплутує його, і він почуває «слабість любові».

Таким чином, ідея миру в романі Толстого «Війна й мир» многопланова й багатогранний. Своїм романом Толстої доводить, що, з одного боку, кожна людина — це неповторний, індивідуальний мир, але з іншого боку — частка загального миру, Землі, всесвіту. Але й індивідуальний мир, і загальний мир можуть існувати тільки при єднанні людей один з одним і природою. Роз’єднання всього сущого, а війна руйнує ці мири, по Толстому, найстрашніше зло. У своїх щоденниках він визначив зло як «роз’єднання людей». Л. Н. Толстой своїм романом застерігає людей від цього зла, указуючи шлях на щастя через єднання людей