grotesk u portretnix xarakteristikax personazhiv shhedrina saltykov shhedrin - Шкільний Всесвіт

Творчість М. Е. Салтыкова — Щедріна охоплює 60 — 80 — е роки минулого сторіччя. У цей час поряд з революційним підйомом підсилювалася реакція. Щоб обійти цензуру, сатирик писав иносказательно: те переносив сучасну йому дійсність в XVIII століття, то приховував представників сваволі під ім’ям фаворитки французького короля Людовика XV маркізи Помпадур, то прибігав до жанру казок

В 1870 році з’являється «Історія одного міста» — геніальна сатира на російське самодержавство. «Історія одного міста» — історія гноблення народу й рішучий осуд покірливої смиренності, що і уможливлювало існування реакційного ладу. «Історія одного міста» написана від імені жителів міста Глупова — глуповцев, точніше, глуповских літописців, які повідали миру діяння глуповских градоначальников з 1731 по 1825 рік. Шаржовані, доведені до гротеску образи адміністраторів втілювали собою риси сучасних авторові осіб. Тут є натяки на діяльність Сперанского, відгук на реформи останнього десятиліття, сатира на реформаторські починання Олександра II.

«Опис градоначальникам» містить лаконічні характеристики двадцяти двох глуповских правителів. Кожний градоначальник перебування у влади ознаменував по — своєму, але всі вони вирізнилися у вибиванні податків і придушенні заколотів, у переслідуванні інакомислення й у скасуванні наук. Фантастично гротескна фігура похапцем призначеного градоначальника Дементия Варламовича Брудастого, у черепну коробку якого був вмонтований нескладний механізм, здатний викрикувати два слова «не потерплю » і «розорю». Це примітивний пристрій не перешкодило Брудастому, прозваному Органчиком, справно виконати головний обов’язок градоначальника — «упорядкувати недоїмки, запущені його попередником», тобто зібрати податки. Інший градоначальник був з фаршированою головою. Він не став стращати обивателів лементами «не потерплю» і «розорю», а усунувся від справ. Провівши читача через всі стадії глуповского розпусти, автор показує, як апарат самодержавної влади усе більше тупіє й розкладається. Останній правитель Похмурий — Бурчеев, пройдисвіт, «доказавший відданість», з’єднував у собі обмеженість із непохитністю, «майже граничившею з ідіотством». Усе по проекті Похмурий — Бурчеева намертво сковано дисципліною й пронизано шпигунством. Увесь світ представляється йому в ідеалі зразковою камерою. Доведене до гротеску зображення царських сановників і самих царів виявляє собою не тільки картину їх розумового й морального виродження, але красномовно свідчить про порочність самого принципу самодержавства. Уміло використовував гротеск Салтиков — Щедрін і в казках. Гротескним виглядає зображення головного персонажа казки «Дикий поміщик». Він стурбований думкою: вуж дуже багато мужиків розвелося. І став він мужиків знищувати. Поміщик довів справу знищення мужика до кінця. Мужик зник. Разом із селянином зникли й блага, якими розташовував пан. Залишившись без мужиків, він деградував до рівня звіра: обростив вовною, втратив членороздільну мову й став плазувати рачки. Дійсно, без селянина поміщики здичавіли би.

М. Е. Салтиков — Щедрін прибігає до езопівської мови, коли висміює людишек, що бажають сховатися від соціальних бур. Серед його казок особливе місце займає «казка для дітей неабиякого віку» — «Премудрий піскар». В образі піскаря виведений боягузливий обиватель, холодну риб’ячу кров якого не хвилюють суспільні події. Вірний своєму рішенню, боягузливий піскар перетворив своє життя в абсурд. За авторською похвалою ретельності й скромності піскаря відчувається ледь прикрите глузування. Несподіваний висновок автора про те, що піскар «усіх надув», що він тремтячи перемоги брав, змушує читача сміятися. В оповіданні про життя піскаря не випадково повторюються слова «страх» і «тремтів». Якщо в першій частині розповідалося тільки про рішення тремтіти, у другій частині говорилося про безпросвітне тремтіння, то третя частина — це логічне завершення життя марного тремтячої істоти. Щедрін іронічно називає його премудрим, піднесені фрази про нього звучать глумливо. У словах «жив — тремтів» і «умирав — тремтів» укладений провідна думка всього добутку. Нікому нічого не зробив піскар — ні доброго, ні худого, «він жив і тремтів — тільки й усього». Навіть роки марного існування не принесли піскареві поваги. Зник він так само непомітно, як і жив. Ужите востаннє визначення «премудрий» до померлого піскаря звучить як гротескне, завершальне глузування над боягузливим обивателем, що тільки й здатний «распостылую» життя свою берегтися

Своє величезне сатиричне дарування письменник присвятив боротьбі із соціальним злом у всіляких його проявах. Він засуджував лицемірство, не терпів неправди й фальші, боровся за торжество суспільної справедливості. Він різко перебільшує негативні явища. Він часто використовує гіперболу й гротеск, зображуючи людину або картини людського життя в навмисно перебільшеному або зменшеному, потворно — комічному виді, де реальне переплітається з фантастичним. Гротеск відрізняє сатирові Щедріна від сатири Гоголя

Читати Салтыкова — Щедріна досить непросто. Тому, може бути, багато хто так і не зрозуміли змісту його казок. Але більшість «дітей неабиякого віку» оцінили творчість великого сатирика по заслугах

На закінчення хочеться додати, що висловлені письменником у казках думки сучасні й сьогодні. Сатира Щедріна перевірена часом і особливо гостро вона звучить у період соціальних безладь, подібних тим, які переживають сьогодні Росія, Україна й всі республіки колишні СССР.