grimasi pobutu u satirichnij poezii mayakovskogo mayakovskij vladimir - Шкільний Всесвіт

Відношення Маяковського до миру завжди було чисто полярним, усе ділиться на чорного й біле, півтону майже відсутні. «Ненавиджу всіляку мертвечину, обожнюю всіляке життя» — от лейтмотив творчості поета. Саме ця ненависть до «мертвечини» яскравіше всього проявляється в сатиричних добутках. При цьому Маяковський гранично чіткий у розмежуваннях, послідовний і гіперболічний, тобто здатний перебільшувати й доводити предмет сатири до абсурду

Другою причиною того, що поет приділяє величезну увагу написанню сатиричних добутку, є безумовна віра Маяковського в силу слова («Я знаю силу слів, я знаю слів сполох…»). Поетові завжди було властиво бажання змусити читача змінити себе й мир. Наслідком цього є постійні прямі звертання до читача й прагнення Маяковського до загальнодоступності його сатири (відомо, що його вірші друкувалися навіть на цукеркових обгортках), легкість вірша, ритму й рими

У своїй статті «Як робити вірші» Маяковський указує, що писати ті або інші вірші його спонукує «творча необхідність, соціальне замовлення». Поет відчуває небезпеку того або іншого явища, необхідність його викорінювання. Звідси — разюча злободенність віршів Маяковського, матеріал для яких брався безпосередньо з життя. А тому теми й образи сатири в різні періоди творчості поета різні

До революції поет уважає мертвим увесь світ, і тому увесь світ стає об’єктом висміювання. Маяковський постійно эпатирует публіку, дражнить її, звідси — постійний виклик юрбі в назвах віршів («Нате!», «Вам!», «Агов!»).

Маяковський переосмислює саме мистецтво сатири, уводить нові прийоми й переінакшує використання старих. Поет знижує жанр гімну («Гімн обіду»), широко використовує метафору (« чиЛегко критикам наша білизна щодня прополіскувати в газетній сторінці?»), перекручені цитати («Думка одна під волосица вкладена: «Зачісуватися? Навіщо ж?! На час не коштує праці, а вічно причесаним бути неможливо…») і т. д.

Після Жовтневої революції відбувається перелом у творчості Маяковського. «Я з тими, хто вийшов будувати й помста в суцільній лихоманці буден…» — проголошує поет і присвячує свою поезію революційної боротьбі

Аудиторія сатири Маяковського — 150 000 000. Звідси — поява головних її якостей — простоти й дохідливості, основними жанрами стають жанри народні — частівка, пісня, казка. Вірша, як правило, будуються по одній схемі: загальні міркування по темі вірша («Хоч поки перемогла селянська рать, хоч поки на границях мир, не час ще в землю багнет устромляти, червоних армій ряди міцні!»); предмет сатири («Хто з вас не хрещений військовим вогнем, хто вважає, що шкурникові краще? Прочитай про це, подумай про нього, вникни в цей казковий випадок»); фантастична казкова історія, що має реальну основу; сумний кінець героя сатири й застереження читачам («Бабу бачили мою, наші обивателі? Не хочете в тім раї самі чи побувати?»).

У період з 1919 по 1922 рік іде робота Маяковського у вікнах Дст, які поет назвав «барвистою історією трьох боевейших років Союзу». Мова добутків того періоду гранично короткий і зрозумілий, використовуються народні жанри: загадка, прислів’я, частівка, а також пародія на старе мистецтво. Ця робота допомогла поетові відточити сатирові, виробити нові прийоми й навички

В 1921 році виходить вірш «Про дряни»: Слава, слава героям!!! Втім, їм досить віддали данини. Тепер поговоримо про дряни». Вірш «Про дряни» стає програмним для наступної творчості Маяковського. Бури втихомирилися, «і вилізло через спину РСФСР мурло міщанина». Міщанство в поета — це не стан, а моральна категорія. Після відступу небезпеки на фронтах найбільшу небезпеку починає являти собою побут. Міщанин дуже легко засвоює радянську атрибутику, символи («И мені з емблемами плаття. Без серпа й молота не здасися у світлі!»), на стіні в нього портрет Маркса, кошеня гріється, «на «Звістках» лежачи». Для Маяковського обивателі мертві, і тому він використовує прийом пожвавлення речей — портрет виявляється живее справжніх людей

Отже, «міщани» і «обивательщина», на думку поета, є першим ворогом республіки. Другий ворог, безумовно, бюрократія, небезпека якої Маяковський побачив відразу після революції (в автобіографії «Я сам» у главі «Жовтень» він записав: «Починають засідати»). В 1922 році поет пише лейтмотивное для цієї теми вірш «Прозаседавшиеся». Сам факт постійних засідань там доводить до абсурду («Поневоле доводиться роздвоїтися. До пояса тут — інше там»). Наприкінці, як звичайно, дається висновок — вказівка до дії: «ПРО, хоча б ще одне засідання щодо викорінювання всіх засідань!» Тема бюрократії розвивається також у віршах «Бюрократиада», «Анчар», «Фабрика бюрократів» і т. д.

Крім вищевказаних головних пороків нового суспільства Маяковський критикує релігію, пияцтво, хабарництво й багато моральних пороків людей: святенництво, боягузтво, сплетничество та ін. Сатиричні добутки поета — це завжди діяльний заклик до викорінювання недоліків

Велика кількість віршів Маяковського є сатирою на нелюдський дух наживи в капіталістичному суспільстві (цикли «Вірші про Америку», «Париж» та ін.). Маяковський висміює міщанство в різних аспектах радянського й західного життя, роблячи висновки на користь своєї країни

Сатиричні теми зачіпаються й у ряді драматичних добутків автора. Маяковський по — новому розуміє театр: театр не дзеркало, а збільшувальне скло, все працює на гіперболізацію. « Містерія — Буф», — сатира на старий мир, п’єса «Клоп» спрямована проти міщан, «Лазня» — п’єса про бюрократів. Всі вони злободенні, гострі, сатиричний ефект досягається за рахунок перебільшення недоліків і введення елементів фантастики

Вся сатирична творчість Маяковського чітко орієнтовано на майбутнє. Упевненість поета в тім, що Росія позбудеться від усього дурного й що його добутку можуть цьому допомогти, величезне