grigorij melexov shukach pravdi roman mixajla sholoxova tixij don sholoxov - Шкільний Всесвіт

Герой роману Михайла Шолохова «Тихий Дон» — Григорій Мелихов — простий козак із середняків, що потрапив у вир першої світової війни, революції й громадянської війни. У цей лихий час, він, митецький воїн, виявляється потрібний усім — і білим, і червоним. У круговерті війни Мелехов виявляється у всіх протиборчих арміях громадянської війни й намагається зрозуміти, на чиїй стороні правда

Спочатку він із червоними, очолюваними Подтелковым і Кривошлыковым. Отут позначається властивому Мелехову нелюбов до офіцерів — дворянам, яким далекі інтереси народу, у тому числі й козацтва. Однак саме дика розправа Подтелкова над полоненими офіцерами — білогвардійцями відвертає Григорія від червоних. Він зло кидає ватажкові червоних козаків, який самого збираються стратити болісною смертю:

«Під Глибокої бій пам’ятаєш? Пам’ятаєш, як офіцерів стріляли… За твоїм наказом стріляли! А? Теперича тобі відригається! Ну, не тужи! Не одному тобі чужі шкіри дубити! Отходился ти, голова московського раднаркому! Ти, поганка, козаків жидам продав!» Але гнів Григорія Мелехова остуджує його товариш Христоня: «Підемо, сталбыть, до коней. Ходу! Нам з тобою отут робити нема чого. Господи Божа, що робиться з людьми!..» Майбутня страта Подтелкова, Кривошлыкова і їхніх товаришів теж потрясає Григорія. Не чекаючи її початку, він залишає Понамарев хутір, де вершиться розправа над полоненими

Сам Григорій теж після розстрілу червоними брата Петра здатний віддати наказ винищити полонених червоноармійців. Air Jordan 11 Здатний порубати у відкритому бої незліченно червоних матросів. Але такі дії він уживає лише в мінути крайнього гніву або викликаного боєм порушення. У спокійні мінути він відпускає з миром полоненого ворога, а про тих же порубаних матросів, охоловши, з тугою говорить «у якусь мінуту дивовижного просвітління»:

«Кого ж рубав!..» І вперше в житті забився в найтяжчому припадку, викрикуючи, выплевывая разом з піною, що заклубилася навіть, на губах: — «Братики, немає мені прощення!.. Зарубаєте, заради Бога… у Бога мати… Смерті… зрадьте!..» Говорить він майже тими ж словами, що й козак Єгор Жарков, що одержав смертельну рану в першу світову війну й благаючого товаришів припинити його мучення: «Братики, зрадьте смерті! Братики!.. Mochilas Kanken Mini Братики… Що ж ви глядитее — і?.. А — а — А!.. Братики, зрадьте смерті!..» Мелехов, на відміну від Жаркова, у якого з розірваного живота вивалюються кишки, не поранена, але випробовує майже такі ж мучення, що доводиться вбивати співвітчизників, російських людей, козаків, мужиків, матросів… nike air max flyknit mujer Навіть убиваючи супротивника в чесному бої, він випробовує часом моральні борошна. Що вуж говорити про вбивство беззбройних. nike italia Правда, мстячи за Петра, Григорій і така чорна справа робить. Але почуття мести швидко проходить. New Balance Dames І довідавшись, що в руки козаків потрапили вбивці Петра, Григорій поспішає в рідний хутір не потім, щоб прискорити їхня загибель, а навпаки, щоб урятувати від смерті. Але він спізнився: у ході самосуду Івана Олексійовича вбиває вдова Петра Дар’я. Воістину, «що робиться з людьми»! Озвіріння, викликаного громадянською війною, Григорій не приемлет. І в остаточному підсумку виявляється чужим у всіх ворогуючих станах. Він починає сумніватися, чи ту правду шукає. Мелехов думає про червоні: «Вони воюють, щоб їм краще жити, а ми за своє гарне життя воювали… Однієї правди немає в житті. Видно, хто кого здолає, той того й зжере… Nike Scarpe Italia А я дурну правду шукав. Душею болів, туди — сюди гойдався… За старих часів, чутно, Дон татари кривдили, ішли віднімати землю, неволити. Тепер — Русь. Немає! Не помирюся я! Чужі вони мені й усім — те козакам». Chaussure Asics Pas Cher Почуття спільності випробовує він тільки із земляками козаками, особливо в пору Вешенського повстання. Мріє про те, щоб козаки були незалежні й від більшовиків, і від «кадетів», але швидко розуміє, що ніякій «третій силі» у боротьбі червон і білих не залишається місця. У белоказачьей армії отамана Краснова Григорій Мелехов служить без наснаги. Тут він бачить і грабіж, і насильство над полоненими, і небажання козаків воювати за межами області Війська Донського, і сам розділяє їхнього настрою. І так само без ентузіазму воює Григорій із червоними послу з’єднання вешенських повстанців з військами генерала Денікіна. Офіцери, що задають тон у Добровольчій армії, для нього люди не просто чужі, але й ворожі. Недарма ворогом стає й осавул Євгеній Листницкий, якого Григорій за зв’язок із Ксенією б’є до півсмерті. Мелехов передчуває поразку білих і не занадто засмучується із цього приводу. По великому рахунку війна йому вже набридла, а чи результат не байдужний. Хоча в дні відступу «часом у нього народжувалася неясна надія на те, що небезпека змусить распыленные, деморалізовані й ворогуючі між собою сили білих об’єднатися, дати відсіч і перекинути переможно наступаючі червоні частини».

Григорій, «гноблений неробством», хотів «влитися в яку — небудь військову частину», але друг і ординарець Прохор Зыков рішуче відрадив це робити: «Ти, Григорій Пантелеевич, видать, остаточно спятил з розуму! — возмущенно заявив він. — За яким ми чортом поліземо туди, у це пекло? Справу кінчене, сам бачиш, чого ж ми будемо себе у витрату давати зазрячи? Аль ти думаєш, що ми двоє їм пособим! Поки нас не торкають і силоміць не беруть у частину, треба, як ні мога скоріше, їхати від гріха подалі, а ти геть яке чортовиння пореш! Ні, вуж давай, будь ласка, мирно, по — старечому відступати. Ми з тобою й так предосить навоевались за п’ять років, зараз нехай інші пробуються!»

И Григорій погоджується з його доводами. Адже Мелехов теж утомився від війни, хоча є в нього військова жилка, молодецтво, навіть якась тяга до бій^ — те. Тому — Те й нудно Григорію у відступі без сьогодення справи. Однак жодну йз сторін у громадянській війні він не вважає правої, і із цієї причини швидко остигає до боротьби за справу, що не вважає справедливим. До червоних Мелехов потім надходить служити, щоб надолужити колишні гріхи, а проти поляків бореться навіть із ентузіазмом, майже як проти німців і австрійців у першу світову

Татарський потерявший руку, ЩоПовернувся в хутір, Прохор Зыков розповідає Ксенії про Григорія: «Разом з ним у Новоросійськом надійшли в кінну армію товариша Будьонного… Прийняв наш Григорій Пантелевич сотню, те пак ескадрон, я, звичайно, при ньому складаюся, і пішли похідним порядком під Київ. A.J. McCarron — Alabama Crimson Tide Ну, дівка, і дали ми чортів цим полякам! Ішли туди, Григорій Пантелевич і говорить: «Німців рубали, на всяких там австріяках палаш пробували, невже в поляків черепки крепше? Здається мені, їх легше буде рубати, чим своїх — росіян, як ти думаєш?» — і підморгує мені, оскаляется. Перемінився він, як у Червону Армію заступив, веселий із себе став, гладкий як мерин… Говорить, буду служити доти, поки минулі гріхи замелю. Це він проробить — дурачье справа нехитре… Біля одного містечка повів він нас в атаку. На моїх очах чотирьох ихних уланів зрубав. Він же, проклятий, лівша сызмальства, от він і діставав їх з обох сторін… Після бою сам Будьонний перед ладом з ним ручкался, і подяка ескадрону і йому була». Проте подяка легендарного командарма Першої кінної не врятувала Мелехова від підозр. nike air max 2017 dames А коли буденновцев перекинули в Крим проти Врангеля, Григорію довелося рубати вже не поляків, а своїх, росіян людей. Після поранення на врангелевском фронті Мелехова із Червоної Армії демобілізували, не занадто покладаючись на нього благонадійність

Слова Григорія про те, що в поляків «черепки» не міцніше, ніж у німців, не можна розуміти як радісну готовність убивати людей. Радується, якщо можна так сказати, Мелехов лише тому, що доводиться вбивати чужоземців, а не співвітчизників. Однак, як бачимо, довелося йому пізніше вбивати й росіян, можливо, тих же братів козаків, що боролися під прапорами Врангеля

Григорій, вертаючись на хутір, розраховує, що його залишать у спокої: «Він скінчив воювати. Вистачить із його. Він їхав додому, щоб, зрештою, узятися за роботу, пожити з дітьми, із Ксенією…» Григорій, здається, знайшов свою правду: тихе сімейне життя, з детишками, із дружиною. Колишньому другові й нинішньому зятеві він зізнається: «Нікому більше не хочу служити. Навоевался за своє століття предосить і вморився душею страшно. Всі мені набридло — і революція, і контрреволюція. Нехай би вся ця… нехай воно все йде пропадом! Хочу пожити біля своїх детишек, почати господарювати, от і все. Ти повір, Михайло, говорю це від чистого серця». Однак Кошовий не вірить, і мріям Григорія про спокійне мирне життя не призначено збу_.

Погроза арешту змусила Григорія бігти з рідного хутора, а випадок привів його в банду Фоміна, де він уже не правду шукав, а просто ховався від переслідування. Він вирішив виїхати із Ксенією на Кубань і там почати нове життя, але його кохана загинула від очманілої кулі

Після цього Мелехов «ще судорожно чіплявся за землю, начебто й насправді зламане життя його представляла якусь цінність і для нього, і для інших». Зрештою Григорій, не чекаючи амністії, вернувся домийся

У фіналі «збулося те деяке, про що безсонними ночами мріяв Григорій. Він стояв у воріт рідного будинку, тримав на руках сина… Це було все, що залишилося в нього в житті, що поки ще ріднило його із землею й з усім цим величезним, сяючим під холодним сонцем миром».

Шолохов провів свого улюбленого героя по всіх колах пекла громадянської війни, нарешті, підвів до мирного берега й тут залишив його. І хоча сам прекрасно розумів, що очікувало Григорія Мелехова спереду, не міг і не хотів цього говорити, а тому залишив видимість щасливого кінця.