gorkij na dni gorkij maksim - Шкільний Всесвіт

Із самого початку драми Горького «На дні» перед нами розвертається не зовсім упереджена картина. Опис нічліжки, де живуть герої, їхнє поводження й манера спілкуватися, не кращим образом відбивається на враженні про жителів. В «підвалі, схожому на печеру» розміщалися люди загублені, оказавшиеся «на дні» життя по різних причинах. Хтось «упав» з висока і йому від цього тільки болючіше, інші ж непоколебимо продовжують своє животіння в цьому світі. Але всі вони нещасні саме тому, що залишаються нерухомі, не розвиваються. Співмешканці нічліжки пливуть за течією, корячись обставинам

Можливо, шляхом неробства вони хочуть утекти від труднощів, проблем. Адже людина, що прагне до розвитку, проходить шлях позбавлень і розчарувань. Але в підсумку більше здобуває. А втрачає лише матеріальне, хитке, минуще. Людина не приймає долю, а вибирає, і вони обрали для себе легкий шлях, але ніхто не вправі засуджувати їх. Проте, не можна заперечувати того, що їхнє життя позбавлене змісту. Втім, були якісь наміри, які згодом виявилися неспроможними. Кліщ спочатку проявляв величезне бажання вибратися, але ламати завжди легше, ніж будувати й, напевно, у нього не вистачило сили духу протистояти навколишній дійсності. У розмові з Костылевым, хазяїном нічліжки, Кліщ показує себе як людина грубий

Костылев нагадує Кліщеві, і без того пригнобленому своїм положенням, про його неспроможність: «Дружина твоя зачахла від твого лиходійства … ніхто тебе не любить, не поважає … робота твоя скриплива, неспокійна для всіх…». На що Кліщ відповідає: «Ти петлю на мене накинь так задави… Издохнешь незабаром, а все про півкарбованця думаєш…». Мова Костылева ввічлива, але вдавана. Ця людина хоче здаватися віруючої, але справді релігійні люди так би не відповіли: «Навіщо тебе давити? Кому від цього користь? Господь із тобою, живи, знай, собі на втіху… А я на тебе полтинку накину, — лампаду куплю … і буде перед святою іконою жертва моя горіти…». У його словах прослизає частка користі

Я вважаю, що немаловажну роль у характеристиці героя зіграв діалог Кліща з Попелом, де яскраво виражена різниця поглядів про честь і совість. Тут Клещь виголошує промову зневірені в собі людини. І мимоволі виникає сумнів у тім, що він метається, адже він уже перебуває «на дні», просто не хоче собі в цьому зізнаватися. І Кліщ упокорився, залишився в цьому вбогому житлі поряд з іншими мешканцями: «Нічого … Скрізь — люди…». Тим самим зштовхнувся з безвихідністю й по праву ввійшов у ряди нічліжників