gogol i jogo dobutki gogol mikola - Шкільний Всесвіт

Н. В. Гоголь поряд з А. С. Пушкіним і М. Ю. Лермонтовим уважається творцем нового напрямку в Російській літературі XIX в. — реалізму. Зображення соціально — побутових подробиць життя звичайної людини (соціально — побутова деталізація), взаємини людини з навколишнім його середовищем і впливу цього середовища на характер людини (соціальний детермінізм) приводили Гоголя до створення соціальних типів — тобто персонажів, що концентрують найбільш характерні риси людей тих або інших соціальних шарів. Гоголь рельєфно обрисував типові риси російських поміщиків, губернських чиновників («Ревізор»), вищих петербурзьких сановників (одна значна особа в «Шинелі»; міністр в «Повісті про капітана Копейкине»), дрібних петербурзьких чиновників (Акакий Акакиевич в «Шинелі»; Поприщин в «Записках божевільного»; Пирогов в «Невському проспекті»). Гоголь першим помітив і зобразив новий нарождающийся в Росії 1830 — х рр. соціальний тип «ділової людини» — шахрая — набувача (Чичиков в «Мертвих душах»).

Завдяки Гоголю в середині 1840 — х рр. у російській Літературі сформувалася «натуральна школа» — коло петербурзьких письменників, що групувалися навколо В. Г. Бєлінського (Н. А. Некрасов, И. С. Тургенєв, А. И. Герцен, В. И. Даль, И. И. Панаєв, а також Ф. М. Достоєвський, И. А. Гончарів). «Натуральна школа і її послідовники (А. Н. Островський, Л. Н. Толстой, Н. С. Лєсков) тиражували реалістичні відкриття Гоголя, відкривши нові соціальні типи (жителі міських низів — двірники, шарманщики, пралі й т.д.; селяни, купці, солдати й т.д.) і перетворивши реалізм у загальноприйняту літературну систему «відтворення дійсності» (термін В. Г. Бєлінського).

Однак, говорячи про співвідношення між творчістю Гоголя й письменників — реалістів наступного покоління, варто пам’ятати слова П. В. Анненкова — одного із кращих російських критиків середини XIX в.: «Натуральна школа виникла під впливом Гоголя в тому розумінні, як пояснював його Бєлінський».

А для Бєлінського найважливішим у Гоголя була насамперед соціальність і критична спрямованість його творів. Тим часом зовсім очевидно, що реалізм Гоголя ширше соціальної типізації. Художні принципи Гоголя можна було б назвати принципами синтезуючими. Його герої, його пейзажі, його сюжети, його соціально — побутова деталізація є свого роду синтезуючими моделями дійсності, а не просто «відтворенням» або «замальовками» снатуры.

У зв’язку із цим треба згадати одне висловлення Гоголя із приводу його власної комедії: «В «Ревізорі» я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, яке я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях і в тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися над всім». У цьому висловленні обертає на себе увага сполучення слів «одне» і «всі»: «…в одну купу все дурне…всі несправедливості…за одним разом посміятися над всім».

«Зібрати в один всі» — саме так можна охарактеризувати головний принцип поетики Гоголя (тому його можна назвати синтезуючої). Диканька, Миргород, повітове місто в «Ревізорі», губернське місто в «Мертвих душах», Петербург у циклі «петербурзьких повістей» — це не просто окремі географічні пункти, але узагальнено — символічні картини «всієї» Малороссии (в «Вечорах на хуторі біля Диканьки»), «всієї» російської столиці (в «петербурзьких повістях»), «всієї» російської провінції (в «Ревізорі»), «всієї Русі» (в «Мертвих душах»; Гоголь сам визначив в одному з листів 1835 р. до В. А. Жуковського суть задуму свого добутку: «Вся Русь з’явиться в ньому»).

Однак не тільки «вся Русь» була об’єктом гоголівських узагальнень. Його художню установку можна назвати загальнолюдської, тому що він сам намагався втілювати не тільки національні риси російського або українського життя, але й людства взагалі. Саме в такому ключі коментував він зображення губернських чиновників в «Мертвих душах» («Збірне місто всієї темної сторони»; «Все місто з усім вихром пліткою — перетворення бездельности життя всього людства в масі»), зображення Хлестакова й хлестаковствующих персонажів «Ревізор» («Усякий хоч на мінуту, якщо не на кілька мінут, робився або робиться Хлестаковым»). Саме в такому ключі можна пояснити й цикл «Миргород», де Миргород — це не тільки назва конкретного міста під Полтавою, але й символічно синтезуючий образ «світового міста», образ з’єднуючий чотири іпостасі людського буття: ідилію сімейного життя («Старосвітські поміщики»), війну («Тарас Бульба»), зіткнення з надприродними силами («Вий»), нудьгу повсякденності («Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем»).

Можна було б назвати такий принцип поетики Гоголя «поэмным», тому що саме слово «поема» складно в художній свідомості Гоголя з ідеєю вираження «в одному всього». Ще на початку свого творчого шляху (на початку 1830 — х рр.) Гоголь виношував плани всеосяжної праці по загальній історії. У статті «Про викладання загальної історії» він визначав головний предмет своєї праці так: «Загальна історія…повинна обійнята…все людство…зібрати в одне всі народи миру, розрізнені часом, випадком, горами, морями, і з’єднати їх в одне струнке ціле, з них скласти одну величну повну поему».

Невипадково Гоголь поставив слово «поема» як головна назва свого заповітного добутку — «Мертві душі» (на обкладинці прижиттєвих видань першого тому «Мертві душі», виконаної по ескізі Гоголя було надруковано саме слово «поема» — як символічний знак того, що в цьому добутку буде показана «вся Русь»).