girkota i nasoloda lyudskogo zhittya v zobrazhenni bunina j kuprina po dekilkox - Шкільний Всесвіт

Письменники Бунін і Куприн жили й працювали в один час. Тому цікаво розглянути в добутках їхні погляди на життя. Гіркота й насолода людського життя — у чому бачать вони неї. Гіркотою пронизані всі твори Івана Олексійовича Буніна. «Я хочу говорити про сум», — писав він. У його поданні мир — це безодня, трясовина, безодня. Людське життя поруч із цією безоднею так само незначні, як шкарлупка корабля на штормовій хвилі

Розповідь Буніна «Пан із Сан — Франциско» нагадує притчу. Богатый пятидесятивосьмилетний американець, ім’я якого «ніхто не запам’ятав», «на розкішному, яскраво освітленому пароплаві» відправляється в Італію. Не одержавши від поїздки очікуваного задоволення, він умирає. Його смерть болісна й потворна; американець тут уперше викликає жаль

Не менш бридко й огидно загальне лицемірство, що панує в цьому світі. Навіть закохана пара, що так красиво танцює в салоні корабля (який спочатку везе «пана із Сан — Франциско» у Європу, а потім його труп — назад в Америку), виявляється найнятої за гроші. Від усього в цьому світі віє гіркотою, все фальшиво: і веселощі, і слава, і багатство…

«Життя — нудний, зимовий день у брудному шинку, не більше…» — говорить капітан в «Снах Чанга». У цій розповіді, так само як і в «Пані із Сан — Франциско», дія розвертається по сусідству з безоднею. Собака, подібно хазяїнові, страждає, мучається й гине. Вся розповідь пронизана гіркотою й тугою за незримим вищим Хазяїном, до якого пішов капітан і якого в передсмертному захваті бачить старий Чанг.

Але невже тільки гіркота бачить письменник у житті? Де порятунок від цієї безвихідності? Чи можливо щастя, є чи насолода в людському житті?

Як не можна краще відповідає на ці питання рядок з «Темних алей»: «Усяка любов — велике щастя, навіть якщо вона не розділена». Тобто насолода людського життя, на думку Буніна, полягає в любові. Не в тім фальшивому її зображенні, що ми бачимо в «Пані із Сан — Франциско», а в справжнім сильному почутті, що здатно перебороти будь — які перешкоди

Яскравий приклад такої любові — Надія з розповіді «Темні алеї». Вона через все життя пронесла любов до пана, що ніколи спокусив її. Закохані не бачилися тридцять років і випадково зустрілися на постоялому дворі, де Надія — господарка, а Микола Олексійович — випадковий проїзний. Він не в змозі піднятися до її високих почуттів, зрозуміти, отчого Надія не вийшла заміж «при такій красі, що…мала». Як можна все життя любити однієї лише людини? Тим часом, для Надії Николенька на все життя залишився ідеалом, єдиним і неповторним: «Скільки не проходило часу, усе одна жила. Знала, що давно вас немає колишнього, що для вас немов нічого не було, а от… пізно тепер докоряти, але ж правда, дуже безсердечно ви мене кинули». Перемінивши коней, Микола Олексійович їде, а Надія назавжди залишається на постоялому дворі. Так, можливо, Надія нещаслива зараз, через багато років, але настільки сильно було те почуття, стільки радості й щастя воно принесло, що забути про нього неможливо. Тобто любов для головної героїні — щастя

У розповіді «Сонячний удар» любов виступає чимсь миттєвим, спалахом, що проноситься, залишаючи в душі глибокий слід. Знову ж закохані розстаються, що доставляє страждання головному героєві. Саме життя без коханої — це страждання. Він не знаходить собі місця ні у квартирі, ні на вулиці, згадуючи щасливі моменти, проведені сней.

Щоб переконатися в щирості почуттів, на думку Буніна, потрібна неодмінно трагедія. Але, незважаючи на весь їхній трагізм, світле почуття охоплює читача, коли перевернена остання сторінка збірника: надзвичайна світла сила й щирість почуттів властива героям цих розповідей

Любов у Буніна довго не живе — у родині, у шлюбі, у буднях. Короткий, сліпучий спалах, до дна озарившая душі закоханих, приводить їх до трагічного кінця — розставанню, загибелі, самогубству, небуттю

Але проте, у цих щасливих митях, заради яких варто жити й переносити будь — які страждання, і полягає насолода людського життя. Таким чином, гіркота й насолода, на думку Буніна, тісно переплетені: щоб відчути насолоду життя, треба до дна випити чашу її гіркоти…

А в чим бачить гіркота й насолода людського життя А. И. Куприн? Мені здається, думки Буніна й Куприна на цей рахунок схожі. Тільки в Куприна почуття гіркоти більше завуальовано, ніж у Буніна. У його добутках немає тої безодні, що от — от поглине увесь світ, і фальш і примітивність у відносинах людей не так впадають в око. «Княгиня Віра, у якої колишня жагуча любов до чоловіка давно вже перейшла в почуття міцної, вірної, щирої дружби…» — саме такими словами представляє нам автор головну героїню «Гранатового браслета». Виникає питання: а чи була в неї взагалі коли — небудь справжня любов? Згодом ми знаходимо відповідь на це питання. Коли під час розмови з генералом Аносовым Віра сказала: «Візьміть… нас із Васею. Хіба можна назвати наш шлюб нещасливим?», той спочатку довго мовчав, потім «простягнув неохоче:

— Ну, добре… скажемо — виключення…»

Таким чином, ми бачимо, що герої живуть, керуючись не почуттями, а вигодою. А та непідроблена любов, про яку Куприн говорить словами Аносова: «сильна, як смерть… для якої зробити будь — який подвиг, віддати життя, піти на мучення — зовсім не праця, а одна радість», стає в них приводом для глузувань і причиною для погроз. Мені здається, саме в цій людській черствості й нездатності любити по — справжньому бачить письменник гіркота людського життя…

А насолода в Куприна (як і в Буніна) — любов. В «Гранатовому браслеті» головний герой кінчає життя самогубством, і штовхає його на цей учинок нерозділена любов до княгині Вірі. Можна було б припустити, що любов принесла йому лише страждання (гіркота, а не насолода). Однак це не так. Любов його погубила, але хіба можна говорити про те, що вона була нещасної для Желткова? Я думаю, що не можна. Умирав Жовтків не зі страхом від передчуття смерті, а із приємним почуттям того, що ця любов все — таки була в його житті. Про це свідчить вираження особи померлого: «Глибока важливість була в його закритих очах, і губи посміхалися блаженно й безтурботно…». Для героя любов, хоча вона була не взаємна, була єдиним щастям. Про це він пише у своєму останнім посланні Вірі Іванівні: «Від душі дякую Вам за те, що Ви були моєю єдиною радістю в житті, єдиною розрадою, єдиною думкою».

Отже, думки Буніна й Куприна із приводу гіркоти й насолоди людського життя багато в чому схожі. Для обох письменників насолодою життя, щастям є любов, що ламає всі перешкоди на своєму шляху й, що перемагає незважаючи ні на що. Гіркота ж, на їхню думку, полягає у фальшивості й нещирості людських відносин і в тім, що почуття в більшості людей замінені холодною ощадливістю

Радість і горе, любов і страждання, насолода й гіркота — як все це переплетено в житті… Обоє письменника показують неминучість зустрічі й з тим, і з іншим. Без любові немає тої гіркоти, а без гіркоти не було б і тої насолоди в житті героїв. Все це можливо тільки у взаємозв’язку