geroi j opovidach v povisti pro petra j fevroniyu muromskix inshi roboti z rosijskoi literaturi - Шкільний Всесвіт

Легенди, розказані в повісті про Петра й Февронію, мають багато загального із західноєвропейськими сюжетами. Добуток відрізняється високою художністю й поетичністю. У повісті немає ніяких вказівок на дійсних історичних прототипів героїв

Цілий ряд моментів «Повести про Петра й Февронію» ріднить неї з різними типами народної чарівної казки. Це й близькість героїні до миру природи, і її алегорична мова. Загадки й розгадки автор розносить у часі: тільки у відповідь на здивування юнака Февронія роз’ясняє: вуха будинку — собака, а ока — дитина; плакати в борг — значить піти на похорони; дивитися в особу смерті через ноги — бортничать, тобто збирати мед на деревах

Автор зв’язує свою повість із житійними легендами про муромські святі. Незвичайні чудеса в повісті: боярські дружини скаржаться на скнарість муромської княгині, бачачи в цьому наслідок її селянського походження. Але крохи в руці Февронії перетерплюють особливу зміну: крихти хліби перетворюються в ладан і фіміам, що використовуються в православному богослужінні. По благословенню Февронії за одну ніч перетворюються у квітучі дерева уткнуті нею в землю прути. Автор, таким чином, намагається показати животворящу силу її любові. Троєкратний заклик чоловіка виконати обіцянка прийняти смерть разом виконує функцію чуда

Оповідач закінчує повість молитвою до Петра й Февронії: «Радуйся, Петро, тому що дано тобі була від бога сила вбити літаючого лютого змія! Радуйся, Февронія, тому що в жіночій голові твоєї мудрість святих чоловіків полягала!.. Радуйтеся, чесні проводирі, тому що в князюванні своєму зі смиренністю, у молитвах, творячи милостиню, не підносячись, прожили; за це й Христос осінив вас своєю благодаттю, так що й після смерті тіла ваші нерозлучно в одній гробниці лежать, а духом стоїте ви перед владикою Христом! Радуйтеся, преподобні й преблаженні, тому що й після смерті незримо зціляєте тих, хто з вірою до вас приходить!..»

Оповідач показує, що Февронія в силі своєї любові, у своїй мудрості виявляється вище свого чоловіка. Однак не тільки любові властива мудрість, але й мудрості властив любов. Між почуттям, розумом і волею немає конфлікту, немає боротьби, немає протиріччя..

Чудовий і передсмертний жест Февронії, що вишивала в той час «святе повітря» — покривало для посудин із причастям. Вона «в одну святого мантію ще не докінчила, а особа вже вишила; і зупинилася, і застромила голку свою в повітря, і замотала навколо її нитку, який вишивала. І послала сказати блаженному Петру, нареченому Давидом, що вмирає разом з ним». У тих умовах, коли деталям у Літературі приділяється не так вуж багато місця, жест Февронії дорогоцінний так само, як і те золоте шиття, що вона шила для святої чаші

Фольклорна стихія привнесла в текст повести побутову конкретність, невластиву сучасним їй літературним пам’ятникам. Мудрість — це не проста вміння логічно мислити й міркувати, а щось таке, що дається самим Богом. Це сполучення людського розуму й Божого задуму, щось, що може діяти тільки на благо людини, хоча він сам цього часто не розуміє. Саме так діяла Февронія. У повісті говориться, що в неї був дарунок прозорливості, тобто передбачення, а виходить, вона мала мудрість від Бога. От як про це пише автор: «В одному судні з Февронією плила якась людина, дружина якого була на цьому ж судні. І людина, що спокушається лукавим бісом, подивився на святу з помислом. Вона ж, відразу вгадавши його дурні думки, викрила його».

Недарма Февронію й Петра називають святими й чудотворцями. Можливо, коли вона просила князя взяти її в дружин, вона й сама ще не знала, що це буде для блага їх обох, але її мудрість підказувала їй, як діяти. Зате потім Петро живе з Февронією як у Христа за пазухою й усе більше цінує свою дружину. Петро дуже вдячний Богові за таку дружину, і коли бояри й знать запропонували йому вибирати між дружиною й престолом, він вибрав її: «Цей же блаженний князь по Євангелії надійшов: зневажив князюванням своїм, щоб заповіді Божої не порушити…»