filosofskij idealizm rudina v odnojmennomu romani ivana turgenyeva turgenyev ivan - Шкільний Всесвіт

Спочатку Тургенєв дав роману «Рудин» назва «Геніальна натура», у якому звучала іронія стосовно головного героя. У перший момент впали в око слабкі сторони особистості Рудина, але потім, коли письменникові представилося більше закономірним підкреслити прогресивну історичну роль ідеалістів — романтиків 30 — х років, роман був названий нейтрально на прізвище головного героя

Подібно «Євгенію Онєгіну» Пушкіна й «Героєві нашого часу» Лермонтова, тургеневский «Рудин» запам’ятав целую історичну смугу в розвитку російського суспільства. Дія роману відбувається наприкінці 30 — х років. Предметом свого зображення Тургенєв обирає «культурний шар» провінційного дворянства. Розкриваючи соціальну, духовну й моральну обмеженість «освіченої» панського середовища, Тургенєв протиставляє їй в образах Рудина й інших колишніх учасників кружка Покорского ту «молоду Росію», як називав її Герцен, ту нечисленну частину, з якої в роки молодості був тісно зв’язаний і сам письменник

Згадуючи цю пору, Герцен особливо підкреслював: «Розумова робота… відбувалася не на вершині держави, не в його підстави, але між ними, тобто головним чином серед дрібного й середнього дворянства». Саме до цього середовища належить Рудин. Розум і талант демонструють тепер не люди світського кола, а колишні студенти університету, напіврізночинці, у всякому разі ті, хто не був вхожий, подібно Онєгіну й Печорину, у вітальні «вищого світла». Ця зміна типів у російському романі означала кінець впливу аристократичного середовища на прогресивний духовний розвиток російського суспільства. Відбувається як би демократизація передової інтелігенції, у колі якої головну роль починають грати не Чаадаєви й Орловы й тим більше не світські дилетанти начебто графа — меломана М. Виельгорского, а різночинець Бєлінський і «дитя серця» Герцен

Відбувалася також і зміна ідей, що володіють розумами прогресивної інтелігенції. Передові люди епохи декабристів здебільшого були послідовниками французьких просвітителів XVIII століття. У кружку Покорского Тургенєв запам’ятав риси кружка Н. В. Станкевича, увлекавшегося філософією Гегеля й сыгравшего значну роль у духовному розвитку російської інтелігенції 30 — х років. По визнанню самого Тургенєва, коли він зображував Покорского, образ Станкевича носився перед ним. Але на відміну від забезпеченого Станкевича Покорский бідний, як бідний і Рудин.

За духом своєму Покорский і Рудин. — романтики. Романтизм тургеневских героїв надихає навколишню їхню молодь, збуджує в ній не егоїзм, а, навпроти, готовність до самопожертви в ім’я щастя інших. Рудин близький до Чацкому як типу представника декабристського середовища. Героїв Тургенєва й Грибоєдова зближає просвітительство, віра в торжество розуму. Так відчуваються історичні зв’язки романтиків — ідеалістів 30 — х років з романтиками — декабристами, із дворянською революційністю, наступність двох поколінь

Плідний вплив «молодої Росії» на духовний і моральний розвиток російської інтелігенції, передової молоді зіштовхувалося наприкінці 30 — х років з реакційною ворожнечею до всякої філософії, із пристосовництвом, безпринципністю й цинізмом, які були властиві певним колам російського суспільства того часу. У романі це відбилося в зіткненні ідеаліста й романтика — ентузіаста Рудина з життєвим «матеріалістом», циніком і скептиком Пигасовым. Пигасову недоступне розуміння щирого призначення людини. Міркування про ідеали для Пигасова — чисте «міркування». «Цим тільки людей морочать», — говорить він. Рудин же вірить у піднесені ідеали, яким повинен випливати людина. «Скептицизм завжди відрізнявся безплідністю й безсиллям», — говорить тургеневский герой, відбиваючи настрою ентузіастів — ідеалістів 30 — х років. Життєстверджуючий пафос суджень Рудина був особливо близький духовним шуканням романтиків — ідеалістів того років. «Всієї думки Рудина здавалися зверненими в майбутнє; це надавало їм щось стрімке й: молоде».

Тургенєв показав у романі, що гаряче слово ідеалістів 30 — х років дієво впливало на кращу частину молодого покоління. Мови Рудина розбудили розум і серце Наташи Ласунской, до глибини душі потрясли молодого різночинця Басистова.

Мимоволі Наташа виявилася викривачем героя своєї любові, але її роль у романі зовсім не зводиться до того, щоб оттенить слабкі сторони особистості Рудина. Її образом Тургенєв представив нам пробудження молодої душі, що тягнеться до високих моральних ідеалів. Любов Наташи не просто пристрасть, що раптово спалахнула в молодій істоті. Її почуття має глибоко моральний зміст і підстава, як і в більшості тургеневских героїнь, що втілюють вигляд передової російської дівчини свого часу. «Я розумію, хто прагне до великої мети, уже не повинен думати про себе, — говорить Наташа Рудину. — Повірте, жінка не тільки здатна зрозуміти самопожертву: вона сама вміє пожертвувати собою». У Рудине вона побачила справжню людину. Їй зрозумілі його ідеали, вона й полюбила його за них

Джерелом сильних сторін особистості Рудина з’явилися живі сили російського суспільства, такі як Станкевич, молодий Бєлінський. Разом з тим Рудин, як на це правильно вказав Добролюбов, ніс у собі й обломовские родові риси дворянсько — кріпосницького суспільства. «…Скоритися! Отож як ви застосовуєте на ділі ваші тлумачення про волю, про жертв…» — говорить Наталя Рудину, вірно визначаючи саме уразливе в його характері. Велич Рудина раптом обернулося його падінням. Жагучі піднесені мови про високі ідеали вигадливо сполучалися в тургеневском герої із дряблостью характеру, безвільністю, з почуттям покірності й безсилля перед труднощами й перешкодами. Для Тургенєва історія любові його героїв не тільки засіб розкриття їхнього морально — психологічного вигляду, — письменник часто шукає в ній відбиття суспільних колізій. При зіткненні з життям Рудин зазнає рішучої поразки. Це дуже яскраво показано Тургенєвим у гіркому оповіданні героя про його марний, що незмінно кінчалися невдачею починаннях, у яких було багато шляхетних прагнень і в той же час чимало прекраснодушної маніловщини

Причини драм Рудина Тургенєв бачить у його філософському ідеалізмі, у відверненому, абстрактному підході до життя, у незнанні їм реальної російської дійсності. На початку 40 — х років, коли відбувається «падіння» Рудина, філософський ідеалізм втрачає свій вплив на розуми передової російської інтелігенції. Тургенєв у цю пору над впливом бесід з Бєлінським звільняється від свого захоплення гегелівською філософією. Та й сама кріпосницька дійсність на кожному кроці розбивала ідеалістичні подання ожизни.

Джерелом драми зайвих людей — передових російських ідеалістів 30 — х років — були не тільки їхні суб’єктивні якості, але й саме російське життя, У статті «Що таке обломовщина?» Добролюбов, відзначивши в Рудине риси обломовщини, справедливо вказує, що доля героя роману — прямий наслідок виродливих умов кріпосницької діяльності. Це усвідомить і сам тургеневский герой. У дворянсько — кріпосницькому суспільстві Рудины виявилися «розумною непотрібністю», як назвав Герцен зайвих людей

В епілозі в сцені загибелі Рудина письменник хотів підкреслити історичне значення діяльності передової дворянської інтелігенції 30 — х років, її зв’язок з російським визвольним рухом. Рудин загинув на чужині, борючись за революційну справу. Так мандрували, а потім і вмирали вдалині від батьківщини й ті з людей 30 — х років, які віддали себе революційній боротьбі, — Герцен і Огарьов

Тургеневскую оцінку позитивної історичної ролі Рудина підтримала демократична критика. В «Замітках про журнали» у лютому 1856 року Некрасов, відзначивши, що у своєму творі Тургенєв ставив завданням «зобразити тип деяких людей, що стояли ще недавно на чолі розумового й життєвого руху, що поступово охоплювало, завдяки їхньому ентузіазму, усе більше й більше значне коло в кращій свіжій частині нашого суспільства», містить: «Ці люди мали велике значення, залишили по собі глибокі й плідні сліди. Їх не можна не поважати, незважаючи на всі їх смішні або слабкі сторони». Слабкі сторони Рудина як ідеаліста 50 — х років особливо рельєфно виявилися у світлі тої еволюції, що проробило російське суспільство в особі своїх передових представників, і насамперед Бєлінського й Герцена, і яку почасти перетерпів і сам письменник. Якби Тургенєв писав свій роман наприкінці 30 — х років, він навряд чи б настільки критично поставився до свого героя й роман перетворився б в апофеоз Рудина.