filosofski rozdumi v poezii lermontova lermontov - Шкільний Всесвіт

Михайло Юрійович Лермонтов говорив жагуче, натхненний думкою про батьківщину, мрією про волю, прагненням до дії, до подвигу. Значну частину своєї творчості Він присвятив проблемі взаєморозуміння поета й суспільства. У творчості поета це тема активних і часто навіть ворожих взаємин між творчою особистістю й навколишнім середовищем

Особливо яскраво проблематика цих взаємин виражена у вірші «Пророк». Потрібно відзначити, що цей вірш Лермонтов починає саме з того моменту, на якому зупинився А. С. Пушкіна у своєму «Пророку»: «З тих пор, як вічний судія мені дав всевиденье пророка…»

Є в цих двох добутках наступність: від соціального оптимізму Пушкіна до абсолютної самітності й трагічності ліричного героя Лермонтова. І якщо Пушкін показує нам процес створення Творцем пророка, те Лермонтов показав уже результат діяльності пророка

Тому — Те життя лермонтовского героя повна страждань і мучень від нерозуміння й невір’я людей: «У мене всі ближні мої кидали скажено камені». «Гучний град» зустрічає героя глузуваннями «самолюбної» вульгарності, презирством

До того ж розходження трактування образа пророка в Пушкіна й Лермонтова помітно в описі їхнього вигляду. Пушкіна наділяє свого героя надприродними властивостями, Лермонтов же надає героєві людські риси, відзначаючи навіть побутові подробиці: він худий, блідий, одягнений у лахміття. Він пробирається через місто, чуючи за спиною образливі вигуки:

Як він похмурий, і худий, і блідий!

Дивитеся, як він наг і бідний,

Як нехтують всі його!

Трагічний елемент у Лермонтова посилений. У Лермонтова поет завжди протистоїть суспільству. Якщо вірш Пушкіна пронизано оптимізмом, вірою у волю й суспільство, то в Лермонтова ми зауважуємо зовсім інший настрій: тут немає надії й віри. Його вірш глибоко пессимистично.

Тема поета й суспільства з’являється й стає головної й у таких творах Лермонтова, як «Смерть поета» і «Поет», «Журналіст, читач і письменник» і ін. Вірш «Смерть поета» не тільки прославило Лермонтова, але й змінило його долю: за нього поет був засланий на Кавказ. У цьому жагучому вірші, присвяченому смерті Пушкіна, поет таврує тих, хто «жадною юрбою» коштує в трону, хто з’явився щирою причиною загибелі Пушкіна. Саме вони — гонителі таланта, пліткарі, навушники, «волі, генія й слави кати» стали причиною смерті поета

Потрібно відзначити, що при всім цьому Лермонтов не став похмурим отрицателем життя. У вірші — «Поет» тема взаємин поета і юрби, поета й чорни, поета й суспільства розкривається по — іншому. Тут Лермонтов застосовує художній прийом паралелізму образів. Вірш можна розбити на дві частини. У першій частині Лермонтов розповідає про кинджал, колись бойовій зброї, а тепер золоченій непотрібній іграшці, що висить на стіні. У другій частині автор порівнює долю кинджала з долею поета. Поет затих, голос його не чутний, колишні подвиги (коли голос його звучав «як дзвін на вежі вічової серед торжеств і лих народних») забуті, юрба нехтує його. Але на закінчення песимістичний тон міняється на підбадьорюючий, закличний

Прокинешся ль ти знову, осміяний пророк,

Иль ніколи на голос мщенья

Із золотих піхов не вирвеш свій клинок,

Покритий іржею презренья!

Недарма наприкінці цього вірша знову виникає образ пророка, що є символом цивільної, Богом даної поезії

Почуття гострої самітності, що Лермонтов випробовував протягом всього життя, не могло не відбитися на його творчості. Вибраність поета, постійне перебування «між двох життів», у цьому страшному проміжку — на жаль, це доля поета. Тема поета й поезії, призначення поета стала однієї зі значних у Російській літературі. Продовжувачами цієї теми можна вважати Некрасова, Маяковського, Ахматову, Пастернаку й інших поетів сучасності