Поезія Бориса Пастернаку — явище новітнє не тільки в історії літератури Срібного століття, але й росіянці літератури взагалі. І Пастернак шанується одним з найбільших і гениальнейших поетів у рамках зазначеного етапу часу, а також у контексті всієї російської художньої літератури. Стихотворчеству він віддав у підсумку всього себе без залишку, все особисте життя, думаючи, що винятково творчість може піднести людину над посередністю повсякденного життя, підняти його до безхмарних апогеїв існування. Добутку Пастернаку неповторні й самобутні за формою й по змісту. Поет установлював перед самим собою завдання — піймати невловиме й показати у віршах настрій, стан його за допомогою всіляких художніх засобів і прийомів. Навколишній світ у його чудових віршах показується в процесі руху, у пориві, у відсвітах і своєрідних образах і персонажах

Філософська спрямованість лірики Пастернаку багато в чому обумовлена біографічними факторами. Музика, живопис і Література визначали атмосферу дитинства поета. Його батько був відомим художником, мати — обдарованою піаністкою; гістьми вдома були Сєров, Врубель, Скрябін, Рахманінов, Лев Толстой. Майбутній поет напружено усмоктує в себе все нове, осягає загальну природу всього мистецтва й, в остаточному підсумку, усякої духовності. Всі прояви людського духу мають своїм підсумком узагальнюючу філософську систему поглядів; для її вивчення молодий Пастернак вирішує стати професійним філософом, надходить на філософське відділення історико — філологічного факультету, потім продовжує заняття в Марбурге. І хоча остаточний вибір його впав на поезію (чому, на мій погляд, варто тільки радуватися), поет на все життя залишається «прив’язаний» до філософської тематики, що органічно входить у його поезію, не придушуючи, не послабляючи неї. Скоріше, навпаки, лірика Пастернаку тільки виграє від такого зближення, знаходячи нечувану глибину й силу впливу

Особливість філософської думки Пастернаку, або, точніше, способу її вираження, — те, що вона ніде не дана явно, відкрито. Поезії взагалі це не властиво, але в Пастернаку глибинний підтекст вірша зашифрований, захований особливо витончено, на грані ризику, що ледачий і нецікавий читач не зможе його вловити. Що ж, виходить, такий читач віршам не потрібний. Людин, що читає Пастернаку, повинен сам пройти шлях від поетичного образа до філософського узагальнення: автор ніколи не представляє явно «кінцевий висновок мудрості земний», ясний для нього самого. Він дає вихідний матеріал для напружених уявних шукань, втім, розсипаючи отут і там натяки, віхи для вказівки шляху. А основна філософська позиція поета залишається як би «за кадром».

Не претендуючи на повноту й однозначну правильність тлумачення, спробуємо описати основні принципи пастернаковского світогляду

Основна філософська проблема — проблема буття. У якімсь змісті для Пастернаку її немає. У нього мир існує — і все. Без усяких «чому» і «навіщо»:

Не треба тлумачити,

Навіщо так церемонно

Мареною й лимоном

Обрызнута листя

Існування миру затверджується всією поезією Пастернаку. Сама вона — незмінне вираження подиву й благоговіння перед чудом життя. Тому що життя у всіх її різноманітних проявах є неминуще чудо, чия незвичайність настільки велика, що здатно зцілити будь — який біль:

На світі немає туги такий,

Якої сніг би не виліковував

Праця при цьому виступає як мета буття і його форма: герой говорить про блаженство «занять», про те, що «ледарство — проклятье». Такий для Пастернаку «кінцевий висновок мудрості земний».

Філософія Пастернаку — оптимістична й життєлюбна. У справжньому світі занадто багато горя й нещастя, однак, саме їм дана можливість вести нас до нових вершин усвідомлення буття й служити свого роду звільняючої душу катарсисом. Неможливо сказати — «Мир прекрасний», однак необхідно — «Мир існує, і це прекрасно».

Поет затверджує, що «чим случайней, тим вірніше складаються вірші ридма». І дану тему закономірності в цілому всього Пастернак, що відбувається в житті, нерідко застосовує у власній ліриці, підтверджуючи те, що справжні вірші з’являються найчастіше в одна мить, раптово, у цьому — те і їхня правдивість, влучність і самобутня краса

Отже, у поезії Пастернаку необхідно виділяти одну з декількох немаловажних проблем: проблему поезії й драматичної долі поета в радянській країні