Уже в перших віршах поета з’являються мотиви соціальної критики. Зокрема, у посланні до свого вчителя Бічера, «який радив йому частіше бувати в світі», Байрон пише:
Для чего мне сходиться со светской толпой
Раболепствовать перед ее главарями,
Льстить хлыщам, восторгаться нелепой молвой
Или дружбу водить с дураками?
(Переклад Л. Шефферса)
Політичні мотиви звучать і в захисті ліберального діяча Фокса, на смерть якого ворожа йому преса відгукнулася наклепом і паплюжництвом, і в «Посланні до юного друга», у якому поет обурюється з приводу розбещувального впливу світської моралі на «найблагородніші душі». У віршах «Годин дозвілля» можна знайти дуже різкі, навіть зухвало-різкі рядки, що носять характер безстрашного визнання:
Я изнемог от мук веселья,
Мне ненавистен род людской.
И жаждет грудь моя ущелья,
Где мгла нависнет над душой…
(Переклад В. Брюсова)
Поет переконаний, що його «вільна душа» не зможе вжитися з «саксонською» (тобто англійською) пишною суєтою, що розрив зі світом рабів, узаконеною світською вульгарністю неминучий — він визначений його індивідуальною долею:
Судьба! Возьми назад щедроты.
И титул, что в веках звучит!
Жить меж рабов мне нет охоти,
Их руки пожимать — мне стыд!
(Переклад В. Брюсова)
Протест проти закостенілих форм громадського життя виражений у процитованому вірші («Хочу я бути дитиною вільною…»), як бачимо, досить виразно й сміливо.
Роздумує Байрон у ранній поезії і над проблемами творчості. У вірші «Прощання з музою» молодий митець заявляє, що не буде більше писати віршів, тому що він обманутий життям, любов’ю й дружбою. Натхнення, що так часто приходило раніше, зникло, його замінили невпевненість у власних силах і сумніви щодо цінності життя взагалі. Байрон відстоює право поета писати про дійсно пережите, а не про абстрактні мрії й марення, відкидає обмеження, які накладає на вільну творчість поета «безглузда юрба». Своєрідним поетичним маніфестом Байрона того часу є вірш «До музи вимислу». Звертаючись до музи, автор говорить:
.Я чужд твоих очарований,
Я цепи юности разбил,
Страну волшебную мечтаний
На царство истинно сменил!..
Відзначмо також те, що в цьому вірші поет-початківець передчуває наближення якихось значних і трагічних подій, перед обличчям яких служителі «музи вимислу» неминуче виявляться приреченими:
Чу, близятся мгновенья рока…
Прощай, прощай беспечньїй род!
Я вижу пропасть недалеко,
В которой вас погибель ждет… (Переклад В. Брюсова)
1 Байрон дійсно зазирає в цю «прірву», щоб довідатися про найпотворніше з життя людей. У численних віршах збірки «Години дозвілля» («Напис на могилі Ньюфаундлендського собаки», «Кубок», у вже згадуваному «Посланні Бічеру» й ін.) поет із болем говорить про невірність у дружбі, про мізерність людських пристрастей, про марність розуму та про панування дурості. Причому цей бік справжнього людського життя, за Байраком, і є саме життя — такі люди, таке життя, якщо дивитися на них тверезим і холодним поглядом, відкинувши оманні очікування й надії та знявши рожеві окуляри:
О, человек!
Смешной и извращеннмй род,
Раздутый гордостью,
обьятий ослепленьем,
Ты — масса, где одно ничтожество живет,
Кто раз узнал тебя -— бежит с презреньем… (Переклад Ф. Червинського)
У цих скорботних і гнівних рядках відчуваються пекучий біль від усвідомлення глибокого й трагічного протиріччя між дійсністю й ідеалом, розчарування в ілюзіях просвітительства й разом із тим —; жагучі пошуки нових ідеалів, нової віри, характерні для нової епохи романтизму.