dzherela tvorchosti bunina bunin ivan - Шкільний Всесвіт

Коли починалася бунинская проза? Дуже рано, з дитячих дневничков, у які хлопчик записував свої переживання, враження, де в першу чергу намагався виразити своє підвищене відчуття природи й життя, яким був наділений з народження. От один такий запис;: «Моє письменницьке життя почалося, мабуть, у той нескінченно давній день у нашій сільській садибі в Орловській губернії, коли я, хлопчик років восьми, раптом відчув гаряче, неспокійне бажання негайно скласти щось начебто віршів або казки. Таке бажання викликала в нього випадкова картинка в книжці, що зображувала гори, водоспад і дивного карлика — виродка на першому плані, — і маленького Ваню «охопило раптом поетичним хвилюванням».

Бунін виріс у тиші й глухомані російської глушини, — і ця обставина чимало вплинула на склад його характеру й таланта, Дитинство його пройшло в збіднілому маєтку Орловської губернії. Не провчившись в Еленкой гімназії й чотирьох років, Ваня був узятий додому, де його утворення продовжив старший брат. Особлива увага приділялася Літературі, мовам і історії, а з точними науками він знайомився лише загалом. «Я ріс самотньо… без однолітків, замолоду їх теж не мав, та й не міг мати: проходження звичайних шляхів юності — гімназії, університету, — мені було не дане… Я ніде не вчився, ніякого середовища на знав», — зі смутком згадував письменник. Середовище було своя, особлива, сільська: дітлахи — підпаски, молодь, старі. Усіх спостерігав майбутній письменник, і коли приймався зображувати їх, те кожному дарував частку самого себе, і до кожного підходив «зсередини». У двадцять років він написав пронизливу розповідь пр старий, нікого не потрібної Федосєєві, що виганяє з будинку рідна дочка, і нещасна баба вмирає на дорозі, Нічого мелодраматичного, перебільшеного тут немає; все просто, навіть буденно у своєму кошмарі, Всі буденно й звичайно й у не менш страшній розповіді «Танька» — про маленьку дівчинку, що йде на вулицю «погуляти», щоб не просити в матері «картошек», яких немає в порожній, голодній хаті. І знову про старих пише юний Бунін,

От караульщик Зозуля, що стала зовсім нікчемним, неспроможним, замерзлий у лісі; або Кастрюк, що страждає від того, що виявився не при справах, а йому так хочеться спілкуватися, допомагати своїм… Можна тільки дивуватися, звідки в Буніна, молодого, що жадає життя людини, бралося таке розуміння, таке співпереживання старості. Але не тільки це. З дивною точністю він уже тоді, у перших розповідях, зумів відтворити живу, образну селянську мову, не. видумуючи, не зображуючи її, а списавши «з натури», наприклад: «У мене, брат, ні даху, ні будинку, пробираюся бережками й лучками, рубежами й межами, так по задворкам — і нічочого собі». Так говорить мандрівник у розповіді «Танька».

У своїй прозі Бунін уже змолоду досить різноманітний. Його розповіді написані на самі різні, теми й «населені» всілякими людьми. Бунін «і жити квапиться, і почувати поспішає». Він не виносить сірого, одноманітного будня. Бунін невтомно досліджує російську дійсність, селянське й поміщицьке життя; він бачить те, чого до нього ніхто, по суті, і не зауважував: подібність як способу життя, так і характеру мужика й пана

«Мене займає душу російської людини в глибокому змісті, зображення рис психіки слов’янина», — говорить він

Тридцять чотири роки Бунін прожив під чужим небом, у чужій країні. Серед всіх воєн, всіх революцій Бунін залишається Буніним, однозначно, але вірно розуміючи, що відбувається з його Батьківщиною. Всі його добутки перейняті любов’ю до неї, до Батьківщини, що він знав зсередини, як ніхто іншої. Життя в еміграції була борошном для нього. А повернувшись у нашу країну, він сказав, що будинку навіть квіти пахнуть по — іншому…