duxovnij poshuk geroiv shukshina shukshin vasil - Шкільний Всесвіт

Василь Шукшин є продовжувачем кращих традицій російської класичної літератури. Письменник завжди вважав, що головне в житті інтелігенції, це прагнення допомогти нужденним людям. І він намагався допомогти людям знайти справедливість і зберегти щирі духовні цінності. Герої Шукшина схожі на героїв Лева Толстого, вони проходять шлях духовних шукань. Письменник прагне розкрити суть своїх персонажів у кризові моменти їхнього життя, у моменти вибору, розчарування, відкриття й самопізнання. Моральні ідеали В. Шукшина персоніфікуються у вдачах героїв, що успадкували все краще, що було властиве істинно російській душі. Всі вони намагаються знайти своє місце в житті країни, знайти вживання власним силам

Герой кіноповісті «Живе такий хлопець» Пашка Колокольников живе так, як може, не замислюючись про те, як варто жити. Але при цьому він повний уваги до людей, його діяльне добро — прояв сердечності. Він взагалі живе не розумом, а почуттям, і серце його не обманює. Іван Расторгуев — це хоронитель російської землі. Герої Шукшина постійно міркують про вічний, про добро й зло, про сенс життя, покликанні людини. Багато хто з них схильні до максималізму, не готові до компромісів. Пошук істини для них починається з пізнання навколишнього світу. Самі активні суперечки виникають тоді, коли мова заходить про роль і призначення людини в житті, про його щиросердечні якості й шляхи самовдосконалення. Вони намагаються все осягти своїм розумом, пізнати на власному досвіді. У духовних шуканнях героя проявляються його натура, сприйняття їм дійсності. Сенс життя вони бачать у гармонії миру й людини

Найглибшою напруженістю відрізняється розповідь «У профіль і анфас». Терзають сумніву Івана, незадоволений він своїм життям і собою, хоче зрозуміти, для чого живе й працює: «А я не знаю, для чого я працюю…» Віра в гуманні початки життя, віра в сили людини, можливість здобути перемогу над злом спонукала В. Шукшина написати такі розповіді як «Калуза» і «Образа». В основі розповідей до болю пізнавана ситуація. В «Калузе» — не побажала дати пропуск, не пропустила до хворого, обійшлася грубо з людиною літня вже жінка — вахтерка. Тим часом на очах у нього були пропущені ті, хто сунув рублевку або плитку шоколаду в кишеню її бруднуватого халата. Явна несправедливість, і реакція на неї гостра. Наприкінці розповіді звучать тяжкі, як подих, слова: «Я ніяк не міг заспокоїтися протягом усього дня… страшно й огидно стало жити, не можу зібрати воєдино думки, не можу довести собі, що це дріб’язок. Рука трясеться, душу трясеться, думаю: «Так отчого ж така свідома, така в нас осмислена той^ — те — зліст — те?… Що з нами відбувається?»

Схожа ситуація й у розповіді «Образа». «Що таке діється з людьми?» — вопрошает Сашка Єрмолаєв, головний герой «Образи». Повсякденні життєві зіткнення викликають у героях гостру реакцію, підводять до критичних міркувань про природу людського хамства, байдужості, взагалі про людське життя

У розповідях В. Шукшина за зовні простим, невибагливим, часом буденним фактом криється широке філософське осмислення дійсності, встають питання про сенс життя, про добро й зло, про душ людської

От герой розповіді «Вірую» Максим Яриков. Налягла якась особлива туга на нього, сорокалітнього, злого на роботу мужика. Не може Максим сказати, що з ним відбувається. Почуває — болить душу. Але як пояснити — чому? Ненавидить він тих «людей, у яких душі немає, або вона погана». Думає, болісно міркує герой: а навіщо всі? Навіщо живе він і люди довкола нього? Почув Максим Яриков, що до Лапшиным приїхав «самий натуральний» піп, і пішов до нього довідатися: «У віруючих болить чи душу ні?» І виявляється, що цьому попові «ніщо людське не далеке», а ім’я бога, у який він вірить, — Життя. «Ти прийшов довідатися, у що вірити? Ти правильно догадався, у віруючого душу не болить. Але в що вірити? Вір у Життя».

Не завжди герої можуть відповісти на складні питання, але вже саме це прагнення знайти, докопатися до суті, зрозуміти несе в собі зерна духовності

Василь Шукшин неодноразово змушує свого героя критично глянути на себе, на власне життя, на її моральний зміст. Часто предметом дослідження стає людина сформований, узятий у момент щиросердечної напруги, зрушення, надламу. Така «Калина червона» — оповідання про трагічну долю Єгора Прокудина. У ньому є все, що здатно викликати й гнів, і жаль, і гіркий роздум про несформоване життя, про моральні сили, що не одержали розумного застосування… Випробувавши відторгнення й самітність, герой повести повернувся до людей, до життя… У праці й приязні близьких, здавалося б, знайдені життєва опора й перспектива морального зцілення. Однак доля Єгора трагична. «І лежав він, росіянин селянин, у рідному степу, поблизу будинку… Лежав, припавши щокою до землі, начебто слухав щось таке, одному йому чутне».

Піп з розповіді «Вірую!» стає жагучим життєлюбом, як би втілюючи в собі радість стихійного життя. По Шукшину, згода з миром можливо тільки тоді, коли людин відкритий для людей, чуйний, готовий подарувати іншим частина своєї душі. Шукшин захоплюється героями фантазерами, такими «чудиками», що сприймають життя поетично, що прагнуть наділити її легендою, наповнити казкою. Талановиті люди майже завжди щедрі. Їм важко боротися з повсякденністю, але вони знаходять опору в любові до всього живого, до природи. Завдання людини — звільнитися від егоїзму, марнославства, дріб’язковості

Але як же повернути все прекрасне, що було втрачено? Авторські герої готові увесь час перебувати в пошуку істини. У цих суперечливих пошуках, в оманах, труднощах відбився соціальний і історичний стан російського суспільства, найважливіші тенденції життя. У них завжди є присутнім життєстверджуючий початок. З одного боку — ідеал доцільності, користі — з іншої. При цьому всі обожнені герої Шукшина ненавидять непристойність, міщанство, корыстность. Критерієм цінності в утворах письменника стає реальне життя. Відношення людини до буття, це і є основний критерій щирого, головне випробування героя на міцність

Минуло вже більше двадцяти років, як пішов від нас великий російський письменник Василь Макарович Шукшин. Але й дотепер не вщухає гострий інтерес до його творчості, його роботи викликають невгаваючі суперечки й наукові дискусії