duxovni porazki j peremogi geroiv dostoyevskogo dostoyevskij fedir - Шкільний Всесвіт

«Біс багатства», «ротшильдовская ідея» перетворилися для Достоєвського в об’єкт особливого художнього вивчення в романі «Підліток». У суспільстві разрушаемости непорушних цінностей, відносності ідей, скептицизму й хитання в основних поглядах герої Достоєвського болісно шукають стійких, непохитних основ «земного й духовного життя», тому що, як розуміє зовсім ще юний Аркадій Довгорукий, «мало спростувати прекрасну ідею, треба замінити її рівносильним прекрасним». Час призивав до формування сильної об’єднуючої моральної ідеї, властиво, такі ідеї розшукують і не можуть знайти для себе герої творів Достоєвського. Тому що, як заявляє один з них, «моральних ідей тепер зовсім немає: раптом ні однієї не виявилося, і, головне, з таким видом, що начебто їх ніколи й не було. Нинішній час… цей час золотої середини й нечутливості, нездатності до справи й потреби всього готового. Ніхто не замислюється; рідко хто вижив би собі ідею… Нині безлеся Росію, виснажують ґрунт. З’явися людин з надією й посади дерево — усе засміються: «Хіба ти до нього доживеш?» З іншого боку, що бажають добра тлумачать про те, що буде через тисячу років. Скріпна ідея зовсім пропала. Все точно на постоялому дворі й завтра збираються геть із Росії; усі живуть тільки б з них дістало».

Духовний стан (точніше б сказати бездуховне) «постоялого двору», стан, коли є тільки швидкоплинне «зараз» без твердих видів на «майбутнє». Воно народжує й певний скепсис свідомості, мироотношение морального релятивізму, відносності всіх людських цінностей. «Так навіщо я неодмінно повинен любити мого ближнього або ваше там майбутнє людство, що я ніколи не побачу, що про мене знати не буде і яке, у свою чергу, зотліє без усякого сліду й спогаду?» — задає Аркадій Довгоруке питання іншим, але, насамперед, самому собі. Віковічне питання…

Але людина, якщо він людина, а не «воша», не може без підстав. Втрачаючи одні, він прагне знайти нові, аби тільки вони представлялися йому надійними. Якщо мир по природі своєї бездуховний, якщо «усе суєта суне», крім миттєвого існування «я», то це «я» і прагне до відповідного самоствердження, заснованому на праві свавілля. Чи праві на вбивство, як у Раскольникова; на «каприз», що ставить чашку чаю для себе вище життя всього миру, як у підпільного парадоксаліста; чи праві на казармене мироустроение, як у героїв роману «Біси», право, знов — таки проголошуване егоїстичним: «Така моя воля!»

Але для того, щоб самоствердитися, мало визнати за собою таке право, необхідно ще, щоб і мир визнав за тобою таке право й підкорився йому. Необхідна могутність такої особистості. І свідомість бездуховності відшукує для себе надежнейшее знаряддя самоствердження — гроші, тому що «це єдиний шлях, що приводить на перше місце навіть незначність»…

«Я, — філософствує підліток Достоєвського, — може бути, і не незначність, але я, наприклад, знаю по дзеркалу, що моя зовнішність мені шкодить, тому що особа моє ординарно. Але будь я багатий, як Ротшильд, хто буде справлятися з особою моїм, і не чи тисячі жінок, тільки свисни, налетять до мене зі своїми красами? Я навіть упевнений, що вони самі, зовсім щиро, стануть уважати мене під кінець красенем. Я, може бути, і розумний. Але будь я семи п’ядей у чолі, неодмінно відразу найдеться в суспільстві людин у вісім п’ядей у чолі — і я загинув. Тим часом, будь я Ротшильдом, — хіба цей розумник у вісім п’ядей буде що — небудь поруч мене значити? Так йому й говорити не дадуть поруч мене! Я, може бути, дотепний; але от поруч мене Талейран, Пирон — і я затемнений, а ледве я Ротшильд — де Пирон, так може бути, де й Талейран? Гроші, звичайно, є деспотична могутність…»

Ротшильдовская ідея влади, першості перед всіма тим і притягальна, тим і всесильна для свідомості, що втратило моральний ґрунт, що ця влада й ця першість не вимагають ні генія, ні духовного подвигу й тим самим, по суті, загальнодоступні. Необхідно тільки відмовитися від чітких подань про добро й зло, а точніше, підмінити одне поняття іншим. Підлітка захоплює в цій ідеї «саме те, що не потрібно генія, розуму, утворення, а в результаті все — таки — перша людина, цар всім і кожному…»

Але в тім — раз у раз, що ідея влади грошей — ідея буржуазна, у соціально — історичному аспекті, — по природі своєї є не що інше, як ідея влади незначності над миром і, насамперед, над миром щирих цінностей

«Мені подобалося жахливо, — зізнається підліток, — уявляти собі істоту саме безталанне й серединне, варте перед миром і мовцем йому з посмішкою: ви Галилеи й Коперники, Карлы Великі й Наполеоны, ви Пушкіни й Шекспиры… а от я — бездарність і незаконність, і все — таки вище вас, тому що ви самі цьому підкорилися».

У світі пануючої посередності людина все — таки не може й не хоче миритися з посередністю й, не знаходячи для себе можливості істинно творчого самопрояву, намагається хоча б зникнути за личиною величі

У романі «Ідіот» Ганя Иволгин у мінуту відвертості зізнається князеві Мишкіну. «Ви мені говорите, що я людина неоригінальний. Помітьте собі, милий князь, що немає нічого образливіше людині нашого часу й плем’я, як сказати йому, що він не оригінальний… Нажив гроші, знайте: я буду людин найвищою мірою оригінальний. Гроші тим усього подлее й ненависніше, що вони навіть таланти дають…» Пройде небагато років, мріє ординарний Ганя, і всі скажуть: «От Иволгин, король Іудейський»…

Не тільки підліток, але навіть і Ганя не зміг стати Ротшильдом, подібно тому, як Розкольників — Наполеоном, тому що «лихо» персонажів Достоєвського в тім, що, втративши в сфері етичної відносності міцні внутрішні орієнтири, вони стають по нестатку на шлях незначностей, що загораживаются масками величі, не будучи по натурі своєї жалюгідними. Загибель Наполеона в Раскольникове, Ротшильда — в Аркадію Довгорукому сприймаються як розгром і повна катастрофа особистості. Однак ті ж самі поразки попадають у розряд і найбільші перемоги духовних початків у людині над бесовством бездуховності, під якими би привабливими масками все це не таїлося

Достоєвський відмінно відав, як новоспечена конфесія дьяволизма (образ, міцно вцепившийся в людський розум як синонім культу грошового мішка), конфесія золотопоклонничества захоплює зламану свідомість його сучасників. Ротшильдовская ідея молодика — ідея павукова, вона «вцепилась» у нього своїми потужними пазурами накрепко й не відпускає. Він одержимо нею й, разом з тим, випробовує «пекельний сором» за себе самого, розуміє, точно «летить у яму». У той же час Аркадій Довгорукий, подібно Раскольникову, — духовно жива людина: «дитина», «дите», у якому живе опір волі біса — павука