dramatichna dolya vijskovogo pokolinnya tvoru ege 2014 po rosijskij movi - Шкільний Всесвіт

Драматична доля військового покоління — от соціальне питання, над яким міркує Ю. Бондарев.

Автор, учасник Великої Вітчизняної війни, за чотири її довгих роки відчув у свого плеча вогненний подих смерті, усвідомив гіркоту втрати, проходячи повз свіжі горбки з написами хімічним олівцем на дощечці. Він бачив не раз страждання й сльози в очах вісімнадцятирічних дівчин — санінструкторів, що вмирають у напівзруйнованому бліндажі. Хіба це не трагедія військового покоління?! Хіба не трагедією є й те, що молоді люди, учасники війни, за ці роки повзрослели на двадцять років?!

Безсумнівно, Ю. Бондарев засуджує війну, тому що вона сіяє на своєму шляху драматичні долі

Я розділяю точку зору відомого письменника в тім, що долі більшості учасників воєн трагичны.

На пам’ять приходять слова знаменитої радянської поетеси, учасниці Великої Вітчизняної війни, що був санінструктора Юліи Друніній:

Я тільки раз бувала в рукопашній…

Раз наяву й тисячу в сні…

Хто говорить, що на війні не страшно,

Той нічого не знає про війну!

У повісті К. Воробйова «Це ми, господи!» розповідається про трагічну долю лейтенанта Кострова. Сергій пройшов пекло передовий, полон, катівні гестапо. В 23 року він виглядав старим. Хіба це не драма?

Згадую героя розповіді Михайла Шолохова «Доля людини» Андрія Соколова. До війни в нього було все: будинок, побудований власними руками, дружина, діти… Війна відняла все. Не випадково автор порівнює душу героя, що повернувся із фронту, з попелищем. От вона, драматична доля військового покоління!