dorosle zhittya bajrona - Шкільний Всесвіт

У липні 1808 року Байрон закінчує університет і майже самотньо живе в Ньюстеді, охоче приймаючи лише своїх товаришів по університету, що зрідка приїжджали в замок. З одним із них, Хобхаузом, він жваво обговорював маршрут давно задуманої тривалої подорожі.

13 березня 1809 року, після досягнення повноліття, Байрон став членом палати лордів англійського парламенту. Роль парламентського оратора здавалася йому в той час настільки серйозною й відповідальною, що він не поспішав взяти її на себе, поки не отримає життєвого досвіду, найважливішою частиною якого вважав знання життя інших народів. У листі до матері Байрон так написав про свої наміри: «Отже, ти повинна погодитися, що мій план непоганий. Якщо я не вирушу в подорож зараз, я вже ніколи не зроблю цього, а кожний рано або пізно повинен це спробувати… Коли я повернуся, може, стану політичним діячем. Знання інших країн, отримане за кілька років мандрівок, не буде зайвим у цьому. Якщо ми не побуваємо в жодній іншій країні, крім своєї, ми вчинимо несправедливо відносно людства: саме за особистим досвідом (виділення Байрона), а не за книгами, ми повинні створювати свої судження про нього. Немає нічого більш надійного, ніж власні спостереження й довіра до своїх власних почуттів».

26 червня 1809 року Байрон і Хобхауз сіли на корабель в англійському порту Фолмут і вирушили до берегів Португалії. Морська подорож на легкому вітрильному судні до Лісабона була в ті часи малоприємною: друзі повинні були випробувати сильні шторми й морську хворобу. Із Португалії до іспанського міста Севільї (400 миль) вони проїхали верхи на конях. Байрон був умілим вершником, плавцем і спортсменом, і тільки цим пояснюються його жваві листи матері, у яких він із захватом описував красу іспанських пейзажів, свої враження від відвідування монастиря в Португалії, оперного театру в Кадіксі, знайомства з відомим іспанським адміралом Кордова.

Покинувши Іспанію, охоплену війною з наполеонівськими військами, Байрон пробув близько місяця на Мальті, звідти вирушив до Греції, потім в Албанію, відвідав її столицю Яніну, дістався Константинополя, після чого знову повернувся в Грецію й надовго осів в Афінах. Під час цієї тривалої подорожі поет вів щоденник, записуючи в нього свої враження від подорожі й випадкових зустрічей.

Думка про поетичне втілення всього побаченого й почутого вперше з’явилася в Байрона, коли перша частина наміченого маршруту (Португалія, Іспанія, Мальта, плавання Середземним морем) була закінчена й він вступив у межі гористої й суворої, що відрізняється східно-мусульманською екзотикою, Албанії. Із квапливих записів, вільних імпровізацій, що відтворювали щойно пройдені етапи подорожі, складалися вірші й поеми, серед яких особливо велика слава випала на долю поеми «Паломництво Уайльд Гарольда». Дві її пісні (глави) були закінчені, очевидно, уже в Афінах, але остаточно відточуючи свій твір автор зберіг вільну, не обмежену ніякими жанровими й сюжетними рамками форму поетичної оповіді. Свого героя, невдоволеного світським життям і гнаного спрагою нових вражень, він послідовно провів тим же маршрутом, яким подорожував сам, і сприймав його як героя, породженого часом. Мета його паломництва полягала в одному — утекти від обридлого навколишнього світу.

17 липня 1811 року Байрон повернувся в Англію. Через кілька днів після його прибуття, перш ніж він встиг приїхати в Ньюстед, померла місіс Байрон. Поет важко переживав цю втрату, а також несподівану смерть одного зі своїх кращих друзів по Кембриджу — Метьюза, який потонув, купаючись. Зі смутком довідався поет також про те, що його сестра (по батьку) Августа нещасна в шлюбі — її чоловік, полковник Лі, виявився гравцем і гульвісою.

Почуваючи себе дуже самотнім, пригнобленим душевно, Байрон безвиїзно живе у Ньюстеді. Йому не хотілося зав’язувати нові знайомства, не хотілося бувати у світі: «Я,— зауважував він в одному з листів,— нетовариська тварина й буду почувати себе не у своїй тарілці серед графинь і придворних дам, особливо тепер, коли щойно повернувся з далеких країв…»