dolya selyanstva v romani sholoxova pidnyata cilina sholoxov - Шкільний Всесвіт

Перша книга роману «Піднята цілина» була написана Шолоховым в 1932 році, а друга книга — в 1959 році. Основу сюжету роману склала історія створення й зміцнення колгоспу в одному з невеликих козачих хуторів на Доні. Добуток будується як своєрідний літопис життя хутора Гремячий Балка в 1930 році, у ньому відзначені події «люто всполыхавшей по хуторах боротьби тих днів, коли розгорнувся колгоспний рух. Історія народження у вогні класових боїв гремяченского колгоспу, історія його розвитку й зміцнення становлять основу «Піднятої цілини».

У романі «Піднята цілина» намальована правдива картина життя народу в переломні роки, коли селянство повертало на шлях соціалістичного перетворення життя. Валив старий порядок, заснований на владі власності й одноособовому господарюванні, складалася нова суспільно — економічна структура життя. Протягом усього роману глави, що малюють колгоспне будівництво, чергуються із главами, у яких показані вороги радянської влади: Островнов, Бородін, Лапшинов, Фрол Дамасков, Тимофій Рваний. Ними верховодить запеклий кат, білогвардійський офіцер Половців. Протистоять їхній схованій боротьбі (змови, провокації, шкідництво, підготовка повстання, убивства) — комуністи: Макар Нагульнов і Андрій Разметнов, комсомолець Ванюша Найдьонов, колгоспник — бригадир Дубцов і інші. Їхню роботу направляє досвідчений комуніст, робітник — путиловец Семен Давидов. Але створювати нове життя комуністам, трудовому народу доводилося не тільки в боротьбі проти половцевых і бородіних, але й проти власницьких навичок і подань, століттями вихованих вкрестьянстве.

Епоха колективізації трагічно зіштовхувала людей, до межі розпалювала ристрасті, оголювала хворобливі протиріччя, болісну боротьбу людей. У козачих хуторах і станицях, як і в російському селу, ламалися вікові підвалини, валило старе відношення до праці, до власності, намечались нові норми моральності й моралі. Відбувався складний і болісний процес ламання звичного укладу: «Життя в Гремячем Балці стала дибки, як норовистий кінь перед важкою перешкодою». Хутір живе тривожними очікуваннями. По — різному віднесли люди до пропозиції Давидова створити колгосп. Любишкин, що був червоний партизан, зустрічає звістка про створення колгоспу з радістю, тому що давно вже зрозумів, що якщо жити по — старому, те століття не вибратися з нестатку й кабали. З більшими щиросердечними потрясіннями зв’язаний прихід у колгосп селянина — середняка Кіндрата Майданникова. Розповідаючи на зборах про своє минуле життя, повної позбавлень і постійного страху перед завтрашнім днем, Майданников говорить: «Можна мені так далі жити? Так ить це добре, бедный чи, багатий урожай. А ну, хлоп, неврожай? Хто я тоді? Старець! Яке ж ви, вашу матінку, маєте право мене від колгоспу відговорювати, отпихивать? Невже мені там гірше цього буде?..» Заможний хазяїн Яків Лунін Островнов бачить у колективізації остаточна катастрофа своїх надій. З лютою ненавистю він говорить білому офіцерові Половцеву: «Кінець приходить нашого життя. Наживав, пригорщі мозоль так горб нажив, а тепер добро віддай усе в загальний казан, і худобину, і птаха, і будинок, стало бути?»

Гаряче привітає ідею створення колгоспу червоноармієць Макар Нагульнов. Він схвильовано зізнається Давидову: «Це — дужо вірна мислячи: усіх зібрати в колгосп. Це буде принадність, а не жизня! Але козаки — народ заскнілий, я вам скажу, і його прийде ламати…»

Як передбачав Нагульнов, шлях до нового життя виявився складним і важким. Формування нової психології й нової моралі найбільше зримо показано в образі Кіндрата Майданникова. Виступивши на зборах з агітацією вступити в колгосп, він внутрішньо не готовий зробити перший крок. «Нелегко давався Кіндратові колгосп! Зі слізьми й кров’ю рвав Кіндрат пуповину, що з’єднувала його із власністю, з биками, зі своїм паєм землі». Багато безсонних ночей провів Кіндрат, багато дум передумав, перш ніж відвів свою худобину на колгоспний двір» всю до пера відніс птаха. «…міцно, невідривно приріс до Радянської влади. А от не спиться тому, що залишилася в ньому жалість — гадюка до свого добра, до власної худорби, який він сам добровільно втратився… Згорнулася на серце жалість, холодить тугою й нудьгою…» Жалість до свого добра поступово переростає в турботу про колективне господарство. Майданникову ясно, що спочатку буде важко в колгоспі, і він не боїться цих труднощів, його турбує тільки одне: «Що, якщо розбредуться люди через тиждень же, злякавшись важкого?» Як дбайливого хазяїна, його тривожить питання й про те, «як буде в колгоспі» з кормами, з доглядом за худобою, з посівом. Те, що Майданников не може стояти осторонь, що в нього болить душу за спільну справу — є запорукою того, що він морально дозрів для того, щоб бути послідовним борцем за нове життя. Надалі Майданников вступає в Комуністичну партію, а після загибелі Давидова стає головою колгоспу

Шолохов прагне виявити готовність маси до соціальних перетворень. Мешканці Гремячего Балки з’являються перед нами в різних масових сценах: на зборах, на польовому стані, під час «жіночого бунту», при розподілі відібраного в кулаків майна й т.д. У масових сценах з великою художньою силою розкриваються настрої козацтва і його поводження на різних етапах колгоспного будівництва. Підготовка гремяченцев до відкритих партійних зборів, їхнє поводження на зборах, репліки й висловлення, особливий виступ коваля Іполита Шалого проти Островнова, — все це свідчить про те, як успішно переборюються в середовищі колгоспників власницькі інстинкти, політична пасивність і стихійність, як перемагають у їхньому середовищі колективістські принципи. Це зауважує й Давидов: «Народ став значно свідоміше в порівнянні з першими місяцями колективізації».

Про глибокі зміни у свідомості селянства свідчить відношення до суспільної праці. У полі розвертається соціалістичне змагання. Путиловский робітник Семен Давидов, що приїхав з Ленінграда, показав козакам, як треба орати по — справжньому, і це не могло не зачепити почуття трудової честі, властиве селянинові. За ним потягнулися й інші селяни. Знаменна сцена преміювання коваля Іполита Шалого за ударну роботу

У своєму романі Шолохов розкрив духовне багатство простої людини праці, красу його внутрішнього миру, схованих часом за зовнішньою скутістю жестів, грубуватістю язика. Такі в романі Кіндрат Майданников і Любишкин, Іполит Шалий і Ангін Грак, Іван Аржанов і Устин Рыкалин. обстановка, Що Змінюється, у житті хутора сприяє прояву кращих якостей їх характеру

Роман «Піднята цілина» закінчується загибеллю комуністів: Давидова й Нагульнова, але справа створення колгоспу, за яке вони віддали життя, восторжествувало. Злочинні плани ворогів були приречені на повний і неминучий провал, тому що за Давидовим і комуністами стояла вся країна, весь народ. Звідси життєстверджуючий, оптимістичний характер усього добутку. Глибокий історизм і гуманістичне прославляння розуму й волі людей революції, творчого таланта й духовної краси трудівника землі — такі особливості шолоховского реалізму, що одержали своє втілення в «Піднятій цілині».